Новели примусового виконання рішень: більше діла, менше слів
Ефективна система примусового виконаннярішень є одним із стовпів сучасної правової держави. Відсутністьїї належного функціонування може сприяти виникненню форм «приватногоправосуддя», які, у свою чергу, обумовлюють негативний вплив на впевненістьзагалу в правовій системі, підривають його довіру до неї та є загрозоюнормальному функціонуванню всієї держави. Без належного примусового виконаннярішень побудова правової європейської держави є неможливою.
Узв'язку з цим на державу покладається обов'язок щодо створення, зміцнення тарозбудови дієвої системи примусового виконання рішень, у тому числі шляхомімплементації європейських норм та стандартів у національне законодавствоУкраїни. До того ж, примусове виконання рішень, як завершальна стадія судовогопровадження, є невід’ємною частиною дотримання права людини на справедливийсудовий розгляд упродовж розумного строку, закріпленого в статті 6 Конвенціїпро захист прав людини й основоположних свобод.
На виконаннявищеозначених завдань в Україні було прийнято два надзвичайно важливі закони -Закон України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконаннясудових рішень і рішень інших органів" та Закон України "Провиконавче провадження", що набрали свою чинність 5 жовтня 2016 року.Прийняття цих законів обумовило внесення кардинальних змін та новел у системупримусового виконання рішень. Тому розгляд та аналіз основних положеньвідповідних нормативно-правових актів є, безумовно, необхідним та актуальним.
Першою, однієюзі значимих новел примусового виконання рішень стало запровадженняв нашій країні інституту приватних виконавців. Приватний виконавець єсуб’єктом незалежної професійної діяльності. Ним може стати громадянин України,який досяг 25 років, має вищу юридичну освіту не нижче другого рівня, володієдержавною мовою, має стаж роботи в галузі права після отримання диплома неменше двох років та склав кваліфікаційний іспит. Діяльність приватноговиконавця не слід плутати з колекторською діяльністю, оскільки, на відміну відостанньої, правовий статус приватних виконавців є чітко регламентованим тавизначеним законодавством.
Особа, що маєнамір здійснювати діяльність приватного виконавця, перед складаннямкваліфікаційного іспиту зобов’язана пройти навчання і стажування, строк якогоне може перевищувати трьох місяців. За умови успішного складання іспиту особівидається посвідчення приватного виконавця без обмеження строку його дії.
Про початоксвоєї діяльності приватний виконавець повідомляє Міністерство юстиції України,яке має внести інформацію про нього до Єдиного реєстру приватних виконавцівУкраїни.
Окрімвимог, що висуваються до кандидатури приватного виконавця, законодавствомвизначено також вимоги, що стосуються безпосередньо здійснення діяльностіприватним виконавцем. Так, приватний виконавець зобов’язаний застрахувати своюцивільно-правову відповідальність перед третіми особами та організувати офіс умежах свого виконавчого округу. Упитанні підвідомчості рішень, які підлягають примусовому виконанню приватнимвиконавцем, законодавець вирішив піти шляхом визначення винятків, у якихприватний виконавець не здійснює своєї діяльності. Зокрема, це виконання:
1) рішень провідібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усуненняперешкод у побаченні з дитиною;
2) рішень, заякими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органимісцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальніпідприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави встатутному капіталі яких перевищує 25 відсотків та/або які фінансуютьсявиключно за кошти державного або місцевого бюджету;
3) рішень, заякими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої забороненавідповідно до закону;
4) рішень, заякими стягувачами є держава, державні органи;
5) рішеньадміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини;
6) рішень, якіпередбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності;
7) рішень провиселення та вселення фізичних осіб;
8) рішень, заякими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чицивільна дієздатність яких обмежена;
9) рішень проконфіскацію майна;
10) рішень,виконання яких віднесено цим Законом безпосередньо до повноважень іншихорганів, які не є органами примусового виконання;
11) іншихвипадків, передбачених цим Законом та Законом України "Про органи та осіб,які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Окрімтого, протягом першого року зайняття діяльністю приватного виконавця приватнийвиконавець не може здійснювати примусове виконання рішень, за якими сума стягненнястановить двадцять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму віноземній валюті.
За вчиненнявиконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода, яка складається зосновної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно відвиконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні,встановлюється у вигляді або фіксованої суми, або відсотка суми, що підлягаєстягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.Так, за повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характерурозмір основної винагороди приватного виконавця становить 10 відсотківстягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчимдокументом, немайнового характеру: за яким боржником є фізична особа - 2мінімальні заробітні плати, за яким боржником є юридична особа - 4 мінімальнізаробітні плати.
Другою новелоюпримусового виконання рішень стало скасування строків самостійного виконаннярішень для боржника. До прийняття нової редакції Закону України"Про виконавче провадження" державним виконавцем у постанові провідкриття виконавчого провадження вказувався строк до семи днів (у разівиконання рішення про примусове виселення боржника - до п'ятнадцяти днів) про необхідністьборжнику самостійно виконати рішення.Сьогодні ж примусове виконання рішення починається відразу з дня відкриття виконавчогопровадження.
Надумку авторів законопроекту, такий підхід має бути певним стимулом для боржниківвиконувати рішення суду або інших органів вчасно, не допускаючи примусовоговиконання рішення та тягарів, обумовлених цією завершальною стадією судовогопровадження. Однак, серед експертів існує думка, що в такий спосіб удобросовісних боржників навпаки зникне намір виконувати рішення самостійно.Крім того, варто зазначити й накладання додаткових фінансових витрат наборжника, що також є далеко не мотиваційним аспектом у виконані ним рішень.
