Карантин та «вихід» з нього оголив як ніколи багато суспільно-політичних проблем. Зокрема й в роботі правоохоронної системи загалом. А головне постало питання: чи адекватним є співвідношення витрат на утримання системи  та, власне, її ефективності.

Як відомо, Верховна рада 13 квітня з другої спроби ухвалила зміни до державного бюджету на 2020 рік. Як зазначив прем'єр-міністр Денис Шмигаль, зміни передбачають «зміщення акцентів на забезпечення основних потреб в умовах пандемії коронавірусу».

Кабінет міністрів знизив доходи державного бюджету на 11% – до 967,1 млрд грн, витрати, навпаки, зросли на 6,9% – до 1,3 трлн грн. За рахунок цього дефіцит бюджету зріс на 209% – майже до 300 млрд. На тлі суцільного зменшення витрат з держбюджету на соціалку, науку, освіту – кидається в очі додаткове збільшення на 195 млн грн фінансування МВС, тепер воно безпрецендентно високе та  складає  83,2 млрд грн.

При цьому фінансування антикорупційних органів зменшилось відповідно:

- НАБУ на 114 млн грн (т. e. на 11 %)

Відключити

- ДБР на 486 млн грн (25,6 %)

- НАЗК на 4 млн (0,6%)

Отже, за логікою можновладців, якщо грошей у бюджеті обмаль через кризу, треба економити. І в аспекті правоохоронних органів, логічно було б стверджувати, що економити треба саме на тих, хто працює найменш ефективно.

Але як до роботи антикорупційних органів, так і до роботи МВС є однакові запитання. То можливо слід нарешті зрозуміти: щось не працює в оцінці ефективності правоохоронних органів. І якщо це так, то  в такому разі вона заміщується виключно політичними рішеннями: кому збільшити фінансування, а кому - зменшити.

Насправді, красиво розписуючи у прес-релізах свої перемоги над злочинністю та корупцією, керівництво правоохоронних органів  мовчить про те, що продовжує використовувати по суті старий кількісно-статистичний метод вимірювання власної ефективності. Тобто, використовуючи виключно власну відомчу статистику. Натомість до уваги практично не беруться фактичні показники фінансової ефективності роботи правоохоронних органів для державного бюджету України та релевантні соціологічні оцінки їх діяльності. 

Відключити

Отже, щодо першого критерія. 

За 2019 рік згідно Річного Звіту  про виконання Державного бюджету України: 

- конфісковані кошти та кошти, отримані від реалізації майна, конфіскованого за рішенням суду за вчинення корупційного та пов'язаного з корупцією правопорушення  складають  1,5 млрд грн.Тоді,  як приблизно ж стільки держава витратила у минулому році на утримання  НАБУ,НАЗК та САП.

- кошти від реалізації майна, конфіскованого за рішенням суду (крім за вчинення корупційного та пов'язаного з корупцією правопорушення) за 2019 склали 43 млрд (від запланованих державою - 60 млрд грн). А для утримання МВС було витрачено державною 83 млрд.грн.

Відключити

В жодному Звіті  МВС чи будь-якого  антикорупційного  органу немає жодної згадки про таку їх  «корисність» для держави. 

Тепер щодо другого  критерія - довіра населення. 

У звіті про власну діяльність за 2019 рік Нацполіція браво рапортує: «Наприкінці 2019 року громадяни надали свою оцінку – рівень довіри до поліції склав 48%». Антикорупційні органи взагалі сором‘язливо мовчать про будь-яку довіру та її заміри. 

Чому тоді більшість пересічних громадян відчувають себе в постійній небезпеці, підкреслюють високу недовіру до органів і головною проблемою для держави постійно називають корупцію та злочинність? Це фіксують альтернативні від правоохоронних органів  соціологічні опитування національного рівня? Так, наприклад, 65% українців не довіряє поліції, 70% - прокуратурі, 65% - САП, 64% - НАБУ. (Дані опитування Центру Разумкова)

 Відповідь  на поверхні. Експертне середовище вже понад 4 роки, ще з 2015 року, заявляють, що довіра до роботи правоохоронних органів та їх ефективність має визначатися національними і регіональними соціологічними дослідженнями, незалежними від  самих органів та за критеріями, визначеними у постанові Кабінету Міністрів. Але ж в МВС, НАБу та інших  вперто продовжують «малювати» рівень довіри за непрозорими методиками соцопитувань.

Якщо подивитися на практику цивілізованих країн, то вона демонструє більш адекватний та релевантний підхід  щодо замірів суспільної оцінки діяльності правоохоронних органів. Наприклад в Британії, окрім застосування соціологічних вимірів, як у американській практиці, фахівці активно розробляють методику індивідуальної оцінки кожного співробітника та оцінки підрозділу. Оцінюють не тільки за кількістю розкритих злочинів за одиницю часу, а й враховують такий фактор, наприклад, як складність справи. У зв'язку з цим розроблено доволі розлогу  таблицю коефіцієнтів, яка дає адекватне розуміння ефективності роботи різних департаментів та підрозділів.

 Сполучені Штати взагалі вже майже 100 років не застосовує кількісно-статистичний метод, як це прийнято в практиці застосовувати у вітчизняних органів. Там намагаються безпосередньо соціологічними методами вивчити картину злочинності, ефективність роботи правоохоронних органів та рівень довіри населення до їх роботи. І методи дуже варіативні. Як це виглядає на практиці – наведу приклад. Центром досліджень якості поліцейської діяльності була проведена оцінка правопорядку та роботи поліції в Далласі, штат Техас. Загалом було проведено чотири дослідження, які включили в себе:

- результати опитування осіб, які останнім часом мали контакти з співробітниками поліції;

- аналіз опитування випадково вибраних жителів міста;

- підсумки опитування співробітників поліції на предмет їхньої задоволеності роботою, її цілісності, оцінок і сприйняття керівництва;

- аналіз реакції малого і середнього бізнесу на роботу поліції.

Опитування включало питання щодо ефективності поліції, її професіоналізму, справедливості і оперативності управління. Воно також включало пункти про злочинності. Відповіді були зареєстровані для всього міста з розбивкою по поліцейських дільницях.

Отже, з урахуванням всіх цих факторів -  чого ми дивуємось постійним скандалам навколо правоохоронних органів та їх провальній роботі під час такої надзвичайної ситуації, як пандемія? Нинішня державна влада, як й попередня, не реформувавши  по суті правоохоронну структуру, не навчившись вимірювати її ефективність -   займається розбазарюванням державних коштів, а точніше - коштів платників податків, які ще надходять до держбюджету.