Приватизаційний капкан
Державі та її уряду треба визначитися зі своїм ставленням до приватизації та рухатися в руслі ухвалених рішень. І якщо вже продавати державне майно, то робити це у відповідності до закону та уникаючи підозр у корупційній складовій такого продажу.
Голова фонду муніципальних реформ "Магдебурзьке право", народний депутат України 4-х скликань, професор, доктор технічних наук
12 травня 2015 року Кабмін ухвалив постанову, згідноіз якою 329 державних підприємств різних галузей та різної міри значимості підлягалиприватизації. Передбачалося, що після їх продажу до казни надійдуть щонайменше17 мільярдів гривень. Однак цього не сталося, бо приватизація фактично невідбулася. Бюджет недоотримав понад 16 мільярдів, адже держмайна було проданона скромну суму у 122 мільйони. Що незавадило урядовцям закласти дохід від приватизації вже у новий фінансовий рік.Голова Фонду держмайна Ігор Білоус розраховує на те, що загальний дохід відприватизації становитиме 20-30 мільярдів гривень.
Чи є гарантії, що ці гроші справді увійдуть додохідної частини бюджету? Жодних. Однак уряд Яценюка, не змигнувши оком,закладає чималу суму у головний фінансовий документ країни. Розрахунок на дохідвід продажу державних підприємств може себе не виправдати, тим паче, що вже мавмісце прецедент минулого року. І все таки Кабмін ставить на кін приватизацію.Чому?
Справедливості заради слід зазначити, що більшістьпідприємств, призначених для продажу, є збитковими. Їх дійсно варто реалізувати– за умови, звісно, що знайдеться покупець. Однак у списку лотів є і справжняперлина – Одеський припортовий завод, чия щорічна дохідність вимірюєтьсясотнями мільйонів гривень. Перша помилка, якої уряд припустився у 2015-му,полягала в тому, що парламенту пропонувалось проголосувати за всіприватизаційні об’єкти гамузом, не вдаючись у деталі економічної доцільностікожного окремого продажу.
У підсумку парламент не пішов на таке голосування,адже депутатам не надали ключових для розуміння ситуації цифр та фактів. Щобуло далі – ми пам’ятаємо: міністр економіки Абромавічус виступив з заявою проте, що «велика приватизація»-2015 переноситься на наступний, 2016-ий, рік. АлеАбромавічус не роз’яснив, що подібні плани будуть втілені лише за умовиусунення тих перешкод, які завадили їх реалізації минулого разу.
Першу з помилок я вже назвав: ніхто з урядовихчиновників не утруднив себе фінансовою аналітикою щодо прибутковості чизбитковості підприємств, призначених для продажу. Не факт, що цього року всебуде інакше і доводи «за» впорядкують та супроводять належними доказами. Це –недопрацювання з боку уряду. Тепер – про недопрацювання з боку парламенту. Длятого, щоб запустити маховик «великої приватизації», потрібно внести деякі зміниу чинне законодавство.
Наразі на розгляді Верховної Ради перебуваєзаконопроект №2319-а про внесення змін до законів України «Про приватизаціюдержавного майна» та «Про Фонд державного майна». В ньому прописана норма, якане допускає до приватизації фізичних та юридичних осіб держави-агрессора, тобтоРосії. Крім того, цим документом торговців цінними паперами зобов’язують подаватиінформацію про осіб, в інтересах яких здійснюється придбання державнихкорпоративних прав.
Станом на сьогодні законопроект не було вивчено тасхвалено парламентом. Але його ухвалення розглядається як таке, що маєвідбутися «по замовчанню». Між тим закон може бути і не проголосовано. Впарламенті достатньо представників тих чи інших олігархічних груп, які маютьбізнесові інтереси і в Росії також. Якщо закон не буде прийнято, приватизаціявиявиться знову поставленою на паузу. І це при тому, що виручка від неї вжеспрогнозована та включена у дохідну частину бюджету.
А тим часом заборона Росії купувати українські підприємства є більш ніжважливою та суттєвою. Адже ні для кого не є секретом, що в 10 українських обленерго вже зараззначну частку має компанія VSEnergy,бенефіціарами котрої є підприємці так званої «лужніковської групи», до якоївходить, зокрема, депутат Держдуми РФ від «Єдиної Росії» Олександр Бабаков. Знею успішно конкурує EnergyStandard – дітище російського бізнесменаКостянтина Григоришина, що має акії 12 обленерго.