Третєнововведення, яке неможливо оминути увагою - створення Єдиногореєстру боржників. Єдиний реєстр боржників є складовою Автоматизованоїсистеми виконавчого провадження, держателем якої є Міністерство юстиціїУкраїни. До неї включаються відомості про боржників, які є відкритими тарозміщуються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України. Однак, непідлягають внесенню до Єдиного реєстру боржників відомості про боржників:
які є державними органами, органами місцевого самоврядування;
які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягненняперіодичних платежів більше трьох місяців;
зарішенням немайнового характеру.
Включеннявідомостей про боржника до Єдиного реєстру боржників здійснюється одночасноз винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження, а виключення - звинесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, поверненнявиконавчого документа стягувачу або до суду чи в день встановлення виконавцемфакту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягненняперіодичних платежів.
Четвертановела реформаторських перетворень - встановлення обов'язку боржника в разі виконаннярішення майнового характеру подати декларацію про його доходи та майно.Виконання цього обов'язку має відбуватися протягом п'яти робочих днів з днявідкриття виконавчого провадження. За невиконання вищеозначеного положення наборжника покладається відповідальність, у тому числі і за внесення до деклараціїзавідомо неправдивих відомостей, про що боржник має бути попереджений завчасно виконавцем.
Наперший погляд дещо спірною виявляється ефективність такого механізму на стадіїпримусового виконання рішень, а не на стадії ще судового розгляду справи. Однак,реальний результат такого нововведення можна буде оцінити вже після йогопрактичної імплементації в діяльності виконавців.
П'ятенововведення стосується зміни строків у виконавчому провадженні.Майже кожна виконавча дія зазнала зміни у своїх часових межах виконання. Однак,найбільший інтерес викликають нові строки пред'явлення виконавчого документа довиконання та загальний строк виконавчого провадження.
Так, строкпред'явлення виконавчих документів було збільшено з одного року до трьох. Трирічний строк застосовується у всіхвипадках, окрім подання:
1)посвідченькомісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем єдержава або державний орган, які можуть бути пред’явлені протягом трьохмісяців;
2)виконавчихдокументів про стягнення періодичних платежів у справах про стягненняаліментів, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва чи іншогоушкодження здоров’я, втрати годувальника тощо - може бути пред’явлено протягомусього періоду, на який присуджені платежі.
Щодостроку здійснення виконавчого провадження, то в попередній редакції Закону України"Про виконавче провадження" було визначено, що державний виконавецьзобов'язаний провести виконавчі дії протягом шести місяців з дня винесенняпостанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішеннянемайнового характеру - у двомісячний строк.
Уновому ж Законі України "Про виконавче провадження" такі строкивзагалі не встановлюються. Проте в пункті 2 частини 1 статті 37 Законувизначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо здійсненіпротягом року виконавцем заходи щодо розшуку майна боржника виявилисябезрезультатними.
Шоста новаціяпримусового виконання рішень виявляється в наслідках невиконання рішень.Зокрема, було значно збільшено штрафні санкції за невиконання без поважнихпричин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов’язує боржника виконатипевні дії, та рішення про поновлення на роботі. Відтепер розміри штрафівстановлять:
- для фізичноїособи - 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
- для посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумівдоходів громадян;
- для юридичної особи - 300 неоподатковуваних мінімумівдоходів громадян.
Крімтого, виконавці були наділені новим повноваженням - складання протоколів проадміністративне правопорушення, а саме: за невиконання законних вимог виконавцята порушення вимог Закону України "Про виконавче провадження".Розгляд та рішення щодо протоколу, складеного державним виконавцем, приймаєтьсяначальником органу державної виконавчої служби, якому безпосередньопідпорядкований державний виконавець, а щодо протоколу приватного виконавця -судом за місцем вчинення адміністративного правопорушення.
Примусовевиконання рішень зазнало також ряд й інших реформувань та змін, щостосуються визначення засад виконавчого провадження, переліку майна, на яке неможе бути звернено стягнення за виконавчими документами, можливості передачівиконавчого документа, випадків та підстав повернення виконавчого документастягувачу тощо. Однак, попри ряд реформувань, що відбуваються в Україні, покищо не можливо говорити про забезпечення права кожного громадянина на своєчаснеі повне виконання судових рішень.
Якщозвернутись до статистики, то станом на сьогодні в Україні виконуються, за різнимиоцінками, від 2 до 20 відсотків судових рішень. Станом на 31 грудня 2016 рокуУкраїна займає перше місце за кількістю справ, які перебувають на розгляді в Європейськомусуді (18510 справ або 22,8 % від загальної кількості справ в Європейськомусуді). У 2016 році Європейський суд надіслав Уряду України 1326 справи протиУкраїни з пропозицією надати позицію Уряду України, з яких 1092 справистосуються невиконання або тривалого виконання рішень національних судів іналежать до групи справ за «пілотним» рішенням Європейського суду «ЮрійМиколайович Іванов проти України».
Європейськийсуд з прав людини так само, як і українське законодавство допускає можливістьзатримки у виконанні судового рішення. Проте часові межі та випадки такої затримки є чітковизначені та регламентовані законодавством, нівелювання яких є неприпустимим. Убудь-якій правовій державі світу без остаточного виконання судового рішенняправо на доступ до правосуддя залишається ілюзорним, конституційні гарантіїгромадян зводяться нанівець, а прийняття справедливого правосудного рішення,врешті-решт, повністю втрачає свою значущість та силу.
