Хочеться привернути увагусуспільства і політиків до однієї важливої обставини, про яку всі забули: проблеми системи пенсійного забезпечення таПенсійного фонду в Україні є такими системними і масштабними, що не можуть бутивирішені прийняттям лише одного або кількох законів, які замикаються навласне пенсійних проблемах. Якби законопроект № 1063 й було б прийнято 3 квітня2013, це не призвело б до суттєвих змін у пенсійній сфері.
Справа в тому, що с истема пенсійного забезпечення не існує і не можеіснувати сама-по-собі. Вона органічно пов’язана з економікою , базою, обсягами та механізмами оподаткування, з іншими системамисоціально -демографічного забезпечення , насамперед – із системою охорони здоров’я, головнимрезультатом діяльності якої є тривалістьжиття, а відтак – реальний вік виходу чоловіків і жінок на пенсію. Крім того, в українських реаліях особливого значеннянабуває система адміністрування пенсійного і суміжного законодавства, а такожвідповідних структур. Останнє є особливо важливим для вирішення проблемконтролю за діяльністю Пенсійного фонду та державними і приватними фондамипенсійного другого і третього рівня.
З огляду на ці та інші чинники, пенсійна реформаможе бути успішною лише у більш широкому законодавчому контексті.
В економічній площиніреформування пенсійної реформи має передбачати розробку і ухваленнянаціональної програми збільшення робочих місць та збільшення частки зарплати увартості кінцевого продукту. Прийняття цих програм замало – їхнє виконання, всвою чергу, має бути гарантоване ухвалою відповідних законів про законодавчезабезпечення їх реалізації. До того ж, нагально необхідно прийняти ЗаконУкраїни «Про створення та функціонування Фонду гарантуваннявиплати заробітної плати», який би компенсував працівникам заборговану зарплатуу випадку її несплати роботодавцем. До ст. 31 Закону України «Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом», які передбачаютьперенесення зобов’язань підприємства-банкрута перед своїми працівниками, щовипливають із трудових відносин між працівником та роботодавцем, із другоїчерги погашення кредиторської заборгованості до першої.
До Податкового кодексу слід внести зміни, які передбачають зменшення тиску нафонд зарплати, запровадження податкових стимулів для сплати роботодавцями внесків до недержавнихпенсійних фондів, заміну прогресивної шкали соціального оподаткування нарегресивну – чим більший фонд зарплати на підприємстві, тим меншим єдинимсоціальним податком він обкладається; заборону виведення прибутків з-під оподаткування, у тому числі соціального,шляхом виведення капіталів до офшорних зон.
В адміністративно-управлінськійплощині має бути прийнято закони про тристороннє(роботодавці-профспілки-держава) управління і контроль за всіма видамипенсійних фондів, а також закон про створення державного гарантійного фондусплати пенсій на випадок банкрутства або зловживань з коштами таких фондів.
В соціально-демографічному планіуспішне проведення пенсійної реформи немислиме без прийняття і реалізації«Національної програми збільшення тривалості життя в Україні» та відповідногозакону про законодавче забезпечення її реалізації.
Лише після прийняття зазначених програм, законів,поправок і доповнень можна буде перейти до внесення змін до законів, якірегулюють діяльність власне системи пенсійного з абезпечення.