Нині ж у черзі на приватизацію стоїть досі непродана частина акцій енергетичних підприємств – «Тернопільобленерго»,«Запоріжжяобленерго», «Харківобленерго», «Хмельницькобленерго» , «Миколаївобленерго»,«Центренерго». На торги будуть виставлені також «Одеська ТЕЦ», «Херсонська ТЕЦ», «Миколаївська ТЕЦ» та інші лоти, такі,наприклад, як Івано-Франківський локомотиворемонтний завод, «Сумихімпром» тощо.Немає сумнівів, що всі згадані об’єкти зацікавлять потенційного російськогопокупця. Однак саме йому парламент і мусить дати по руках.
Є також і проблема номер три. Її виникненняпов’язане із загалом недвозначним іміджем України. Для того, щоб продати державніпідприємства за високою та вигідною для України ціною, важливо привернути увагуіноземних інвесторів. Головною умовою для яких, окрім можливого прибутку, єзахист вкладених грошей та стабільні, не залежні від політичної кон'юнктури,правила ведення бізнесу.
Державі та її уряду треба визначитися зі своїмставленням до приватизації та рухатися в руслі ухвалених рішень. І якщо вжепродавати державне майно, то робити це у відповідності до закону та уникаючипідозр у корупційній складовій такого продажу. Жодному потенційному покупцевіне сподобається перспектива захоплення його підприємства чи то «тітушками», чито іншими бойовиками, які з’являться ділити майно, бо в процесі оборудкипостраждали інтереси того чи іншого олігарха.
Поки що жоден чинник, який став на завадіприватизації 2015 року, з порядку денного не усунуто. Не ухвалено необхіднізакони, не проведена фінансова «паспортизація» підприємств, не залученііноземні покупці. Тим не менш, бюджет вже розраховує на дохід від приватизації,а урядовці мають плани на ще не отримані від неї кошти. Зайве говорити про те,що так ніхто не господарює.
Якщо протягом першого кварталу поточного рокупарламент та уряд не засвідчать конкретну роботу в приватизаційному напрямі,про 20-30 мільярдів прибутку можна забути відразу. Як лататиме цю діру Яценюк –покаже час. Які уряд знайде для себе виправдання – також дізнаємося пізніше. Оттільки слова не перекриють нестачу коштів. Та це, здається, наразі взагалінікого не хвилює.
Чи є гарантії, що ці гроші справді увійдуть додохідної частини бюджету? Жодних. Однак уряд Яценюка, не змигнувши оком,закладає чималу суму у головний фінансовий документ країни. Розрахунок на дохідвід продажу державних підприємств може себе не виправдати, тим паче, що вже мавмісце прецедент минулого року. І все таки Кабмін ставить на кін приватизацію.Чому?
Справедливості заради слід зазначити, що більшістьпідприємств, призначених для продажу, є збитковими. Їх дійсно варто реалізувати– за умови, звісно, що знайдеться покупець. Однак у списку лотів є і справжняперлина – Одеський припортовий завод, чия щорічна дохідність вимірюєтьсясотнями мільйонів гривень. Перша помилка, якої уряд припустився у 2015-му,полягала в тому, що парламенту пропонувалось проголосувати за всіприватизаційні об’єкти гамузом, не вдаючись у деталі економічної доцільностікожного окремого продажу.
У підсумку парламент не пішов на таке голосування,адже депутатам не надали ключових для розуміння ситуації цифр та фактів. Щобуло далі – ми пам’ятаємо: міністр економіки Абромавічус виступив з заявою проте, що «велика приватизація»-2015 переноситься на наступний, 2016-ий, рік. АлеАбромавічус не роз’яснив, що подібні плани будуть втілені лише за умовиусунення тих перешкод, які завадили їх реалізації минулого разу.
