Головна проблема української влади полягає в тому, що у співпраціз МВФ вона, як завжди, метушиться між табором розумних і красивих. Бутирозумним в даному випадку означає виконати взяті на себе зобов’язання, а бутикрасивим – не зіпсувати остаточно імідж перед виборами і не впасти в очахелекторату. Поєднати і те, і друге доволі проблематично. Хоча уряд Гройсмана йдемонструє немислиму еквілібристику, досягти виконання обох завдань поки невдається. Саме через це черговий транш МВФ цього року нам, скоріше за все, не«світить». І місія Міжнародного валютного фонду, котра зараз перебуває вУкраїні, приїхала зовсім не для того, щоб обговорювати це питання.
Як відомо, з 9 по 17листопада у Києві перебуватиме так звана «технічна місія» МВФ. Хоча подібноїдефініції в офіційних колах уникають. Але це секрет Полішинеля: групаекспертів, що прибула під прапорами МВФ, всього лише вивчати проект держбюджетуна 2018 рік. І не більше. До перегляду програми фінансування такий візит не маєвідношення. Хоча в разі позитивного перегляду програми Україна могла брозраховувати на новий транш. Але представник Фонду в Україні Йоста Люнгманчітко зазначив, що МВФ визначиться з датою наступної фінансової інвазії нераніше, аніж побачить для цього «позитивні підстави». Останніх наразі нема,хоча український уряд посилено створює їхню видимість.
Зайве нагадувати, щоключове питання, по якому розходяться погляди уряду та його кредиторів, це –ціна на газ для населення. Україна пообіцяла прив’язати її до середньорічноївартості палива на європейському ринку – мова, іншими словами, йде про формулу«німецький хаб+». Під це зобов’язання Україна отримала в квітні транш у розмірі1 мільярду доларів. Але вже у липні уряд зрозумів, що поквапився влізати уподібну кабалу. Адже виконання урядової постанови №187, яка була погоджена зМВФ, призведе до здорожчання газу для населення майже на 19%. Зрозуміло, якесуспільне обурення викличе подібний стан речей.
Питання «чим думавуряд, пристаючи на подібну вимогу», попри всю брутальність подібногоформулювання, є дуже доречним. Пояснення міністра Реви щодо «форс-мажору», вумовах котрого була ухвалена постанова №187, не витримують жодної критики.Тоді, мовляв, очільники країни не прорахували усі можливі ризики. Гадаю, правдаполягає навіть не у відсутності стратегічного мислення. А у тому, що, як кажеРева, у квітні уряд працював «в умовах гострої політичної та економічноїкризи». Бажання нівелювати наслідки такої кризи зрозуміти можна, проте цінавиявилася зависокою. Тепер МВФ зайвий раз укріпився в думці про Україну як провкрай ненадійного партнера. А ситуація, котра склалася з ціною на газ, є простотаки класичним цугцвангом – коли кожен хід (яким би він не був) здатен лишепогіршити стан речей.
Позиція Фонду уданому питанні, скоріше за все, лишатиметься незмінною. У Вашингтонінаполягатимуть на виконанні Україною своїх зобов’язань щодо ціни на газ. Якщопартнерів не вдасться переконати, перед урядом постане невтішна дилема:піднімати ціну або порушувати дух і букву угоди. І в тому, і в іншому випадку знайдутьсяображені, й вибір полягатиме лише в тому, з ким «краще» сваритися – з МВФ чи звласним електоратом. Третій, тобто проміжний, варіант полягатиме у відтягуваннірішення – як мінімум до кінця опалювального сезону. Інтуїція підказує, щоГройсман і його команда підуть саме цим шляхом, хоча це, звичайно, не євирішенням проблеми.
