"Вічні" пакети: схоже, з пластиком ми швидко не попрощаємось

Ціль нового закону – покращити екологічну ситуацію за рахунок скорочення обсягів відходів у вигляді використаних пластикових пакетів, наблизити Україну до європейських стандартів, сприяти розвитку потужностей для виробництва біорозкладних пакетів. 

Автори закону орієнтувались на досвід ЄС. Так, середньостатистичний українець на рік використовує близько 500 поліетиленових пакетів, а в ЄС, де давно поступово відмовляються від пластикових пакетів, стимулюють повторну переробку та виробництво біорозкладних пакетів, цей показник становить близько 90 пакетів.

В цілому, 33 країни світу вже повністю заборонили використання та обіг деяких поліетиленових пакетів. Ще 53 країни ввели часткову заборону або високий податок/акциз на пластикові пакети. 

Пакетики – зло! Про це годі й говорити. Такі вироби в природніх умовах «живуть і дрейфують» 200-600 років, при цьому виділяють токсичні речовини, забруднюють мікропластиком воду, повітря, ґрунти. «Безкоштовні» пакети досі використовувалися у неконтрольованій кількості. В Україні, на щастя, це тривало, порівняно не довго: лише 30 років.  Тому прийняття закону – це об’єктивна необхідність і вкрай важливе рішення. Втім, чи буде він ефективно реалізований, покаже час та налаштованість учасників процесу. 

І етап. З 10.12.2021 в Україні забороняється безоплатне розповсюдження пластикових пакетів надтонких (до 15 мкм: екс-«безкоштовних», прозорих), тонких (15-50 мкм: «як на касі в супермаркеті»), оксорозкладних пластикових пакетів (це ті, які містять спеціальні домішки і з часом розпадаються на дрібні пластикові шматки) в об’єктах роздрібної торгівлі (кіоски, автомагазини, автокафе, супер- і гіпермаркети, дискаунтери тощо), громадського харчування (ресторани, бари, кафе, їдальні тощо) та надання послуг (хімчистки, ремонт взуття, ремонт техніки, ремонт одягу, перукарні, сауни, фітнес клуби, СТО тощо). 

Передбачалось, що Кабмін з 10.12.21 встановить досить високі мінімальні ціни на всі види пластикових пакетів, щоб українці їх менше купували, проте Постанова Кабміну чинності не набула і, наприклад, мережі продуктових супермаркетів змушені були встановлювати будь-які ціни, щоб не порушувати закон. Таким чином українці продовжують використовувати і купують надтонкі (екс-«безкоштовні», прозорі) пакетики по 1-12 коп., тонкі (15-50 мкм: «як на касі в супермаркеті») за попередніми цінами – від 1,5 до 3,5 грн. При цьому вартість біорозкладних пакетів з кукурудзяного крохмалю – 4-5 грн за пакет. 

Також Кабмін не запропонував Порядок маркування біорозкладних пластикових пакетів. Тому досі не зрозуміло, як відрізнити пакети з різної сировини. Забороняється нанесення на пакет слів «біо», «біопакет», «біорозкладний», якщо він не здатний до біорозкладання, а визначити «на око» без спеціальних стандартизованих символів чи є пакет біорозкладним, майже неможливо. Виняток становлять біорозкладні кукурудзяні пакети, які мають характерний солодкуватий запах та ніколи не бувають яскраво білого кольору (специфіка сировини). 

Штрафи за безоплатне розповсюдження пластикових пакетів сягають 1700-3400 грн, вдруге вже 3400-8500 грн. Досить вагома сума для малого бізнесу, проте для великого – в рамках похибки.

Штрафувати має Держпродспоживслужба (ДПСС). Штраф накладається керівником/замом керівника ДПСС на керівників в об’єктах роздрібної торгівлі, громадського харчування, надання послуг. За фактом порушень складається акт перевірки, 15 діб розглядається в ДПСС, виноситься постанова ДПСС про суму штрафу та надсилається порушнику, який має сплатити штраф протягом 15 днів. А може не сплатити і оскаржити постанову у судовому порядку. 

Дозволені пакети – біорозкладні (із сировини рослинного походження: кукурудзи, картоплі, пшениці, цукрового очерету та ін.); надтонкі (екс-«безкоштовні») пластикові пакети, в яких упаковані (як в первинній упаковці) свіжа риба, м’ясо, м’ясопродукти, сипучі продукти та, як не дивно, лід. 

В Україні є 4 потужних виробника біорозкладних пакетів і вони фізично не можуть  найближчим часом забезпечити потреби країни. Їх частка на ринку становить 0,05% в загальному виробництві пакетів в Україні. Необхідні додаткові інвестиції: обладнання, сировина. Тим більше, що зараз гранулу із кукурудзяного крохмалю виробники закуповують у таких пропорціях: 40% українського походження, 40% з Туреччини, 10% з Іспанії, 10% з Китаю, В’єтнаму, Тайланду, Кореї та ін. країн. Термін у 9 місяців (з дня  опублікування закону до повної заборони пластикових пакетів) – надто короткий, аби учасники ринку змогли підготуватися до нововведень. Наприклад, Іспанія наприкінці 2021 року оголосила про заборону пластикового пакування для фруктів та овочів  вагою менше 1,5 кг, діяти вона почне з 2023 року – достатньо часу, аби всі учасники ринку встигли психологічно та матеріально-технічно підготуватись.

ІІ етап. З 9 березня 2022 забороняється повністю й продаж надтонких, тонких, оксорозкладних пластикових пакетів в об’єктах роздрібної торгівлі, громадського харчування та надання послуг.

Штраф за розповсюдження пластикових пакетів становитиме 8500-17000 грн, вдруге вже 17000-34000 грн. Контролюватиме заборону й надалі ДПСС.

Дозволені пакети – так само біорозкладні. Доступними до 1.01.2023 залишаться і надтонкі пакети, в яких упаковані (як в як первинній упаковці) свіжа риба, м’ясо, м’ясопродукти, сипучі продукти, лід. 

ІІІ етап. З 1 січня 2023 року в Україні усі пластикові пакети буде заборонено. Контролювати дотримання «антипластикового» закону буде Держпродспоживслужба шляхом планових та позапланових перевірок об’єктів роздрібної торгівлі, громадського харчування та надання послуг. Українці також можуть ініціювати позапланові перевірки. Вони зможуть зателефонувати на гарячу лінію, написати паперового чи електронного листа, заповнити форму на сайті ДПСС, скористатися Telegram-ботом.

Альтернативи є! Це паперові пакети (наприклад, із переробленої макулатури), біорозкладні пакети рослинного походження (з кукурудзи, картоплі, пшениці, цукрового очерету і ін.), багаторазові торби з тканини, сітки. Ефективність заборони пластикових пакетів залежить не лише від закону та контролю за його виконанням, а в першу чергу – від екологічної свідомості всіх учасників процесу.