Ще трохи про медичну реформу

Зараз тільки лінивий не обговорює другий етап медичної реформи, який очевидно провалений, але в інформаційному просторі нажаль переважають емоційні оцінки того, що відбувається. Щось на кшталт того «перший етап реформи був добрий, чому другий має бути поганий» або «все дуже погано, медичні працівники не отримують навіть тих заробітних плат, як  в минулому році»

Хочу звернути увагу читача на правове регулювання гарантій державного фінансування медичних гарантій.

Законом України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» (статтею 10) передбачено, що Методика розрахунку тарифів і коригувальні коефіцієнти (тобто визначення вартості медичних послуг, до якої не входить вартість ліків та витратних матеріалів) затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної фінансової і бюджетної політики.

При розрахунку тарифів та коригувальних коефіцієнтів базою для визначення компонента оплати праці медичних працівників є величина, що є не меншою за 250 відсотків середньої заробітної плати в Україні за липень року, що передує року, в якому будуть застосовуватися такі тарифи та коригувальні коефіцієнти.

Тобто згідно ЗУ «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» при розрахунку тарифів на медичні послуги обов’язковим компонентом такого тарифу має бути оплата праці медичних працівників (лікарів та медичних сестер) в 2020 році, що є не меншою 27 427,5 грн. (обчислено як 250% від середньої заробітної плати по Україні за 2019 рік)

Але є підстави вважати, що при розрахунку тарифів на медичні послуги в 2020 році така оплата праці медичних працівників закладена не була.

Так, Законом України «Про державний бюджет на 2020 рік» вищезазначена частина статті 10 ЗУ «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» застосовується у порядку та розмірах, що встановлені Кабінетом Міністрів України з урахуванням наявних ресурсів державного та місцевого бюджетів.

Даний пункт прикінцевих положень Закону «Про бюджет на 2020 рік» явно обмежує гарантії оплати праці медиків, і тому досить спірний, але на сьогодні ніким не оскаржений. Більше того, «Порядок реалізації програми державних гарантій медичного обслуговування населення у 2020 році», затверджений Постановою КМУ №65 від 05 лютого 2020 року містить невідомо який розмір такого компоненту тарифу, як витрати на оплату праці. Кабмін пропонує виключно кінцеву базову ставку за пролікований випадок та різні коефіцієнти, при цьому не виокремлює компоненти, з яких була обчислена така базова ставка. Сподіваюсь такий «кошторис» принаймні взагалі є, а не базовий тариф був взятий Кабміном «зі стелі», виключно «з урахуванням наявних ресурсів».

В лютому – на початку березня 2020 року керівники закладів охорони здоров’я масово пропонували своїм трудовим колективам підписувати нову редакцію колективного договору. Мовляв, є така вимога НСЗУ для укладення договору з медичним закладом. Необхідність нової редакції  колективного договору дійсно була представлена на сайті НСЗУ як один із етапів підготовки закладу для укладення договору, але подібних вимог в нормативних актах я не знайшла. Всі заклади, проекти колективних договорів яких мені довелося побачити, пропонували своїм колективам такі гарантії оплати праці як «не нижче мінімальної заробітної плати» (трохи відрізняється від картинки світлого майбутнього, що малює нам законодавство про медичну реформу), а самі такі договори планувалося укласти (і були укладені здебільшого) на 5-ть років. З цього роблю висновок, що часові терміни проблеми фінансування медичних гарантій вже передбачалися трохи довші, ніж виключно на 2020 рік.

Не всі медичні працівники були у захваті від таких гарантій оплати праці, одна із лікарень навіть запросила адвокатів нашого об’єднання для представлення їх інтересів на конференцію професійної спілки, на якій обговорювалось укладення колективного договору.

Вже 04 березня 2020 року відбулося легендарне звернення президента до парламенту, де він заявив, що реформа «летіть у стіну», відбулася зміна кабміну. Новий міністр охорони здоров’я Емець заявив, що є прихильником страхової медицини, а діюча реформа недостатньо економічно прорахована.

Цікаво, що перша хвиля критики другого етапу медичної реформи від влади була більш чесною, так як хоча б натякала, що грошей в бюджеті на медичні гарантії не вистачає. Зараз же увага суспільства все більше акцентується до недоотриманні медичними закладами фінансування, зменшення фактичних заробітних плат лікарям і медсестрам, звільненні медичних працівників за скороченням, які нібито відбуваються виключно внаслідок реформи. При цьому про фінансування медичних гарантій «виключно в межах можливостей бюджету 2020»  як причину недотримання коштів ні слова, ні півслова.

Кабмін додав проблем медичним закладом і карантином. В 2020 році було заплановано фінансування закладів медичної галузі за рахунок субвенції в межах 60% від фінансування минулого року, решту лікарні, які вже реорганізовані із закладів в комунальні підприємства, мали заробити самі за договорами з НСЗУ за кожен пролікований випадок. Кабмін майже на 2 місяці ввів заборону на планові госпіталізації та планові операції, при цьому не передбачив жодної компенсації для тих лікарень (а їх  переважна більшість), в яких «звичайних» пацієнтів стало менше, а «ковідні» до них  на щастя так і не потрапили (або потрапили як ургентні хворі, але це вже окрема історія).

Навіть в таких умовах деякі заклади охорони здоров’я (зокрема онко центри) вже заявили, що значно втратять від переходу фінансування виключно за рахунок субвенції розмірі 100% від фінансування минулого року. Про розвиток медичної галузі взагалі мова не йдеться, а чи корисне Україні збереження старої системи – особисто у мене викликає дуже великі сумніви.

На сьогодні реформа медичної системи потребує не просто якогось обговорення, а максимально чесної, без маніпулювань, комунікації між владою та суспільством. Нажаль, такої комунікації я поки не бачу.