Кінець "Хрещатика"

Ліквідація банку«Хрещатик» знаменує собою повний крах регуляторної політики Валерії Гонтарєвої.Втім, мова не лише про бездарну фінансову політику та чималі економічні збитки.Як і у випадку з офшорами Порошенка, чи найбільшу роль тут відіграє моральнаскладова ситуації.

За останні два рокиНБУ ліквідував третину банківських установ країни, проте надійність «Хрещатика»не викликала сумнівів. По-перше, за даними на 1 жовтня 2015, він займав 18місце за розмірами активів серед українських банків. Що вже само по собі єнепоганим фактором.

По-друге, одним знайбільших співвласників банку була Київська міськадміністрація (25% плюс 1акція), і в міському бюджеті на 2016 рік передбачалася докапіталізація«Хрещатика» на 100 мільйонів гривень. Крім того, в «Хрещатику» зберігалисястатутні кошти всіх комунальних підприємств столиці. І саме цей банк спільно з київськоюмерією випускав соціальні «Картки киянина».

Одним словом, банк«Хрещатик» виглядав достатньо міцною фінансовою установою, аби його вкладникимогли спати спокійно. Все змінилося протягом буквально пари днів. Наміррекапіталізувати «Хрещатик» випарувався в невідомому напрямі. А до банку булавведена тимчасова адміністрація.

Власне, згідно ізправилами, тимчасова адміністрація – це ще не підписання смертного вироку. Формальнопостанова про визнання банку «проблемним» діє 180 днів, за які менеджментубанку потрібно усунути всі недоліки. Однак це на папері. А на практиці кураторвід НБУ дуже швидко доводить банк до фактичного банкрутства. Так було з іншимибанками, так буде із «Хрещатиком», який зараз обіцяє розрахуватися з 99%фізосіб, що були його вкладниками.

А серед останніх,зокрема, київські пенсіонери. Їм, як нікому іншому, пощастило на фінансові«кидки» – починаючи від згорілих у 1991-му вкладів на рахунках Ощадбанку СРСР ізавершуючи мікроскопічними пенсіями, на які неможливо прожити, навіть якщохарчуватися хлібом та картоплею. Саме по них передусім вдарила політика главиНБУ.

Розумію, що людині,котра (за власним зізнанням Гонтарєвої) витрачає в місяць щонайменше 100 тисячгривень, тяжко зрозуміти тих, хто живе на соту долю цієї суми. Особисто яглибоко переконаний, що Валерія Олексіївна – не жорстока людина, котра зумиснедоводитиме пенсіонерів до інфаркту чи навіть до самогубства. Вона просто невірить в існування співгромадян, здатних прохарчуватися та сплатити комуналку,маючи на руках лише 1074 гривні. Так само, як більшість з нас не вірить вінопланетян.

Однак повернемося доконкретики. Кожна дія переслідує певну мету – отож, цікаво було б дізнатися,навіщо поховали банк «Хрещатик»?

Передусім, ліквідаціябанку – завжди дуже прибутковий бізнес. Звісно, не для акціонерів банку і недля вкладників. Останні якраз страждають, причому дуже сильно. За останні два рокив результаті закриття 68 банків зі 180-ти українці втратили близько 78 млрд.грн., а український бізнес – більше 200 млрд грн. Кредитування в Україні фактичнозупинилося, а частка проблемних кредитів сягнула 23%, і це тільки офіційнідані.

Одночасно із цим рядбанків, пов'язаних з керівництвом НБУ та президентом України, показалинеймовірне зростання бізнесу. Закон збереження маси, знайомий фізикам,по-своєму діє і в банківській сфері. Хтось грошову масу втрачає (назавжди),хтось її набуває. При ліквідації банку частина фізосіб просто відсіюється(хтось більше ніколи не довірятиме банківській системі, а хтось, втратившивклади, більше немає, що покласти на рахунок), але частина юридичних осіб, як іраніше, потребуватиме посередництва фінустанови, а відтак шукатиме інший банк.

А ці інші банки,вцілілі після гонтарєвського нашестя, знаходяться в орбіті впливу президентакраїни або мера Києва (що, власне, одне й те саме, аде обидва фігуранти граютьза одну команду).

Саме тому питання проте, що сталося з «Хрещатиком», варто адресувати Віталію Кличку та його «касиру»– Вадиму Столару. Столар – колишній нардеп-«регіонал» –  нині є «смотрящим» за фінансовими потокамиКиєва та комунальним майном. Вже давно Столар намагається підім'яти під себенайбільші комунальні підприємства Києва – «Київенергохолдинг» і «Київгаз»,взяти під контроль банк «Хрещатик», а також реалізувати ряд сумнівнихбудівництв в найбільш престижних районах міста Києва. Останнє є звичним дляСтолара ділом, адже цей персонаж був в числі співзасновників «Еліта-центру».

Комунальніпідприємства, пов’язані із «Хрещатиком», вивели свої рахунки з банкузаздалегідь. Так, ПАТ «Київводоканал» повідомив споживачам про зміну реквізитівдля сплати за послуги централізованого водопостачання та водовідведення певнийчас тому назад. Віднині кияни мають платити на рахунок у ПАТ «Міжнароднийінвестиційний банк», 60% котрого належать Президенту України Петру Порошенку, аще 15% – заступнику голови парламентської фракції БПП Ігорю Кононенку.

Без сумніву, провиведення активів з «Хрещатику» вчасно подбав і його найбільший акціонер –Андрій Іванов, котрий володіє 37,44% акцій. Іванов, росіянин за походженням, євідомим київським латифундистом – разом зі своїм партнером Василем Хмельницькимвін володіє як мінімум 2 тисячами київських гектарів. Подейкують, щобанкрутство «Хрещатика»  Іванов обіцявКличку в якості подарунка. Дарма, що перед тим київський бізнес активнозаохочували до відкриття рахунків в банку «Хрещатик», а тепер малий та середнійсегмент бізнесу й сам опинився у банкрутах.    

Дещо інша версіяподій зміщує акцент подій з інтересів київських олігархічних кланів на інтересиРосії. Ймовірно, що йде зачистка українського банківського ринку під російськийкапітал. Якщо таке припущення справедливе, то тоді рефінансування«Промінвестбанку», яким володіє російський «Внешэкономбанк», а також дозвілросійському «Альфа-Банку» придбати «Укрсоцбанку» – ланки одного ланцюга.

Не секрет, що за часроботи Валерії Гонтаревої російські банки подвоїли свою частку на українськомуринку. Інтервенція подібного роду може розглядатися як окремо відзацікавленості мера Кличка, так і разом з ним. На кому більше закільцьованийінтерес у банкрутстві «Хрещатика» – на міській владі чи на тандемі Порошенка іГонтарєвої, вже не так важливо.

Важливо те, що павостанній бастіон хисткої довіри вкладників до вітчизняної банківської системи.А відтак – і до державної системи в цілому. Якщо вузькоособисті зискиКличка-Порошенка цього вартували, то залишимо їх пожинати плоди цих зисків. Авони не забаряться.