Як казав меценат Євген Чикаленко, «легко любити Україну до глибини душі, спробуйте любити її до глибини власної кишені». Геніальний імператив, який, на жаль, й досі не втратив актуальності. Українці продовжують любити і свою душу, і свою кишеню, а коли кишеня перетягує терези, починають сильно непокоїтися щодо її вмісту. Кажу це не просто так, адже вже втомився зустрічати в мережі публікації на кшталт «Що буде з доларом після обрання нового президента України?».

Хочу всіх заспокоїти (а когось, можливо, й засмутити) – з доларом та з економікою буде погано лише в тому випадку, якщо чинна влада залишиться біля годівниці. Так, перший час Україну штормитиме в будь-якому разі – незалежно від того, кого оберуть: Порошенка, Тимошенко чи Зеленського. Нова людина з новою командою завжди потребує часу на те, щоб призвичаїтися. Час на адаптацію до неї необхідний також соціуму та нашим закордонним партнерам.

Можливо, у випадку, якщо президентом України стане Юлія Тимошенко, такого часу знадобиться трохи менше, аніж якщо державу очолить Володимир Зеленський. Все таки Юлія Володимирівна – людина з політичним досвідом та з напрацьованими в істеблішменті зв’язками. Але якщо президентом залишиться Порошенко, нашою головною проблемою буде не звикання до нього, а консервування існуючої соціально-економічної моделі та нинішніх методів господарювання. А це якраз і є найгіршим.

Хоча парадокс у тому, що всі якраз бояться зворотного: раптом не переоберуть теперішнього керманича і МВФ не захоче видати нам черговий транш? Власне, МВФ нам і так не дає грошей – отже, недовіру викликає не невідомий Зеленський, а цілком «обкатаний» та «опробований» Порошенко. Що ж стосується долара, то треба розуміти, що зараз його всіма правдами й неправдами утримують на позначці «27». Але так не триватиме довго, бо в бюджеті на поточний рік закладено долар на рівні 29,4 грн. А отже, девальвація неминуча – знову ж таки, безвідносно того, хто саме отримає президентську булаву.

Чому ж тоді я кажу, що саме Порошенко – найгірший варіант для економіки? Та хоча б тому, що Петро Олексійович вже довів: президентство для нього – це джерело збагачення, а не інструментарій для вирішення нагальних питань. Згадаємо хоча б, як хвацько Валерія Гонтарєва під його керівництвом знищила всі банки конкурентів, сама собі перепродуючи через фонд гарантування вкладів їхні активи. Знову ставши президентом, Петро Порошенко відчує повну безкарність. Ще б пак, адже він отримає імунітет ще мінімум на п’ять років. Жадібність теперішнього глави держави зросте в рази – так завжди відбувається із тими, хто не проходить випробування владою.

Відключити

Врятувати ситуацію могла б людина, здатна знищити олігархічну управлінську вертикаль. Така, наприклад, як Ігор Смешко. Це той кандидат, котрий не ставив би свої власні інтереси вище державних. Але якщо говорити про трійку лідерів, то я не бачу особливих підстав для тривоги у випадку перемоги Зеленського. Те, що в нього мало досвіду, – не є нездоланною перешкодою. А те, що у кандидата (як на цьому люблять наголошувати) відсутня своя команда – можливо, навіть є плюсом. Принаймні, за ним не тягнеться шлейф кланово-«сімейних» відносин, які почали закладатися ще при Кучмі. Якщо він має щире бажання, то назбирає групу професіоналів, котра допомагатиме йому в управлінських питаннях.

Так, багато що залежатиме від грамотної кадрової політики майбутнього президента. І в цьому відношенні від Петра Порошенка я якраз й не чекаю сенсаційних менеджерських ходів. Ми вже були свідками того, як в Україну прибували закордонні «фахівці» і як вони невдовзі залишали наші терена, не принісши жодної користі. Ми бачили й те, як на ключові посади президент розставляв своїх людей, презентуючи це як неабияку знахідку. Бачили Ложкіна як мисливця за інвестиціями, Стеця як форварда інформаційного поля, Луценка як наглядача за законністю тощо. Мені б не хотілося, аби ця стара засмальцьована колода була перетасована ще раз.

Однак лише виваженого підходу до кадрів недостатньо. Президент має налагодити взаєморозуміння з парламентом та провадити мудру законодавчу політику. Не в розумінні тиску на Верховну Раду через свою фракцію чи свого представника, а в розумінні скеровування роботи ВР у потрібному країні напрямку. Зрештою, й сам гарант Конституції має право законодавчої ініціативи.

Я переконаний у тому, що якщо майбутній президент налаштований на позитивні зміни, він має впритул зайнятися податковим законодавством. Це – завдання номер один. Змінити податок на прибуток плюс ліквідувати запропонований Наталією Яресько податок на нерухомість як глибоко аморальний. А також звернути увагу на земельний податок – його адміністрування та ставки не витримують критики. Президент має тримати руку на пульсі й знати, що на розгляд Верховної Ради було внесено цілком гідний закон про виведений капітал, але парламент його не підтримав, а Мінфін взагалі перелякався. Так бути не повинно, адже фахові ініціативи в сфері економіки мають отримувати зелене світло.

Лише наприкінці своєї каденції президент Порошенко замислився над тим, як сильно потрібна Україні переробна промисловість. Лише за місяць до часу «Ікс» він раптом заопікувався сільським господарством та тим, як із його допомогою вирвати Україну зі злиднів. А що заважало Петру Олексійовичу зробити це раніше? Ми вже бачили стиль його господарювання, тож якщо частину громадян не лякає продовження цієї епопеї, то обрання іншої людини не повинно їх лякати й поготів. Бо гірше не буде точно.

Відключити

А наостанок ще одна важлива ремарка. Українцям вже зараз варто думати не лише про президентські, але й про прийдешні парламентські вибори. Погоджуюся з тими, хто вважає їх не менш важливим маркером нашого політичного «здоров’я». Якщо говорити про МВФ, то швидше за все, нового траншу не буде саме до парламентських виборів – наші партнери спостерігатимуть за тим, хто пройде до ВР восени і чи буде здатен новоспечений парламент дати раду, зокрема, закону про незаконне збагачення.

Якість влади завжди залежить від нас з вами. І повторне приведення до присяги на Конституції тих, хто цю Конституцію вже збезчестив, також залежить від нас. Обирати відоме зло замість поки що незнайомих перспектив – ознака крайнього інфантилізму. Не варто боятися привидів, доки ми самі не перетворилися на них, а все ще заслуговуємо на звання вільної та думаючої нації. Тож будемо нею до кінця.