Чи не замислювався,бува, ніхто над тим, чому субсидії в нашій країні пропонують лише на оплатукомунальних послуг? Чому, наприклад, замість сфери ЖКГ, громадянам не видаютьматеріальну допомогу на купівлю їжі чи одягу? Адже купівельна спроможністьнаселення різко знизилася буквально по всіх фронтах.
Пораховано, що середнязаробітна плата за останні вісім років підвищилася майже на 110 %, тоді як цінина основні продукти харчування за той же період часу збільшилися на 270–490 %,залежно від номінації продукту. Виросли й ціни на проїзд та на медикаменти.Соціум так зубожів, що кожному п’ятому українцю не вистачає грошей навіть нанормальне, повноцінне харчування, не кажучи вже про розваги, відпочинок чисоціальне зростання. То чому ж субсидії видають лише на ЖКГ?
І це, між іншим, неєдине цікаве питання. Друге я б сформулював так: субсидії – це тимчасовийпревентивний захід, який не дозволяє населенню опинитися голим й босим навулиці (позаяк платити за квартиру буде просто нічим) чи це – постійне, вжеглибоко вкорінене «благо»? Судячи з усього, субсидії – це таки серйозно йнадовго.
Є ще також й третєпитання. Чому левова частка субсидій призначається безготівково? Деякідомогосподарства на місцях отримують гроші на руки – для купівлі побутовогогазу, але якщо в цілому, говорячи про субсидії, держава оперує мільярдами, тоготівкою видає лише мільйони.
Ще один показовиймомент. При загальному зростанні числа одержувачів субсидій збільшуєтьсякількість відмов у наданні саме готівкової допомоги. Так, у 2015 році готівковісубсидії були призначені 77% тих, хто по них звернувся, а в 2016-му – лише52,3%. Очевидно, що держава не просто хоче допомагати громадянам, бозацікавлена саме в безготівкових розрахунках, а не у видачі живих грошей.
Отож, шукаємо, комусаме вигідно, аби субсидії були вічними, безготівковими та спрямованимивиключно на сферу ЖКГ?
Власне, зазацікавленими особами далеко ходити не варто. Це – енергетичнікомпанії-монополісти, для яких державні дотації – ніби за помахом чарівноїпалички – перетворилися на субсидії для населення, кінцевим одержувачем яких єякраз не населення, а згадані енергетики-монополісти. Однак до чого призведеподальше зростання і самих виплат, і кількості одержувачів субсидій? Крім кризиу соціальній царині, нічого доброго чекати не доводиться.
Бо такзване підвищення соцстандартів в Україні давно виглядає насмішкою. Від 1 травняпоточного року соціальні стандарти «підвищили» на 6% і ще на 10% – від 1 грудня.Люди, що живуть на мінімальні зарплати і пенсії, мають вкрай низькуплатоспроможність, а відтак змушені оформляти субсидії. Але платить за нихфактично не держава, а ті її громадяни, котрі на субсидії не претендують. Їхплатоспроможність вище, й вони могли б підігрівати попит, але натомість будутьвитрачатися на податки і комуналку.
Щопропонує таким громадянам держава натомість? Поліпшення житлово-комунальнихумов? Реальні програми підвищення енергоефективності? Скасування непотрібноїдозвільної документації? Розстрочки на покупку лічильників і енергозберігаючихкотлів? Правильна відповідь: нічого.
Бонавіть купивши двофазовий лічильник (який рахує електроенергію в нічний час запільговим тарифом), його не можна поставити, не пройшовши сім кілбюрократичного пекла. Навіть знайшовши 3-4 тис. грн на лічильник опалення, йогоне можна встановити в багатоквартирному будинку старої споруди (а такихбільшість), якщо не отримано згоду всіх мешканців під'їзду і якщо не створеноОСББ. Навіть справно сплачуючи за комунальні послуги, дізнатися, що входить увстановлений тариф, неможливо також.
Це ажніяк не цивілізований підхід і не суспільна угода, за якою державацілеспрямовано підтримує малозабезпечених. Це лише розбазарювання бюджетнихкоштів і не більше того.
Аджеза рахунок держави субсидуються не тільки пенсіонери, які не здатні заплатитиза газ. Ми оплачуємо і покриття збитків підприємств – постачальниківенергоресурсів та комунальних послуг. Все ще субсидіюємо збиткові державнішахти. Також до сих пір субсидіюємо споживання електроенергії пільговимкатегоріям за рахунок промисловості, залізничного транспорту та державнихустанов.
Джереломпокриття всього цього є держбюджет. Замість того, щоб направити кошти на школи,лікарні і хоч якось реально компенсувати катастрофічне падіння рівня життянаселення, ми витрачаємо їх на дотації для «Нафтогазу», видобувних компаній іна заходи по нарахуванню субсидій.
Як бимала функціонувати система натомість? Натомість отримання субсидії – замістьприховування реального доходу (а чого гріха таїти – такий факт має місце) –мало б надихати одержувача на економне використання енергоресурсів, перехід наальтернативні види палива, купівлю енергозберігаючої техніки. Нараз ж діючасистема субсидій не створює жодних стимулів для економії.
«Живігроші», отримані на руки, можуть стати таким стимулом. Тоді принаймні виникнеможливість вибору – зекономити на тій чи іншій послузі ЖКГ і купити трохитоварів першої необхідності чи не економити й все отримане віддати за газ,світло та опалення. Скорочуючи споживання, сім'я може залишити ці гроші собі,адже допомогу вона отримає як малозабезпечена, не будучи прив'язаною до того,скільки відсотків від доходу домогосподарства витрачається на комунальні послуги.
Кабмінвже давно обіцяє провести монетизацію субсидій. У Мінсоцполітики та Мінрегіонібачать алгоритм впровадження реформи таким чином. На картці «Ощадбанку»знаходиться вся субсидія, людина може розраховуватися цією карткою тільки затепло та інші компослуги, які покриває субсидія (утримання прибудинковоїтериторії, газ, гаряча і холодна вода, електроенергія). Під кінецьопалювального сезону гроші, які залишилися на картці, людина зможе знятиготівкою і використовувати на свій розсуд.
Можливо,й ця схема не ідеальна також. Але починати з чогось треба. Субсидії вукраїнському виконанні – це чорна діра, котра засмоктує державний бюджет тарозбещує як постачальників послуги, так і користувачів. Із нинішньою системоюнарахування матдопомоги жодні реформи неможливі. Можливо лише їхнє поховання –але ж ми цього начебто не бажаємо?..