Першу з помилок я вже назвав: ніхто з урядовихчиновників не утруднив себе фінансовою аналітикою щодо прибутковості чизбитковості підприємств, призначених для продажу. Не факт, що цього року всебуде інакше і доводи «за» впорядкують та супроводять належними доказами. Це –недопрацювання з боку уряду. Тепер – про недопрацювання з боку парламенту. Длятого, щоб запустити маховик «великої приватизації», потрібно внести деякі зміниу чинне законодавство.
Наразі на розгляді Верховної Ради перебуваєзаконопроект №2319-а про внесення змін до законів України «Про приватизаціюдержавного майна» та «Про Фонд державного майна». В ньому прописана норма, якане допускає до приватизації фізичних та юридичних осіб держави-агрессора, тобтоРосії. Крім того, цим документом торговців цінними паперами зобов’язують подаватиінформацію про осіб, в інтересах яких здійснюється придбання державнихкорпоративних прав.
Станом на сьогодні законопроект не було вивчено тасхвалено парламентом. Але його ухвалення розглядається як таке, що маєвідбутися «по замовчанню». Між тим закон може бути і не проголосовано. Впарламенті достатньо представників тих чи інших олігархічних груп, які маютьбізнесові інтереси і в Росії також. Якщо закон не буде прийнято, приватизаціявиявиться знову поставленою на паузу. І це при тому, що виручка від неї вжеспрогнозована та включена у дохідну частину бюджету.
А тим часом заборона Росії купувати українські підприємства є більш ніжважливою та суттєвою. Адже ні для кого не є секретом, що в 10 українських обленерго вже зараззначну частку має компанія VSEnergy,бенефіціарами котрої є підприємці так званої «лужніковської групи», до якоївходить, зокрема, депутат Держдуми РФ від «Єдиної Росії» Олександр Бабаков. Знею успішно конкурує EnergyStandard – дітище російського бізнесменаКостянтина Григоришина, що має акії 12 обленерго.
Нині ж у черзі на приватизацію стоїть досі непродана частина акцій енергетичних підприємств – «Тернопільобленерго»,«Запоріжжяобленерго», «Харківобленерго», «Хмельницькобленерго» , «Миколаївобленерго»,«Центренерго». На торги будуть виставлені також «Одеська ТЕЦ», «Херсонська ТЕЦ», «Миколаївська ТЕЦ» та інші лоти, такі,наприклад, як Івано-Франківський локомотиворемонтний завод, «Сумихімпром» тощо.Немає сумнівів, що всі згадані об’єкти зацікавлять потенційного російськогопокупця. Однак саме йому парламент і мусить дати по руках.
Є також і проблема номер три. Її виникненняпов’язане із загалом недвозначним іміджем України. Для того, щоб продати державніпідприємства за високою та вигідною для України ціною, важливо привернути увагуіноземних інвесторів. Головною умовою для яких, окрім можливого прибутку, єзахист вкладених грошей та стабільні, не залежні від політичної кон'юнктури,правила ведення бізнесу.
Державі та її уряду треба визначитися зі своїмставленням до приватизації та рухатися в руслі ухвалених рішень. І якщо вжепродавати державне майно, то робити це у відповідності до закону та уникаючипідозр у корупційній складовій такого продажу. Жодному потенційному покупцевіне сподобається перспектива захоплення його підприємства чи то «тітушками», чито іншими бойовиками, які з’являться ділити майно, бо в процесі оборудкипостраждали інтереси того чи іншого олігарха.
Поки що жоден чинник, який став на завадіприватизації 2015 року, з порядку денного не усунуто. Не ухвалено необхіднізакони, не проведена фінансова «паспортизація» підприємств, не залученііноземні покупці. Тим не менш, бюджет вже розраховує на дохід від приватизації,а урядовці мають плани на ще не отримані від неї кошти. Зайве говорити про те,що так ніхто не господарює.
Якщо протягом першого кварталу поточного рокупарламент та уряд не засвідчать конкретну роботу в приватизаційному напрямі,про 20-30 мільярдів прибутку можна забути відразу. Як лататиме цю діру Яценюк –покаже час. Які уряд знайде для себе виправдання – також дізнаємося пізніше. Оттільки слова не перекриють нестачу коштів. Та це, здається, наразі взагалінікого не хвилює.
Liga.net без реклами
60 грн на місяць, або 600 грн на рік.
