Вибори-2015: пожинаємо плоди

Те, що закон про місцеві вибори має суттєві вади,не говорив тільки лінивий. Але те, як ці вади ВЖЕ відбиваються на ходікампанії, іще не аналізували. Між тим в око впадає одна суттєва річ – низьказацікавленість, зокрема, у виборах київського мера.

Я знаю, що зі мною багато хто не погодиться, аленасправді до крісла столичного голови істеблішмент не проявляє очікуваногоінтересу. Інакше партії виставили б на перегони найкращих бійців. Вони жпропонують найгірших. Або – скажімо так – абсолютно ніяких.  

Як наслідок – перед теперішнім мером ВіталіємКличком запалене зелене світло. Хоча соціологія до нього й безжальна: будь-якийяскравий та харизматичний кандидат здатен обійти чемпіона у другому турі,говорять дослідники електоральних симпатій. Але соціологія – соціологією, аполітика – політикою. Самоусунення потенціальних конкурентів робить Кличкамером вдруге. Причому навіть без значних зусиль з його сторони.

Колись я писав про те, як шкодять містамоднотурові вибори, в результаті яких мером стає кандидат з підтримкою у 10-12%голосів. Здавалось би, введення другого туру має усунути цю проблему. Але нетак сталося, як гадалося. Чинний закон про вибори боляче б’є по самовисуванцям– всі преференції у боротьбі за мерське крісло віддано представникам партій. Іце його величезний мінус.

Формально самовисуванець може боротися за посадуміського голови, але не може претендувати на те, аби формувати список домісцевої ради. Це означає, що в разі перемоги мер залишиться сам-на-сам зіскладом міської ради, де він не матиме опертя. Але без команди у владу неходять. Отже, якщо хочеш стати мером, для початку знайди собі транзитну партію,яка «підкине» тебе до потрібної зупинки. Або створи власну – благо, що законтаки дозволяє йти на вибори партіям-одноденкам.

Обидва варіанти є поганими – кожен по-своєму. Дляпочатку розглянемо перший. Отож, кандидат в мери знаходиться у складі вжевідомої та розкрученої партії. Які його шанси на перемогу? Без підтримки партії– жодних. Але партія може мати власні плани на найближчі вибори, які незбігаються з планами умовного кандидата.

Приміром, якщо у партії «Самопоміч» мета номеродин – забезпечити комфортні перевибори у Львові для свого лідера АндріяСадового, вона домовлятиметься з іншими партіями про те, аби ті «не заважали»Садовому. В обмін на це вона «не заважатиме» перемагати Кличку у Києві. Йбайдуже, що про це думають її рядові члени.

Я наводжу цей приклад недарма – схоже, що чуткипро те, що Кличко та Садовий уклали між собою подібну угоду, мають під собоюгрунт. Інакше «Самопоміч» не висувала б на вибори не відомого і не цікавогокиївській публіці ресторатора Гусовського – заздалегідь непрохідногокандидата.  

Та сама ситуація і з «Батьківщиною» та «Свободою».Щодо останньої, то подейкують, що «джентльменська угода» поширилась і на«Свободу» – її керівництво дуже наполегливо «просили» зупинити невгамовногоЮрія Левченка, який своїм можливим кандидуванням псує настрій Кличку. Так це чине так, треба питати у Тягнибока, але «Свобода» поки що не назвала свого кандидата. 

«Батьківщина» ж висуває заздалегідь приреченого напровал Володимира Бондаренка. При всій повазі до пана Володимира, котрий єфаховим парламентарієм, головою фракції, керівником штабу, його теперішнєкандидування на мера – не та роль, з якою Бондаренко впорається. У 2014-му йомувдалося зайняти третє місце, бо частина електорату завжди голосує запредставника влади, а він – у період між Євромайданом та виборами – й був цієюсамою владою. Хай навіть тимчасовою. Але за рік, що минув з тих пір, Бондаренкожодним чином не нагадував про себе, та й зараз – коли до виборів лишилося двамісяці – не проводить жодної кампанії. То якими є його шанси на перемогу?Гадаю, відповідь очевидна.

Чому «Батьківщина» не хоче бодай поборотися заперемогу – мені невідомо. Але факт лишається фактом. Не бореться і «Народнийфронт», проте тут бодай ясніша мотивація: за останніми даними, у парламентіможе бути створена нова фракція «Солідарність», до лав якої увійде не тількиБПП та «УДАР», а й «Народний фронт». Для «НФ» з його катастрофічно обваленимрейтингом це може бути виходом: добровільно дати поглинути себе БлокуПорошенка. Раніше те саме вчинив «УДАР» – й так само з подібних міркувань.  

 З великихпартій не згаданою лишилася тільки «Солідарність». Але оскільки «УДАР» став їїчастиною, природно, що вона не виставлятиме кандидата проти Кличка. Хоча моглаб підшукати й когось більш гідного. Але вирішила зупинитися на Кличкові –ймовірно, як на найбільш слухняному та безпроблемному протеже. Складаєтьсявраження, що політичні сили свідомо уникають висунення харизматичних персон –адже хтозна, чи не захочуть у майбутньому ці самі персони, пройшовши горниловиборів, «посягнути» на місце голови партії? Партійні бонзи явно віддаютьперевагу тому, аби оточити себе сірістю – так, принаймні, безпечніше для нихсамих.

Тепер щодо новостворених партій. Власне, до кінцясформованою і такою, що вже отримала реєстрацію, є партія «Укроп»Коломойського, від якої кандидуватиме Геннадій Корбан. На п’яти «Укропу»наступають більш аморфні об’єднання – різноманітні «рухи». Приміром, рух «Ми –кияни», за яким стоїть Олександр Третьяков та комбат «Азову» Андрій Білецький;рух «Рішучі громадяни» на чолі з Бориславом Березою; «Рух за реформи» з такимсобі Сергієм Думчєвим у якості провідника.

Яка мета цих новоутворень? Вона є різною. Корбанна пару з «Укропом», наприклад, швидше за все, просто виводитиме з зоникомфорту чинного мера, а також Порошенка, який стоїть за ним. Іншими словами –як кажуть теперішні Інтернет-користувачі – буде «тролити» їх обох. Прикметно,що віднині кожен промах, кожен «ляп» Віталія Кличка буде відкидати прикру тіньне тільки на нього самого, а й на його високого покровителя.

Решта ж участю у місцевих виборах просто інвестуєу майбутнє. Розраховує на вибори парламентські, які можуть бути проведенідостроково, – тому й починає свою розкрутку заздалегідь. Це також значнийнедолік чинного закону, адже нинішні вибори мають передусім оновити владу, а неслугувати полігоном для тих, кого в першу чергу цікавить власний піар. 

Отож, що ми маємо у сухому залишку? Усунення відреальної боротьби великих партій – це по-перше. Псевдоактивність партій малих(новостворених) – по-друге. Відсутність конкуренції – по-третє. Все ту жсовкову залежність політика від партії, з якою він пов'язаний, – по-четверте.Обмеження у можливостях гравців-одиночок – по-п’яте. З такими правилами гри миі йдемо на вибори. Гадаю, сама гра буде геть нецікавою – адже на поле вийдетільки одна команда.