Прем`єр Арсеній Яценюкзаанонсував доволі прогнозовану річ: тарифи на послуги ЖКГ зростатимуть йнадалі. Інакше не можна: маємо низку зобов`язань перед МВФ, мусимостабілізувати банківську систему. Зокрема, й шляхом затягування поясів надистрофічних таліях. Голова Кабміну обіцяє: уряд виділить 12,5 мільярдів гривень на виплату компенсацій малозабезпеченим громадянам. Що ж, казав пан, що дасть жупан, і слово його тепле.
Біда навіть не в тому, що Яценюкне дотримає обіцянки. Біда в тому, що в Україні не кожна родина, яка дійснопотребує дотацій, може оформити субсидію. Досить мати стару хату у селі,оформлену на когось з членів сім`ї, і допомога від держави вже не світить.Байдуже, що з такої нерухомості – ані прибутку, ані користі, у подібних нюансахніхто не розбиратиметься. Якщо є дачна садиба або старе авто, або батьківськаспадщина – плати і плач. Порятунок потопаючих у безгрошів’ї – справа рук самихпотопаючих.
За статистикою, протягом опалювальногосезон 2013-2014 років субсидію на оплату комунальних послуг отримали лише 7,5%від загальної кількості родин в Україні. Мінсоцполітики стверджує: у державномубюджеті -2014 на житлові субсидії, компенсації та пільги було виділено 8,3млрд. грн., але протягом січня-жовтня використано лише 1 млрд. грн. Так самоможе бути і з обіцяними главою уряду 12,5 мільярдами – левова частка сумиповернеться до бюджету. На радість Яценюкові і печаль «пересічним громадянам»,93% яких не зможуть скористатися субсидіями.
Втім, радість Яценюка буде недовгою. Збюджету Києва до бюджету країни продовжують йти чималі відрахування. Протеплатоспроможність жителів столиці стрімко падає. Це означає, що й «Нафтогаз»(зокрема) не дорахується сотень тисяч, ба навіть мільйонів гривень, через боргинаселення. Зараз дефіцит коштів «Нафтогазу» покривають за рахунок фінансової«доброти» МВФ. Але доброта ця не така велика, як діра у бюджеті компанії.Станом на кінець грудня 2014 року дефіцит бюджету «Нафтогазу» становив 103мільярди гривень.
Після чергового підвищення тарифів усфері ЖКГ (що є вимогою МВФ) потік коштів від громадян обміліє до вбогогоджерельця, через що потреба віддати позику та звітувати про проведенустабілізацію виглядатиме великою проблемою. Виходить замкнене коло, з однимлише входом і без аварійного виходу. Вихід, власне,полягає в тому, щорозв`язувати кризу слід за рахунок багатих, а не найбідніших верств, але владапоки що не бачить цього рятівного світла наприкінці тунелю.
Результат такої сліпоти – наявний. Вінвиражений у промовистих цифрах і фактах. У грудні 2014-го платіжки з новими(підвищеними) цінами на опалення оплатили 80% київських сімей. І це при тому,що до підвищення тарифів кількість платників була майже стовідсотковою, алевладцям закортіло випробувати, наскільки безрозмірні гаманці цих ста відсотків.Випробували. І виявили, що кожна п`ята київська родина пішла у глухий«ігнор».
Для тих, хто забув, нагадаю: з 1 липня2014-го гаряча вода у Києві подорожчала більше ніж на 70%, а холодна – на 130%.Тоді ж зросла і вартість теплопостачання, а також столична квартплата (всередньому на 90%). З початком опалювального сезону платіжки для більшості киянстали справжнім шоком. За 2-3 кімнатну квартиру у Києві сім`я мусить платити намісяць від 850 до 1000 (і вище) гривень, і це при середній зарплаті працюючоїособи у 3,5 тисячі та при пенсії у 1200 гривень, яку отримує переважнабільшість з 14 мільйонів пенсіонерів, що проживають в Україні.
Далі буде тільки гірше. Адже індексаціюдоходів громадян ніхто не проводить і проводити не збирається, прожитковиймінімум лишається фактично замороженим, тоді як тарифи вперто тягнуться за такзваним ринковим рівнем, котрий росте синхронно з курсом долару. Зростає ікількість людей, що потребують фінансової допомоги. Якщо на 1 грудня 2014-госубсидію у Києві отримували 32 тисячі сімей, то з 1 січня 2015-го їхнякількість становила вже 41 тисячу.
У собівартості послуг з опалення 75% –це вартість газу. На початок лютого поточного року, за даними «Нафтогазу»,сумарна прострочена заборгованість тепло-комунального господарства перевищила16 мільярдів гривень – левову частку з цієї суми (90%) заборгували виробникитеплової енергії та гарячої води, тобто, власне, комунальники. Внесок Києва уцей борг становить 350 мільйонів. Надії, що ця ситуація покращиться, немає.
Що міг би зробити у цій ситуації мерКиєва? Небагато, адже формування ціни на газ – не його парафії. І все дж дещоможна в треба зробити. Наприклад, віднайти кошти для виплати «власних»столичних субсидій, незалежних від тих, що впроваджує Кабмін. Пом`якшитиправила їх надання, підходячи до ситуації з розумною вибірковістю. Природне втакому разі питання – «де взяти гроші?» – не є таким, що немає відповіді. Гроші у міста є, їх просто вартуєвитрясти з кишень безчесних чиновників усіх категорій.
Пораховано, що лише через оборудки зпаркувальним сервісом місто щорічно втрачає до 200 мільйонів гривень. Всі цігроші осідають у тих, хто впроваджує «сірі» схеми обліку сплачених власникамиавто коштів. Здавалось, що ситуацію має поліпшити нова концепція розвитку цієїсфери послуг, проте транспортна комісія Київради породила документ, котрий на80% повторює той, що було затверджено минулого та позаминулого року.
Як і раніше, «Київтранспарксервіс»виступає одночасно замовником, підрядником і контролером цієї самої концепції.Так само, як колись (до недавніх змін) прокуратура мала функцію і здійсненняслідства, і функцію контролю за його провадженням. Такими нонсенсами пронизанеусе київське господарювання, і не помічати цього означає заганяти проблемувглиб.
Втім, приклад із паркувальним сервісом– лише один з багатьох. Однак завжди простіше перекласти фінансовувідповідальність на вкрай зубожілих киян, аніж проявити креативність увіднайденні способу полегшити їхнє життя. Отож, статус кво зберігатиметься:тарифи будуть зростати, містяни по мірі можливості їх сплачуватимуть, алеоскільки ця можливість буде танути, збільшуватимуться і борги держави. В ційситуації існують тільки два варіанти: переглянути менеджерські рішення абозмінити сам менеджмент. Третього тут, на жаль, не дано.