Ведення бізнесу завжди вважалося ризиковою діяльністю, що вимагає стратегічного мислення, уміння швидко адаптуватися до змін, здатності передбачати потенційні проблеми й розробляти рішення для їх подолання. Однак ведення бізнесу в умовах воєнного стану має ще більш серйозні виклики, змушуючи підприємців у кращому разі переглядати пріоритети подальшого розвитку, а в найгіршому - боротися за виживання в нових умовах.

Політична та економічна нестабільність, зміни в ланцюжках постачання, зменшення платоспроможності населення, скорочення попиту на товари та послуги, втрата активів та відсутність кредитування – усе це є реаліями сьогодення ведення бізнесу в Україні. Водночас це лише частина з тих факторів, які можуть спричинити невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань в умовах воєнного стану, що своєю чергою породжує збільшення кількості конфліктів та спорів між учасниками господарських правовідносин.

Так, за даними судової статистики впродовж 2022 року до місцевих та апеляційних судів надійшло на розгляд 96,1 тис. справ і матеріалів господарського судочинства, а в 2023 році - 129,6 тис. справ і матеріалів. Статичні дані засвідчують тенденцію до зростання кількості звернень до суду, яка існувала і до повномасштабної військової агресії зі сторони російської федерації. Зокрема, упродовж 2020 року до місцевих та апеляційних судів надійшло на розгляд 133,5 тис. справ і матеріалів господарського судочинства, а в 2021 році - 141,5 тис. справ і матеріалів. Водночас після початку військової агресії перед судовою системою, як і всією країною, постала велика кількість викликів, які суттєво вплинули на функціонування судової влади та стан здійснення правосуддя в Україні.

Через окупацію частини території України змінено територіальну підсудність деяких місцевих та апеляційних судів. Як наслідок, збільшилося в кілька разів навантаження інших судів, що призвело до ускладнення їх роботи та неможливості забезпечення ефективного розгляду суддями справ у розумні строки. Ситуацію з надмірним навантаженням на суддів додатково загострює багаторічний кадровий дефіцит, що зокрема призводить до зростання кількості невирішених судових справ. Окрім того, у разі оголошення повітряної тривоги велика кількість судових засідань постійно переноситься або відкладається у зв’язку з небезпекою для відвідувачів та працівників суду.

За таких обставин пошук альтернатив традиційному судовому розгляду справи є неминучим. Практика свідчить, що після початку повномасштабного вторгнення рф в Україну учасники господарських правовідносин частіше почали звертатися до позасудових процедур врегулювання конфліктів та спорів, зокрема, медіації, використовуючи доступні законодавчі можливості для цього.

Відключити

Ще в 2021 році було прийнято Закон України «Про медіацію» від 16.11.2021 № 1875-IX (далі – Закон № 1875-IX), який визначив правові засади та порядок проведення медіації як позасудової процедури врегулювання конфлікту (спору).

Законом № 1875-IX визначено, що медіація може бути проведена до звернення до суду, під час судового провадження або під час виконання рішення суду. Відповідні законодавчі положення відображені й у процесуальному законодавстві.

Зокрема, частиною 7 статті 46 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) закріплено право сторін примиритися на будь-якій стадії судового процесу, зокрема шляхом медіації.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 182 ГПК України суд у підготовчому засіданні з’ясовує, чи бажають сторони провести позасудове врегулювання спору шляхом медіації. Якщо сторони домовилися про звернення до процедури медіації, суд оголошує перерву в підготовчому засіданні (пункт 5 частини 5 статті 183 ГПК України). Зі свого боку після відкриття розгляду справи по суті сторони мають право звернутися до суду з клопотанням про зупинення провадження у справі у зв’язку з проведенням медіації. Відповідне клопотання зобов’язує суд зупинити провадження у справі на час проведення медіації, але не більше 90 днів з дня постановлення судом ухвали про зупинення провадження у справі (пункт 3-1 частини 1 статті 227, пункт 3-1 частини 1 статті 229 ГПК України).

Аналіз судових рішень з Єдиного державного реєстру судових рішень демонструє, що клопотання про зупинення провадження у справі на час проведення медіації найчастіше подаються у спорах щодо:

Відключити
  • зміни або визнання недійсним договору (наприклад, оспорювання або зміна умов договорів іпотеки, поруки тощо);
  • невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договорами (спори, пов'язані з кредитуванням, орендою, зовнішньоекономічною діяльністю, договорами купівлі-продажу, постачання товарів, робіт, послуг);
  • стягнення заборгованості (наприклад, за договорами про відкриття кредитної лінії, поруки, поставки, з постачання теплової енергії);
  • корпоративних прав (спори про визнання недійсними договорів купівлі-продажу корпоративних прав, повернення часток у статутному капіталі);
  • майнових прав (спори, пов'язані з розрахунками за продукцію, товари, послуги, стягненням штрафних санкцій за договорами про надання послуг з розміщення та обслуговування обладнання);
  • недоговірних зобов'язань (наприклад, щодо повернення безпідставно набутого майна або коштів).

Принагідно варто зазначити, що деякі клопотання про зупинення провадження у справі на час проведення медіації були подані у справах, де однією зі сторін спору є державні або комунальні підприємства, установи, організації. Це свідчить про те, що медіація має попит на сьогодні не лише в приватному секторі, а й у державному, що демонструє зростаючу довіру до медіації як ефективної позасудової процедури врегулювання спорів.

Крім того, набираюча оберти популярність медіації підкреслює її потенціал у відкритті нових можливостей для суб'єктів господарювання завдяки суттєвій економії фінансових, часових та інших ресурсів. Так, наприклад, медіація може мати вирішальне значення для діяльності надавачів фінансових послуг, які наразі мають обмежені можливості втримати свої позиції на ринку.

