На справдіписати про АТО після всього того, що було вже написано журналістами, блогерами,фб-активістами та АТОшниками доволі складно, адже майже не залишилось вже тихтем, які б не були розкриті та обмусолені до кістки, проте я спробую…
У березні 2014року нас всіх лякали розповідями, що Росія розпочала гібридну війну протиУкраїни. Мало хто тоді розумів повне значення цих слів, але усвідомлення того,що всі ми переходимо у доволі складний для себе та України період, думаю відчуваливсі…
Та гібриднавійна страшна не тим, що як і в будь-якій іншій війни гинуть люди, а тим, щолюди мають сумніви, що ця війна взагалі існує, а відповідно, якщо війни неіснує, то і думати про неї не слід.
За три рокиукраїнське суспільство ще більше сегментується у своєму відношенні до подій наСході України. Загалом можна виділити декілька категорій. Перша – це ті, яківважають, що війна з Росією, це найважливіша справа для суспільства і держави,адже на кону стоїть питання існування України. Друга категорія – це ті, хтовпевнені, що на Сході братовбивча війна спровокована політиками і винуватцем їїє Майдан. Третя – це найвизначніша група, адже вона найбільш велика та аморфна,у ній ті, кому просто байдуже. Насправді третя група нараховує аж ніяк не менше2/3 населення України.
І саме це чинемале угрупування гонорових панів тапанянок, які не бажають навіть думати про те, що відбувається на Сході, формуєпорядок денний нашої країни, адже українські державні мужі думають не вінтересах народу чи держави, а в інтересах плебсу, якому нічого не цікаво окрім«Хліба та видовищ».
Гібриднавійна, перетворила Україну у гібрид совкової пострадянської України ієвропейської Неньки, найкращі діти якої або гинуть на фронті “війни, якої немає”,або покидають її межі в пошуках кращої долі.
Україна незможе перемогти у цій гібридній війні лише через те, що гібридна Українапородила гібридне суспільство, яке не може бути мобілізоване заради однієїмети. Навіть якщо ця мета – майбутнє України.
Мобілізація,яка рятує країну відбувається не в воєнкоматах, а в серцях людей. Починаютьзабуватися ті часи, коли українцідобровільно йшли з дерев’яними щитами на кулі, та аби як озброєні звільнятимісто за містом. Це у минулому. А сьогодні слово мобілізація викликає жах наситих обличчях молодих і не дуже українців, у заможної громади – це викликаєпосмішку, адже за 2000-3000$ можна спокійно відкосити від боргів Батьківщині.Рух добровольців та волонтерів виходить в маргінес, завдяки не урегульованостіЗаконом їх діяльності та цілеспрямованим медійним атакам, за якими стоїтьоточення Президента України та Міністра внутрішніх справ. Ці атаки залюбкисприймаються тими тхорами, яким ніколи не вистачить сміливості самим ризикнутижиттям та здоров’ям заради не те, що Батьківщини, а просто майбутнього своїхдітей.
Але безмобілізації всього суспільства, в тому числі і пикатої шляхти, яка заразперебуває при владі, не буде ані сильної соборної незалежної України, аніперемоги. Буде поступова стагнація та обидлювання населення за прикладом нашогосхідного партнера по виконанню мінських угод.
Якщо українцівце влаштовує, то чи маю я право йти проти свого народу?