Show must go on!
Епопея зі зміною Кабінету міністрів України нарешті закінчилась. Зеленський, як вмілий тамада, витримав паузу та дав відповідь на питання, а що за кіт кричить в мішку усе весілля.
ЗМІ навипередки почали встановлювати приналежність того чи іншого міністра до олігархів, а експерти гадати на каві скільки уряд протримається.
Зміна Уряду почалась із промови Володимира Зеленського, яка зводилась до простих тез:
1) Я ні в чому не винен. Винні міністри і депутати, які виявились не такими ефективними і не виправдали вашої довіри
2) Я ні в чому не винен. Адже не даю міністрам доручень
3) Винні попередники та некомпетентні міністри
4) Все, що відбувалось позитивне, це не в останню чергу завдяки мені, бо я виконував непритаманні мені функції
5) Будемо міняти Наглядові ради, бо там забагато іноземців.
Тобто він може і розуміє, що саме він винен у тій ситуації, яка склалась, але не бере на себе відповідальність, продовжуючи розігрувати історію під назвою «Добрий цар – погані бояри».
Промови Гончарука і депутатів були доволі кволі та незрозумілі, з одного боку, розповіді про початок рішучих реформ і наступ на хвоста корупціонерам, з іншого – закиди урядовцям у відсутності професійності.
О.Гончаренко із «Європейської солідарності» трохи оживив цей парад лицемірства, поклавши всю відповідальність за провал Уряду на Володимира Зеленського. Останнього перекосило, але що поробиш, саме так виглядає парламентаризм.
В новому складі Уряду в очі кидається відсутність креатур групи «Приват» та посилення впливу Р.Ахметова. Віктор Пінчук залишився при своїй кількісній квоті.
Що можна казати про імовірні успіхи чи не успіхи нового Уряду. Дуже хочу помилятись, але я не вірю, що вони будуть більш ефективні, хоча б з однієї причини. Яким би не був гарний і професійний сам по собі новий Прем’єр, але він заручник того олігархічного консенсусу, який був погоджений в кабінеті Президента України і відповідно він генерал без війська.
Єдине на кого Шмигаль може спиратись так це на ресурси Рената Леонідовича, але тільки за умов лояльності до самого Рената Леонідовича. І рано чи пізно новий Прем’єр-міністр опиниться перед вибором: він міністр України чи Ріната. І я не впевнений, що вибір буде на користь України.
