Володимир Зеленський з того моменту, як вирішив балотуватись в Президенти України змінив вже чотири великі образи. І це далеко не межа, адже як професійний актор в залежності від ситуації він буде або Наполеоном, або Голобородько, аби виборець аплодував.

Перша роль – це було, звісно, Василь Голобородько. Цей образ був максимально впізнаваний, позитивний і такий що заходив від Сяну до Дону і від студента до  пенсіонера. Підтриманий медійними імперіями Коломойського та Пінчука і при нейтральній позиції Ахметова і Фірташа з Льовочкіним, переміг опонента без яких небудь труднощів.

В Українців був запит на лідера, який буде ганяти оліграхів гівняним віником, та боротись із корупцією не словом, а ділом. І Зеленський із своїми технологами цей образ виборцю дав. І продовжував продавати до моменту переобрання нового скликання Верховної Ради України. Боротьба з Конституційним судом України, не визнання Парламентської коаліції, яка діяла на той час, агресивна риторика щодо Порошенка і відправка на СІЗО Пашинського, боротьба з розбійниками – все це переконувала виборця, що Володимир Зеленський це і є той самий Вася Голобородько на якого вони всі сподівались.

Але з першого дня існування ЗЕкоаліції та обрання Кабміну Гончарука образ Василя Голобородька кудись подівся. І на зміну прийшов Володимир Миролюбний, який хотів побачити в очах путіна мир. Він робив все, щоб посадити росію за стіл переговорів, роблячи поступку за поступкою. За своїми діями він десь нагадував Порошенка зразка 2014-2016рр. Це і односторонні відводи військ, і спільне з росіянами інспектування позицій українських військ тощо. Підписання нових дорожніх карт, які мали привести Україну до поразки, а війну до закінчення. Все це було. Але не спрацювало. Приблизно за рік Зеленський зрозумів, що звісно українці хочуть миру, але ще більше вони хочуть їсти. І коли економіка полетіла в круте піке через пандемію і не зрозумілі дії виконавчої влади, щодо реанімації економіки, а на виборах в місцеві ради «Слуги народа» не взяли жодного мерського крісла Володимир Олександрович подивився вдалечінь і промовив: «Армія, мова, віра».

З січня 2021 року ЗЕ та його команда перебудувались на проукраїнські рельси, РНБО було перетворено на рупор проукраїнської позиції Президента. Були введені санкції проти Медведчука, порушені кримінальні справи проти Шарія, майже не щотиждень РНБО нам повідомляло про все нові і нові санкції проти ворогів Україну. У Зовнішній політиці Зеленський доволі обережно, але послідовно став наголошувати на не можливості виконати Мінські угоди, і необхідності пошуку альтернативи Норманському формату.

Відключити

Вже влітку Зеленський та владна вертикаль перейшли на відверту критику наших західних партнерів, фактично звинувативши НАТО, у тому що ми не в НАТО, а США і Великобританію у не виконанні безпекових гарантій передбачених Будапештським меморандумом. ЗА великим рахунком він зробив те, про що думали всі українці, але боялись сказати, щоб не дратувати світ. Банкова ж чітко розуміє, що критикуй не критикуй все одно від Європи вони отримають буй. Але в той же час перекладуть всю відповідальність за невдачу інтеграції на ЄС і НАТО. Мовляв, це світ нас не хоче, а не влада така погана.

Але історія з «Армією, мовою і вірою» дуже специфічна. Адже треба щодня доводити, що сьогодні ти більший патріот аніж вчора, і як показав досвід Порошенка там є своє електоральні стелі, і не сприйняття більшістю українців. Але нанісши пару чуттєвих ударів Порошенку, зацементувавши його електорат, але так і не досягнувши головної мети росту свого рейтингу, Володимир Зеленський приміряв четверту маску – господарник.

У внутрішній політиці ми бачимо ставку на «Велике будівництво», розповіді про чергові реформи, поміркований протекціонізм української економіки, призначення на посади екс-регіоналів, на яких хоч і тавра нема де ставити, але які знають, як працюють галузь, і можуть нею керувати більш ефективно, аніж одвічні активісти, які в своєму житті хіба гранти навчились нормально освоювати.

Окремим леймотивом іде публічна компанія щодо деолігархізації. Те що медійна складова немає нічого спільного з деолігархізацією, я вже писав не один раз, але українцям не важливі деталі, їм важлива соціальна помста, адже в їх розумінні олігарх це людина, яка вкрала державне майно і тепер заважає нормально розвиватись Україні. І Зеленський дає електорате необхідні для нього сигнали, що з олігархами нарешті почнуть боротись, у той ще час даючи сигнал олігарам, що все це не серйозно. Про відсутність загрози для фінансово-промислових груп свідчить той факт, що їх представники у фракції «Слуга народу» майже одностайно підтримали законопроект про деолігархізацію.

Але ж що за господарник без силової вертикалі. Арсена Борисовича зіграли може не як школяра, але доволі грамотно. Адже доволі складно зрозуміти, що змусило майже вічного міністра піти у відставку. Те що це було не його воля, стало зрозуміло відразу після істеричних заяв певних лідерів громадської і ментовської думки, що це все хитрий план погоджений із посольством США. Арсен Борисович намагався переконати своїх вірних падаванів, що все нормально і не брати від нього слухавку поки зарано.

Відключити

Боцман перший зрозумів чим це закінчиться і просто втік з України. І відчуття його не підвели, адже СБУ зараз дуже плотно займеться Національним Корпусом, і Андрієм Білецьким. Зеленський розуміє, що треба знесилити всіх хто має хоч якесь відношення до колись всесильного міністра.  

Зеленський продовжує концентрацію влади в своїх руках і перестає при кожній своїй дії звертати обертатись на Росію. Адже досвід Вірменії показав, що ти можеш вщент програти війну, але ти завжди виграєш вибори у реваншистів, адже «реваншисти» пропонують по суті ту ж саму  війну, а ти (умовний Пашинян) запропонуй хоч якийсь мир і ті хто блокують військкомати за тебе проголосують. Тож єдине чого слід боятись ЗЕгосподарнику, це не Порошенко чи Тимошенко, а нового Зеленського, який просто пообіцяє, що буде бити олігархів, і переросподіляти майно олігархів краще, аніж попередник.