Один з політичних довгожителів постреволюційної України – голова Нацбанку Валерія Гонтарєва – вважає, що організована нею «зачистка» «ненадійних» банків веде до фінансової безпеки та стабільності держави. Між тим завдання НБУ полягає не лише у тому, щоб вивести з гри енну кількість (на сьогодні їх біля 80) фінустанов. Завдання НБУ – також у тому, щоб затримати трафік коштів, котрі виводяться з країни через банківську систему. А саме з цим у пані Гонтарєвої значні проблеми. 

Компанія Global Financial Integrity опублікувала дані про нелегальний відтік капіталів з країн, що розвиваються. Як не прикро, але Україна належить саме до цієї категорії. Отож, згідно із дослідженням компанії, ми опинилися на чотирнадцятому місці серед держав з найвищими обсягами незаконного виведення грошей. За підрахунками Global Financial Integrity, за 10 років з України нелегально вивели 116,762 млрд. доларів. (Дослідження охоплює період з 2004 по 2013 рік).

Дехто з фахівців вважає таку суму невиправдано завищеною. Однак альтернативних підрахунків нема, отож, припустимо, що при збереженні показаної в період 2004-2013 років динаміки, з України щорічно «вимиваються» від 10 до 12 мільярдів доларів. Через які «діри» «течуть» такі нечувані гроші? Зокрема, й через банківську систему. Недогляд регулятора за відповідними процесами – це той мінімум службової недбалості, який можна інкримінувати голові Нацбанку.  

Класичним прикладом такого недбальства (якщо це було саме недбальство) є історія банку «Михайлівський». Капітали вкладників «Михайлівського» буцімто йшли в банк, хоча де-факто опинилися на рахунках ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр». Від самого початку банк поводився доволі дивно, позаяк (як з’ясувалося згодом) не видав жодного кредиту з отриманих від фізичних осіб коштів. Банку не заборонено виступати посередником та акумулювати кошти в інтересах інших фінансових установ, проте вкладники не знали, що при укладанні договорів з банком «заінтересантом» виступає ще й третя сторона. 

В сухому залишку для вкладників «Михайлівського» склалася безнадійна ситуація: у випадку, якщо вони виступають клієнтами не банку, а фінансових компаній, Фонд гарантування вкладів умиває руки. 14 тисяч осіб залишилися без грошей, а скандал набув таких обертів, що його прокоментував навіть президент Порошенко. Але навіть попри позірне втручання голови держави, ошуканим вкладникам лишається хіба що розпочати довгий (і, скоріше за все, безрезультатний) судовий процес – в надії на повернення коштів. Але надія ця примарна, бо публічна обіцянка Порошенка «знайти та повернути вкрадене» не є прямою вказівкою для ФГВФО. 

Хто має нести відповідальність за ситуацію, що склалася? По ідеї, Нацбанк повинна була б зацікавити специфіка діяльності «Михайлівського». Але ні. Згідно із законодавством, наглядати за рухом коштів з «Михайлівського» на рахунки фінустанов мусить Нацкомісія з регулювання фінпослуг, але відомство це – на межі ліквідації, а функції його незабаром візьме на себе все той таки Нацбанк. Як не крути, але НБУ як регулятор фінансових відносин повинен був більш прискіпливо поставитися до банку «Михайлівський», а втім, хто сказав, що цього не сталося?...

Альтернативна версія подій говорить про те, що Валерія Гонтарєва якраз дуже уважно придивлялася до «Михайлівського». В кожному разі, саме компанія «Інвестиційний капітал України» (ICU) (котрою колись керувала нинішня голова Нацбанку) займався для «Михайлівського» пошуком об’єктів для поглинання. 
Мова про ранній етап становлення «Михайлівського», коли банк був ще багатообіцяючим та амбітним, поводився як доволі агресивний гравець і заявляв про бажання скупити у Фонду гарантування вкладів активи тих банків, куди вже була введена тимчасова адміністрація. (А продавалися такі активи, як ми розуміємо, за копійки). Для повноти картини лишається нагадати, що Фонд гарантування вкладів очолює нині Костянтин Ворушилін – колишній голова ради Міжнародного інвестиційного банку, який належить Петру Порошенку.  

Деякі ЗМІ копають ще глибше, й з їхніх розслідувань випливає, що Валерія Гонтарєва діє не лише в інтересах свого патрона Порошенка, а й в інтересах деяких інших осіб. Принаймні, є підозра, що банк «Михайлівський» афілійований з компанією «Юнісон», де головою колись був Антон Клименко – старший брат Олександра Клименка, міністра доходів і зборів в уряді Азарова (керівництво «Михайлівського» такий зв'язок категорично спростовує). 

Решта прикладів бездіяльності Нацбанку, можливо, не така яскрава, проте теж доволі промовиста. За приклад може стати тепер вже збанкрутілий банк «Контракт», який продав уночі (після завершення банківського дня) свою власну будівлю, і цей явно незаконний ґешефт пройшов повз увагу НБУ. 

Ще один цікавий момент пов'язаний із австрійським «Meinl Bank AG» – дуже «креативним» банком, котрий поділився з українськими колегами багаторазово «обкатаною» схемою фінансового крутійства. «Главком» писав про те, що через Meinl Bank AG зникли гроші «Таврики», «Південкомбанку», «Автокразбанку», «Міського комерційного банку», «Фінростбанку», «Терра Банку», «Дельта Банку», «Київської Русі» та інших. Всього «випарувалися» 750 млн. доларів та близько 60 млн. євро. 

(Окремий сюжет із «Дельта Банком» та вчасно виведеними звідти активами сина Валерії Гонтаревої я не розглядаю зумисно – історія ця вже стара як світ. До того ж, мова йде навіть не так про шахрайство, як про повну нездатність чиновника виконувати свої службові обов’язки). 

Ми звикли звинувачувати Валерію Гонтареву у трьох очевидних гріхах: «падінні» гривні, «банкопаді» (часто штучному та не мотивованому) та дуже специфічному підході Нацбанку до реструктуризації зовнішніх зобов`язань України, котрий не залишає поваги до нашої держави та не стимулює її потенційних кредиторів до подальшої співпраці.

Однак, як бачимо, є ще один момент, можливо, не такий очевидний, як решта промахів Гонтаревої. Це – її невміння чи небажання зберегти активи, що належать українській банківській системі, цілими та неторканими. Адже якщо взяти на віру те, про що йшлося на початку статті – щорічне «вимивання» з України понад 10 мільярдів доларів, то слід зауважити, що ця сума перевищує всі транші кредитів від МВФ, отримані за останній час.  

В Україні немає спеціалізованої структури, яка б займалася злочинами, скоєними у банківській сфері. Не скажу, що це велике упущення, оскільки кілька наявних «антикорупційних» інституцій не довели свою ефективність. Але тим важливішою стає місія НБУ як наглядача за подібними процесами. Інша річ, якщо голова голови Нацбанку (даруйте цю тавтологію) зайнята іншими потребами та турботами – підігруванням інтересам можновладців та олігархів (зокрема, й тих, що перебувають в екзилі). Однак з такими настроями ефективну фінансову систему не побудуєш і українські банки з кризи не витягнеш. Хоча Нацбанк, здається, й не намагається?...  

нбугонтарева