Сьогодні головною проблемою у сфері фінансових послуг є неповернення позичальниками боргів через втрату доходів та зменшення їх платоспроможності, водночас не всі власники фінансових установ мають змогу їх докапіталізовувати. Це зі свого боку обумовлює потребу шукати шляхи вирішення поточних проблем з боржниками. Традиційним підходом є звернення до суду, що має наслідком очікування роками спочатку на рішення суду, а потім і на його виконання. Проте в довгостроковій перспективі для фінансових установ це не вигідно, бо, допоки вони мають обмежені фінансові ресурси, до тих пір їм складніше функціонувати, враховуючи реалії сьогодення. Альтернативою ж цьому може стати звернення до процедури медіації, у ході якої можна досягнути з боржниками певних взаємовигідних домовленостей. Відповідно такий підхід, з одного боку, може допомогти швидше та дешевше вирішити питання з поточними заборгованостями, а з іншого - дає можливість згенерувати фінансові ресурси для реалізації своїх стратегічних планів.

У разі досягнення домовленостей за результатами медіації після поновлення провадження у справі сторони можуть оформити їх у кілька способів: шляхом укладення мирової угоди, відмови позивача від позову або визнання позову відповідачем. Кожен з цих варіантів дозволяє офіційно закріпити результати медіації під час судового процесу та закрити провадження у справі на взаємовигідних для сторін умовах.

Відключити

Так, у справі, яка перебувала на розгляді Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, сторонами з метою врегулювання спору було укладено мирову угоду. Суть спору полягала в тому, що між сторонами був укладений попередній договір купівлі-продажу корпоративних прав, який передбачав їх придбання двома частинами за двома договорами. Предметом основного договору-1 було придбання 15 % статутного капіталу (фонду) підприємства, а предметом основного договору-2 – придбання решти 85 %. На виконання умов попереднього договору між сторонами був укладений основний договір-1, за яким продавець передав покупцеві частину частки у статутному капіталі підприємства в розмірі 15 %, а покупець сплатив відповідну суму грошових коштів. Водночас основний договір-2, який передбачав купівлю-продаж 85 % частки у статутному капіталі підприємства сторони не уклали, що й послугувало основною причиною виникнення спору між ними.

Судовий процес тривав майже 2 роки, проходячи через суди різних інстанцій. Водночас на етапі касаційного розгляду сторони подали клопотання про зупинення провадження у справі у зв`язку з проведенням медіації. У результаті медіації після спливу 3 місяців (90 днів) та поновлення провадження у справі від сторін надійшла спільна письмова заява про затвердження мирової угоди.

В іншій справі домовленістю за результатами медіації стала відмова позивача від позову, що зі свого боку допомогло сторонам вийти з нескінченного кола судових розглядів. Зокрема, відповідно до фактичних обставин справи в 2012 році між фізичною особою-підприємцем (далі – ФОП) та товариством з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) було укладено договір оренди нежилого приміщення строком до 2015 року. У 2015 та 2018 роках сторони уклали додаткові угоди, продовживши термін дії договору. Проте наприкінці 2018 року ФОП уклав договір оренди нежилого приміщення з іншим орендарем, після чого новий орендар направив ТОВ лист з вимогою звільнити займане приміщення протягом 7 днів. ТОВ відмовилося це зробити, через що новий орендар звернувся до суду з позовом до ТОВ про зобов`язання останнього усунути перешкоди в користуванні нерухомим майном шляхом звільнення нежитлового приміщення.

Справа розглядалась неодноразово різними судовими інстанціями впродовж майже 4 років. Коли справа дійшла до Верховного Суду, останнім судові рішення судів попередніх інстанцій було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Проте після ухвалення рішення судом першої інстанції знову було подано апеляційну скаргу, через що справа була передана на розгляд до суду апеляційної інстанції. Лише після цього від сторін надійшло спільне клопотання про зупинення провадження у справі на час проведення медіації. Після проведення медіації та поновлення провадження у справі від представників сторін надійшла заява про відмову від позову, у якій останні просили постановити ухвалу про прийняття відмови від позову, визнати нечинним рішення суду першої інстанції, закрити провадження у справі та вирішити питання щодо повернення судового збору.

Отже, на прикладі вище зазначених справ можна зробити висновок, що завдяки зверненню до медіації сторонам вдалось, перш за все, досягнути взаєморозуміння та знайти взаємовигідне рішення, яке задовольняє інтереси всіх. По-друге, досягнення домовленостей між сторонами може бути в понад 8 разів швидше, ніж ухвалення остаточного судового рішення у справі. По-третє, звернення до медіації дає можливість уникнути зайвих витрат, пов'язаних з розглядом справи у суді. Але якщо спір все ж таки було передано на розгляд суду, згідно зі статтею 130 ГПК України досягнення домовленостей за результатами медіації дає можливість повернути 60 % судового збору, сплаченого при поданні позову. Не менш важливим є також те, що медіація може допомогти сторонам зберегти ділові відносини, а конфіденційність процедури дозволяє відкрито обговорювати свої позиції та інтереси без ризику витоку інформації. У кінцевому підсумку медіація дозволяє досягти більш стабільного та довготривалого результату, що особливо важливо для стійкості бізнесу в таких мінливих умовах сьогодення.

Стаття підготовлена у співавторстві з Любов'ю Бартащук, кандидатом юридичних наук, адвокатом, членом Комітету Національної асоціації адвокатів України з питань господарського права та процесу.