Колись екс-президент України Леонід Кучма написав та видав книгу "Україна - не Росія", в якій виклав своє бачення розвитку нашої держави. Останнім часом суспільство при кожній можливості підкреслює цей факт, можливо інакшими словами, але суть не змінна, населення країни чітко ідентифікує себе українцями. Проте, насправді, останнім часом ми стали свідками того, як попри сподівання суспільства не відбулись ті фундаментальні кількісні та якісні зміни, на які розраховувала громадськість після завершення революційних подій на Майдані. Такі надії були частково зруйновані агресією Росії, та недбалістю і не компетентністю певних вітчизняних управлінців. Але основна небезпека прихована в іншому, адже певні рішення щодо обмеження свобод співгромадян викликають здивування та приховане роздратування. Невже суспільству, яке вибороло вольності самореалізації та самовираження, не буде нагороди? Та керівництво країни проведе зворотній процес, а саме деградацію свободи, ба більше, допоможе Україні стати схожим на країну-агресора РФ?
 
   На фоні зменшення добробуту населення, в частині соціально-фінансового розвитку, суспільство отримує тотальний контроль держави за інформаційним сектором! Створюється міністерство інформації, в народі МінСтець, основними засадами якого є інформаційна стратегія держави. На практиці діяльність такої установи звелась до створення координаційного центру блогерів, що тотожне з «Інтернет-військами». Таким чином, замість створення та розвитку культурної сфери країни, створюються групи осіб відповідальних за «правильну подачу» інформації, по суті - маніпуляцію. Нацрада з телебачення та радіомовлення перетворюється в каральний орган для альтернативного контенту, як ситуація з каналом Інтер. Останнім гвіздком в свободу інформаційного вибору став прийнятий законопроект №1317 «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного теле та радіо простору України», яким народні обранці заборонили трансляцію відео продукту з Росії, після 1991 року, в частині пропаганди російських поліцейських та військових, при цьому реального механізму застосування прописано не було, тобто можливі маніпулювання зі сторони контролюючих органів.
 
   Така діяльність перетворює Україну на Росію в частині пропаганди! Замість розвитку фільмів та телевізійних серіалів українського виробництва, лобісти такого закону встановлюють штучні обмеження. Такі обмеження можуть зіграти злий жарт, а саме повністю атрофувати суспільне сприйняття альтернативної інформації та здатність розрізняти маніпуляцію від емоційних суджень. Загалом, для вирішення комплексності питання культури інформації потрібно розвивати українській якісний контент, таким чином підвищувати рівень галузі в цілому та особистий культурний рівень населення, оскільки тільки в конкуренції є розвиток.
Загалом ситуація дуже схожа до прийняття законів від 16 січня, в частині маніпуляції і підміни понять. Коли закони всі норми назвали «диктаторськими» без детального аналізу їх вмісту, так і зараз дають клеймо «інформаційна безпека», хоча за всіма ознаками проводиться підготовчий рівень початку «провокаційної пропаганди», коли держава буде фактично нав’язувати правильну думку. Ось тут криється небезпека, адже  суспільство вибрало рівноправ’я, а не уявне комфортне життя в умовах пропаганди. Як співав відомий українській гурт - «Дайте нам бути такими якими ми є».
 
П.С. Дайте нам спокій від ваших щоденних атак.

Реформы; Країна-агресор; Україна не Росія; Міністерство інформації; Закони 16 січня; Криза;