Слово «корупція» стало практично тотемним, як для українського політикуму, так і пересічних громадян. Всі проблеми в державі можна  легко пояснити розгулом корупції. Якщо взяти будь-яку соціологію по Україні, то вона продемонструє, що основним соціальним злом , яке гальмує економічний добробут, громадяни-респонденти перш за все  визначають корупцію. Як наслідок 30 років незалежності України - всі без виключення політичні програми, обіцянки, гасла і заяви політиків всіх щаблів рясніють «рішучою боротьбою» або «рецептами» по її подоланню. Не мало цьому сприяють західні партнери України. Починаючи від політичних лідерів США та країн ЄС, закінчуючи міжнародними організаціями. Практично нав‘язується нарратив, що приборкання корупції – «наріжний камінь» вдосконалення державного управління в Україні та розвитку інвестиційного та економічного потенціалу. 

І якщо з точки зору політичної риторики, така позиція є цілком логічною, то з точки зору економіки – є серйозні нюанси.

Ще відомі світові економісти Лефф і Хантінгтон наприкінці 1960-х заявили у власних працях, що корупцію можна вважати корисною заміною верховенства закону там, де це верховенство розвинене слабо. Отже, «вигоди від корупційної діяльності - вартість, створювана в результаті додаткових продуктивних трансакцій, які вона дозволяє здійснити, - можуть перевищувати витрати». Така ситуація найбільш імовірна, коли законні можливості для заняття бізнесом сильно обмежуються.  Простими словами – якщо в державі слабо розвинуті державні інституції, які можуть гарантувати захист верховенства Закону, то корупція є саме тим «мастилом», яке допомагає економіці рухатися. Це яскраво демонструє приклад Китаю. Де, насправді, не дивлячись на смертну кару, корупція дуже висока, але темп розвитку бізнесу та економічного потенціалу Піднебесної б‘є всі рекорди. Ще один приклад - у багатьох державах Латинської Америки ліцензійні обмеження на багато видів бізнесу носять настільки забюрократизований характер, що фірми часто працюють напівнелегально, щоб уникнути нескінченних перепон і тяганини. Для підтримки таких фірм, що діють в рамках неофіційної економіки, хабарі просто необхідні. Але все ж таки ці фірми працюють, сплачують податки, створюють робочі місця, надають послуги та виробляють товари.

Ще один дослідник феномену економічного ефекту від корупції  - Дуглас Хьюстон вже у 2007 році  зазначає, що корупція має значні економічні ефекти, які і обмежують зростання, так і сприяють йому. Порівняльний масштаб цих двох ефектів залежить від ступеня дотримання в країні законодавства про захист власності. Коли цей захист слабкий, корупція на загальнонаціональному рівні може істотно сприяти розширенню економічної діяльності. Там, де власність захищається ефективно, головний економічний ефект корупції носить обмежувальний характер. У його дослідженні висловлюється припущення, що в державах з найбільш стабільною ситуацією негативні наслідки корупції перевищують позитивні в 50-100 разів. (Houston D.A. Can Corruption Ever Improve an Economy // Cato Journal. 2007)  

Ось чому коли Президент США Байден заявляє, що корупція – загроза безпеки для Америки, то він має цілковиту рацію. Адже там надто добре працюють державні інституції по захисту власності. Але чи так це для України? І чи не є постійне таврування України Заходом, як «корупційної країни» – звичайним політичним ланцюгом, на якому тримають темпи розвитку української економіки? Навіть з огляду на надлишкову контрверсійність цього твердження, з огляду на економічні дослідження, все ж. таки є над чим замислитися. 

Відключити

Знову ж таки дослідження Хьюстона демонструє, що в країнах з неефективною системою управління проявляються куди більш значні позитивні ефекти корупції: приблизно в 20% держав, охоплених його  дослідженням, позитивні економічні наслідки корупції за обсягом становлять більше 20% від обмежувальних, а в 12 країнах перші навіть перевищують останні. Тож ці дані підтверджують відому серед міжнародних економістів гіпотезу про те, що багато видів корупційної діяльності слугують замінником відсутніх або невдалих державних законів. Подібні результати дозволяють припустити: коли корупція в масштабах країни сприяє зростанню, прямі кампанії проти неї можуть зустріти запеклий опір і обернутися дорогим протиборством. Тому ключова теза в тому, що за  цих обставин більш доречною видається завдання фундаментального поліпшення державних інститутів, а не тотальне полювання на корупціонерів.

При цьому слід застерегти деякі «гарячи голови», які можуть не вірно інтерпретувати цей висновок. Хоча корупція в країнах з низькою якістю державного управління може мати і позитивні ефекти, це не означає, що її слід розглядати як виключно позитивне явище. Корупція - феномен мінливий і непрозорий: якщо сьогодні фірма підкуповує чиновників, щоб безперешкодно проводити ділові операції на ринку і тим самим позитивно впливати на економіку, то завтра вона може зробити те ж саме, щоб усунути конкурентів, монополізувати ринок, що призведе до руйнування економічних процесів.

Рецепт від економістів для такої держави, як Україна доволі простий. Не треба гнатися за ефімерним покаранням корупціонерів – щоб збільшувати витрати корупційної діяльності слід  зосередити увагу  на скороченні витрат діяльності легальної. Тобто настільки спростити державні та регуляторні механізми, щоб зробити корупцію нерентабельною. Дешевше працювати в білу, чим давати хабар чиновнику. Натомість , будь-яка сліпа «тотальна війна» проти корупції, яка була і за минулої української влади і є при нинішній - зустрічатиме запеклий опір не стільки чиновників, а передусім бізнеса (якому в умовах нерозвинутих державних інституцій рентабельніше давати хабарі). Крім того вона перешкодить скористатися знаннями, необхідними для просування до сталого державного управління. Бо люди, які вдаються до корупції для забезпечення економічної діяльності - саме ті, чиї знання і дії необхідні, щоб навести подібні «мости» до стабільних прав власності та державного управління.

Чи зрозуміє ці постулати хоч колись українська влада та піде дійсно реформаторським шляхом дерегуляції та дієвих законів – запитання цілком риторичне. І поки що, з огляду на кроки які робляться парламентарями та урядовцями, це запитання має скоріш негативну відповідь.