Якщо хтось наївно вважає, що у житлово-комунальній сферіз середньостатистичного громадянина витиснуто усі соки, то він жорстокопомиляється. Незайманими залишилися «вершки», а саме можливість нагріти руки напослугах, що не мають жорсткої тарифікації.
Розберемосьдокладніше. Уся царина ЖКГ може бути умовно поділена на дві складові. Перша: ценадання послуг, ціноутворення на які відбувається за участю місцевої влади. Вонарегулює тарифи на газ,електроенергію, опалення, гарячеіхолодне водопостачання та водовідведення.Такі тарифи проходять узгодження уНацкомісіїз регулювання у сферіенергетикиікомунальнихпослуг. У цій сфері також не бракує обурливих моментів,коли, наприклад, монополіст (такий, як Київенерго абощо) змушує усіх танцюватипід свою дудку, проте оскільки який-не-який контроль за ціноутворенням маємісце, повного «відриву від реальності» все таки не відбувається.
Зовсім іншаріч друга складова. Мова про тарифи на вивіз побутового сміття,напослуги з утриманнябудинківіприбудинковихтериторій, атакожремонтбудівельіспоруд. Тут мешканці будинків володіли правом вибору – комусаме замовляти ті чи інші види робіт. Принаймні, так було досі. Руйнація ЖЕКів,власне, і мала на меті більшу свободу вибору та для тих, кого категорично невлаштовувала стара система «житлово-експлуатаційних контор». Рух зазапровадження ОСББ декларував відмову від низької якості жеківських послуг іпошук альтернативи у тій сфері бізнесу, яка спеціалізувається на їхньомунаданні.
Алезареєстрований на сайті Верховної Ради від 29 серпня 2014 № 4563 законопроект «Про житлово-комунальні послуги» ризикує повернути наснавіть не у стару жеківську епоху, а взагалі у якийсь позачасовий «бєспрєдєл». Автором цього законопроекту є, власне, Кабмін, де питаннямиЖКГзаймаєтьсявіце-прем'єр ВолодимирГройсман плюс, звичайно, голова уряду Арсеній Яценюкяк головний контролюючий топ-менеджер.Себто та нова, пост-майданна влада, котра, вочевидь, вирішила у свій спосібвіддячити співвітчизникам за свій теперішній статус.
Урядовий законопроект є,звичайно, чималим за змістом та обсягом документом. Проте виникає непереборневраження, що писали його насправді заради однієї-єдиної новації. А саме зарадивведення в обіг понять «управління багатоквартирним будинком» та, відповідно,«управитель багатоквартирним будинком». Здавалося б, що у цьому страшного чипоганого? Відповідна посада існувала з давніх давен, варіюючи від «управдому»до «голови кооперативного товариства» абощо. Грубо кажучи, завжди існувалалюдина, відповідальна за будинок в цілому.
Біда,власне, у тому, що такі «управителі», котрі особисто не є виробниками послуг, ає виключно посередниками у їх наданні, отримують значно більше важелів впливу,аніж цього вимагає їхня скромна (на перший погляд) посада. Небезпека отримати фінансовогосамодура, котрий, як пилосос, висмоктуватиме гроші з гаманців мешканцівбудинку, чигає в першу чергу на щасливих володарів дуже недешевих квартир унових житлових комплексах. Разом із дорогоцінною нерухомістю вони отримують щей готового керуючого, котрий вже продумав сферу особистого збагачення черезвідкати від потрібних фірм.
Хто такі ці«управителі», звідки вони беруться, якими є покладені на них функції, яким ємеханізм їхнього «відкликання» – все це в законі прописано доволі нечітко.Йдеться лише про те, що вони надають якусь занадто абстрактну послугу –«послугу з управління багатоквартирним будинком». На цьому, власне, й все.
При цьому найбільш обурливимє те, що всі маніпуляції «управителів» відбуваються поза згодою мешканців, якихпро ті чи інші пертурбації у їхньому спільному господарстві ставлять до відома востанню чергу. Таким чином, на практиці ніхто не шукатиме жодні альтернативніваріанти – вибір виконавця послуги (байдуже, про що йдеться – ремонт,підмітання вулиці чи плекання клумб) – лишається прерогативою «управителя».
Не містить закон норми і протой конкурсний відбір, за яким (за ідеєю!) мусить відбуватися і обрання самого «управителя».Скоріше за все, він буде просто призначений зацікавленою стороною. Причому«зацікавлення» в даному випадку йтиме значно далі, аніж забезпечення хлібниммісцем лише однієї конкретної людини. Навіть не викликає сумнівів припущення,що «управитель» з’явиться перед очі своїх «працедавців» (мешканців) вже зпортфелем усіх укладених договорів, протестувати проти яких жильці будинкунавіть не матимуть права.
Про цьому формально дотриманадемократія таки матиме місце. Особливо прискіпливим пояснять, що за фірму повивозу сміття «Пупкін і Ко», яка дере безбожну плату, вже проголосувалабільшість власників квартир, і що відбувалося це на проведеному згідно існуючихприписів (протокол додається!) спільному зібранні, тож доля меншості – підкоритисябажанню тих, хто має чисельну перевагу. Жильців будинку поставлять передфактом: вониповинніпідписатидоговірнатихумовах і зтимирозцінками, яківисуваєкеруючакомпанія.
Отож, сімейний бюджетвласників помешкань у нових будинках тріщатиме по швах під потрійного на ньоготиску. З одного боку, тисне місцева влада, котра раз у раз вдається допідвищення цін на послуги, що віднесені до її парафії: газ, тепло, воду,електроенергію, каналізацію. (Й при цьому байдуже, що доходи пересічних громадянне зростають і не встигають за тотальним здорожчанням «всіх і вся», за цінами,котрі «пішли у відрив»).
З іншого боку до кишенізалазатимуть фірми, нав’язані жильцям без права апеляції, котрі виставлятимутьвласні тарифи, причому явно не «економ-класу». Третя ж рука, яка душитимерядового обивателя, належатиме «управителю багатоквартирного будинку», адже, зазаконопроектом Гройсмана, йому належить певна «винагорода», про розміри якоїзакон, тим не менш, мовчить.
Отож, у наші й без тогонепрості реалії закладається ще одна ідеальна схема для грабунку українців –схема, побудована на буцімто цілковито найкращих намірах. Адже позірна метазаконопроекту – позбавити жильців будинку будь-якого «головного болю»,пов’язаного з його утриманням і перекласти всі турботи на таку собі «робочуконячку». Ось тільки конячка це виявляється надто хитрою та зажерливою, а за їїспиною, до того ж, ховається декілька паразитів, бажаючих й собі присмоктатисядо стрімко бідніючого населення.
Кабмінівський законопроект іщене прийнятий (і, може, навіть не буде прийнятий), але, навіть існуючи узародку, він вже несе у собі небезпеку. В першу чергу – небезпеку підривудовіри до влади і до всіх її ініціатив. «Комунального» майдану у нас ще небуло, але потенційно він не виключений, адже замах на останню, бодай відноснозахищену, сферу соціального життя вже здійснено.