Скарги до ЄСПЛ проти росії: "стрибати в останній вагон" чи ще будуть шанси
Відповідно до ст. 1 Статуту Ради Європи метою Ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами для збереження та втілення в життя ідеалів і принципів, які є їхнім спільним надбанням, а також сприяння їхньому економічному та соціальному прогресу.
Кожний член Ради Європи обов'язково повинен визнати принципи верховенства права та здійснення прав людини і основних свобод всіма особами, які знаходяться під його юрисдикцією, а також повинен відверто та ефективно співробітничати в досягненні мети Ради. Як наслідок, у разі грубого порушення такого обов’язку Комітет Міністрів може прийняти рішення про припинення членства держави-порушника в організації.
Такою і була реакція на дії росії у зв’язку з повномасштабним вторгненням на територію незалежної держави України.
Хронологія подій
16 березня Комітет Міністрів прийняв Резолюцію (Resolution CM/Res(2022)2 on the cessation of the membership of the Russian Federation to the Council of Europe) про те, що рф припиняє бути членом Ради Європи з 16 березня 2022 року.
22 березня відповідну Резолюцію прийняв і ЄСПЛ (Resolution of the European Court of Human Rights on the consequences of the cessation of membership of the Russian Federation to the Council of Europe in light of Article 58 of the European Convention on Human Rights), якою визначив, що:
- Російська Федерація перестає бути високою Договірною Стороною Конвенції [Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод] 16 вересня 2022 рік/ The Russian Federation ceases to be a High Contracting Party to the Convention on 16 September 2022.
- Суд залишається компетентним розглядати заяви, спрямовані проти Російської Федерації стосовно дій чи бездіяльності, які можуть становити порушення Конвенції, за умови, що вони відбулися до 16 вересня 2022 року/ The Court remains competent to deal with applications directed against the Russian Federation in relation to acts or omissions capable of constituting a violation of the Convention provided that they occurred until 16 September 2022.
23 березня Комітет Міністрів вирішив питання правових та фінансових наслідків припинення членства рф в Раді Європи, резюмуючи, що:
- Російська Федерація перестає бути високою Договірною Стороною Європейської конвенції з прав людини з 16 вересня 2022 року.
- ЄСПЛ залишається компетентним розглядати заяви, спрямовані проти Російської Федерації щодо дій чи бездіяльності, які можуть становити порушення Конвенції, за умови, що вони трапилися до 16 вересня 2022 року.
- Комітет Міністрів продовжить нагляд за виконанням рішень та умов дружнього врегулювання, які Російська Федерація зобов’язана виконувати. Російська Федерація продовжить брати участь у засіданнях Комітету Міністрів, коли він здійснює нагляд за виконанням судових рішень з метою надання та отримання інформації щодо судових рішень, де вона є державою-відповідачем або державою-заявником, без права участі в прийнятті Комітетом рішень і голосуванні.
Таким чином, з огляду на зміст резолюцій подати скаргу проти росії до ЄСПЛ можна буде і після 16 вересня 2022 року, оскільки денонсація не звільняє державу від її зобов'язань за Конвенцією з прав людини стосовно будь-якого діяння, яке могло бути порушенням таких зобов'язань і могло бути здійснене нею до дати, від якої денонсація набирає чинності.
Однак, потрібно усвідомлювати, що росія в тому вигляді, якою вона є зараз, не буде виконувати прийняті рішення, однак, у довгостроковій перспективі, коли росія захоче повернутися до Ради Європи, то виконання рішень ЄСПЛ буде однією з вимог.
NB-1! Протокол № 15 до Конвенції скорочує з 6 до 4 місяців строк для подання заяви до Суду після остаточного національного рішення, прийнятого в рамках вичерпання національних засобів правового захисту. Зміни набули чинності 1 лютого 2022 року.
NB-2! Необхідність вичерпання всіх національних засобів захисту можна скоріше назвати золотим правилом, аніж засадою, викарбованою на камені. Комісія і Суд неодноразово підкреслювали, що це правило слід застосовувати з певною гнучкістю і без зайвого формалізму, виходячи з конкретних обставин захисту прав людини. Суд повинен реалістично оцінювати не лише формальні засоби захисту, наявні в національній правовій системі, а й загальний правовий та політичний контекст, а також особисті обставини заявника.
