Ідентифікація потерпілих від торгівлі людьми
За різними оцінками міжнародних експертів, близько 65% потерпілих від торгівлі людьми можуть залишатися неідентифікованими. Тут складно називати конкретні цифри, бо, зрештою, неідентифікованих виявити практично неможливо.
Серед основних причин замовчування проблеми самими постраждалими є страх перед покаранням за нелегальне перебування в країні, роботу без необхідного дозволу, переляк помсти злочинців, нерозуміння чи неусвідомлення свого становища, недовіра до державних структур.
Так, якщо порівняти статистику Міжнародної організації з міграції (МОМ), яка рахує тих, хто звернувся до організації по допомогу, кількість потерпілих за 149 статтею Кримінального кодексу України «Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини» від національної поліції (МВС) та кількість отриманих статусів від Міністерства соціальної політики, то цифри суттєво різняться. До прикладу, у 2019 році 185 особам, які звернулись до Мінсоцполітики було надано офіційний статус, 306 осіб звернулись до МВС і були визнані потерпілими від торгівлі людьми в рамках кримінальних проваджень, а по допомогу до МОМ прийшло 1345 осіб.
Кожна з вище зазначених структур має різні критерії для надання статусу постраждалого, або потерпілого від торгівлі людьми, більше того – статистики з різних інституцій майже не перетинаються між собою. Частина з потерпілих взагалі не звертаються до жодної зі структур та залишаються сам на сам зі своєю бідою. Саме тому загальну картинку по ситуації з торгівлі людьми в Україні наразі побачити практично неможливо.
Індикатори – ознаки потерпілих, чи постраждалих від торгівлі людьми
Багато осіб, які постраждали від торгівлі людьми, не свідомі того, що те, що з ними трапилось, є злочином, а вони – потерпілими. Вони не знають про можливості захисту своїх прав та компенсації за шкоду, завдану їм цим злочином. Далі опишу, як визначають постраждалих та потерпілих від торгівлі людьми та кому варто звертатись по допомогу.
З прямими ознаками розібратись простіше, адже вони чітко визначені 149 статтею Кримінального кодексу України «Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини». Так, людина, над якою здійснювалась одна або більше дій з вербування, переміщення, переховування, передача особі, яка отримала її у свою власність. Фізичні та психологічні погрози, використання її уразливого стану, залучення в боргову кабалу, маніпуляції з обмеження свободи, тощо з метою експлуатації, знаходиться в полі дії статті 149. Наразі ч. 2 ст. 149 (Торгівля людьми) ККУ передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років з конфіскацією майна, або без такої.
Водночас, на непрямі ознаки має більший вплив людський фактор. Тут висновки формуються на основі професійності опитувача та загального психологічного портрету, береться до уваги фізичний стан людини, яка постраждала від торгівлі людьми. Ймовірно, якщо людина має надмірну підозрілість, уникає погляду, не хоче спілкуватись, втомлена, має видимі ознаки ушкоджень, або залежності її розглядатимуть як потенційну постраждалу. Так, до прикладу, фізичне насильство проявляється у втраті ваги, неврологічних симптомах; наслідками психологічного насильства можуть бути шлунково-кишкові розлади; надмірну працю можна розпізнати у травмі кісток та м’яких тканин, шкірних хворобах, опіках, рубцях, порушеннях зору, чи слуху і т.д.
Розпізнають постраждалих не лише спеціалісти з протидії торгівлі людьми
Перебування людини у трудовому рабстві формує, недовіру, страх та цілий ряд психологічних бар’єрів. Тому самостійно постраждалі від торгівлі людьми майже ніколи не звертаються по допомогу. Мовчати про проблему їх змушує сором та страх бути засудженим з боку суспільства. Неабияким фактором впливу на замовчування постраждалою особою того, що з нею сталося - є переляк перед можливістю помсти від работорговців. Розуміння того, що ці люди досі на волі і можуть нашкодити постраждалій або її близьким, змушує стерпіти будь-яку експлуатацію. Дотого ж людина, яка одного разу довірилася і потрапила в рабство/експлуатацію, з великою обережністю ставиться до представників офіційних структур і не сподівається на встановлення справедливості. Тому завдання ідентифікувати їхню потребу у захисті автоматично переходить у відповідальність оточення та спеціалістів.
Наша обізнаність може рятувати долі людей та допомагати спеціалістам. Ми всі опосередковано є частиною національного механізму взаємодії у сфері протидії торгівлі людьми та несемо відповідальність за інших.