Погано те, що майжеаналогічна ситуація має місце і у зв’язку з пенсійною реформою. В чомуподібність? Та все ж у тому бажанні всидіти на двох стільцях. З одного бокупарламент ухвалив так званий «реформаторський» пенсійний кодекс, де розмірпенсії є жорстко обумовленим страховим стажем. Такий захід дозволив відмовитисявід підвищення пенсійного віку, на чому наполягав МВФ і що могло категорично несподобатися населенню. Але є суттєвий нюанс. Були пом’якшені вимоги щодо стажудля громадян похилого віку, які наразі не мають достатньої кількості страховихліт. Подібна категорія пенсіонерів отримуватиме виплати на рівні мінімальногопрожиткового мінімуму для непрацездатних осіб. Джерела стверджують, що у нашихкредиторів подібна гуманність за державний кошт вже викликала певні запитання,проте чи будуть вони мати вирішальне значення, поки що невідомо.
Адже, окрімпенсійної реформи, МВФ може спитати й про інші речі. Наприклад, про те, якпоживають обіцянки України здійснити масштабну приватизацію та запуститиАнтикорупційний суд. І тут уряду знову не буде чим крити. Меморандум з МВФпередбачав, зокрема, що чинний закон про приватизацію буде змінено, причомудедлайн таких змін добіг кінця іще наприкінці 2016 року. 9 листопада ВерховнаРада проголосувала за відповідний законопроект у першому читанні, проте коли відбудетьсяухвалення його в цілому, сказати складно. В кожному разі та великаприватизація, про яку так багато йдеться вже не перший рік, все ще продовжуєвиглядати як не менш великий міф.
Так само, до речі,як і Антикорупційний суд, з котрим також все непросто. Президент Порошенко,схоже, ніяк не може визначитися із власним ставленням до даної проблеми – поприте, що відповідна обіцянка партнерам з МВФ теж мала місце. 8 листопада главадержави підтвердив свою відданість ідеї про Антикорупційний суд, хоча кількомамісяцями раніше президент стверджував, що кожен український суд має бутиантикорупційним за своїм покликанням, тобто потреба в окремому органі не єдоведеною. Іще Порошенко висував ідею створення антикорупційної палати, а неокремого суду.
Однак з моменту розгортання підпарламентом протестного майдану президент, схоже, вкотре змінив точку зору.Тепер він сам буцімто квапить події і звертається до спікера Парубія зпропозицією створити робочу групу для розробки концепції Антикорупційного суду.Цілком очевидно бажання влади «забалакати» даний процес, адже коли йдеться прочергову «робочу групу», стає зрозумілим, що насправді історія затягнеться намісяці (якщо тільки не на роки). Між тим вимога МВФ з цього приводу лишаєтьсянезмінною – в Україні має бути створений спеціалізований суд для боротьби зкорупцією. При цьому бажано, аби запрацювати він міг вже до кінця 2018 року. Вперте небажання парламенту (а, отже, йсил, які мають на нього вплив) вирішити питання своєї ж компетенції, тобтоухвали необхідні для просування вперед закони, пояснити доволі складно. Чипоходить подібний саботаж від елементарної недалекоглядності (аби не сказати –дурості), чи й тут задіяні певні механізми реалізації чиїхось персональнихінтересів – невідомо. Скоріше за все, місце має і перший, і другий чинник. Та якщоу питанні ціни на газ зволікання із його вирішенням ще мають під собою певнумотивацію, то у небажанні працювати, яке демонструє і уряд, і парламент, резонизнайти неможливо.
Що ж стосується проекту держбюджету,котрий вивчатиме «технічна місія» МВФ, то й тут існують певні складнощі. Експерти зауважують, що у Фонді незадоволенітим, як при виконанні бюджету Україна розпорядилася конфіскованими у оточенняЯнуковича коштами. Мова, нагадаю, йде про суму в 1,1 мільярд доларів. Напереконання МВФ, ці кошти мали піти на покриття дефіциту бюджету, але їхвикористали на інші потреби. Одним словом, питань у МВФ до українського урядунаразі більше, ніж відповідей. Тож ясність є тільки в одному: до кінцяпоточного року наша держава, швидше за все, не отримає жодних траншів. На нихми іще не заробили, а чи заробимо в майбутньому – покаже час.