Чому не допоможе законодавче закріплення статусу "злодій у законі"
Новина про черговий законопроект від президента знову облетіла українські ЗМІ. В ньому очільник держави спробує поборотися із організованою злочинністю та таким явищем, як «злодії у законі». Мова йде про проект 2513 «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за злочини, вчинені злочинною спільнотою».
Напевно, за задумом, все це мало нагадувати прецедент із американської історії із законами RICO. У 1970 році Річард Ніксон - 37-й Президент Сполучених Штатів Америки - зробив нестандартний законодавчий крок. Він змусив конгресменів прийняти звід законів «The Racketeer Influenced and Corrupt Organizations Act». Ці юридичні акти по боротьбі з організованою злочинністю знищили американську мафію як політично значущу силу. Нагадаю, що закони RICO виявилися ефективним інструментом тому, що позбавили організовану злочинність тоді по суті економічної бази.
В українських же реаліях – за цю «економічну базу» йде перманентна боротьба представників влади та оргзлочинності всі 28 років незалежності. Але й сам законопроект 2513 по суті надто віддалений від реальних та дієвих методів боротьби із злочинною спільнотою, адже і у юристів-теоретиків і у практиків відразу викликає багато зауважень та запитань.
Ключове в проекті 2513 те, що Кримінальний кодекс України пропонується доповнити новими статтями, а саме:
- статтею 255-1 "Створення злочинної спільноти і перебування особи в статусі "злодій у законі",що передбачає встановлення кримінальної відповідальності за створення злочинної спільноти або керівництво такою спільнотою чи участь у ній, або участь у злочинах, вчинюваних такою спільнотою(частина перша) чи перебування особи в статусі "злодій у законі" (частина друга);
- статтею 255-2 "Звернення до "злодія у законі" чи іншого учасника злочинної спільноти", що передбачає встановлення кримінальної відповідальності за звернення до "злодія у законі" чи іншого учасника злочинної спільноти з проханням вчинити злочин та/або здійснити вплив у будь-якій формі на третіх осіб з метою прийняття ними рішень чи вчинення або невчинення ними дій;
-статтею 255-3 "Організація проведення зустрічі (сходки) представників злочинних організацій чи злочинних спільнот, сприяння в її проведенні або керівництво нею", що передбачає встановлення кримінальної відповідальності за організацію проведення зустрічі (сходки) представників злочинних організацій чи злочинних спільнот для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій злочинних організацій чи злочинних спільнот, а так само сприяння в її проведенні, або керівництво такою зустріччю (сходкою).
Цими статтями законодавець вводить в законодавчу сферу неформальний термін – «злодій у законі» , який використовується лише правоохоронцями та криміналістами. Його визначення не передбачено жодною нормою. Немає також жодного судового рішення, яке хоч якось допомогло із тлумаченням. Тепер уявіть собі, як на практиці правоохоронці будуть доводити, що затримана особо має саме НЕОФІЦІЙНИЙ статус «злодія у законі». За якими кваліфікуючими ознаками вони це будуть робити?
Розробники законопроекту посилаються на італійський та грузинський досвід, як начебто успішний. В 2005 році в Грузії прийняли закон проти «злодіїв в законі», який фактично скопіювали з італійського закону 1992 року. Мав діяти закон у такий спосіб – під час допиту злодія в законі запитували про його статус. Начебто у разі його заперечення – його очікувала смерть на волі, бо це суперечить «воровським законам». У разі підтвердження – ув‘язнення. Але це не дало очікуваного результату. І навряд чи слід це копіювати в українській практиці. По-перше, грузинський досвід – взагалі не «панацея» для України і слід це вже нарешті усвідомити. Адже досвід реформ в 4-мільйонній Грузії надто може відрізнятися за методами, масштабами та засобами, чим в Україні. Додайте ще до цього розбіжності в ментальності, історії, соціальних та культурних традиціях.
По-друге. Будь-який слідчий-практик вам скаже, що такого терміну у воровському законі, як «злодій в закони» не існує! І коли слідчий буде вести допит підозрюваного та ставити йому пряме запитання про його статус – він ніколи не отримає прямої відповіді, як основи для кваліфікації за новостворюванною статтею 255-1. Хто надто глибоко хоче зануритися в нетрі воровського закону – ось доктринальне дослідження цього питання.
Тож такою недолугою спробою імплементації неформальних термінів до офіційної термінології – законодавець лише створить ще кілька «проблемних» статей у Кримінальному кодексі, за якими неможливо буде провести жодне слідство та довести справу до суду.
Нині в ККУ є стаття 255 КК України (Створення злочинної організації). Теорія та практика застосування норм про кримінальну відповідальність за злочин, передбачений ст.255 КК, не позбавлені суперечностей та розбіжностей у з’ясуванні об’єктивних ознак створення злочинної організації. Зважаючи на це, в слідчій практиці виникають окремі труднощі при віднесенні ознак того чи іншого діяння до ознак створення злочинної організації, як форми вчинення цього злочину.
Є ще одна проблема нині чинних статей КК України – певний конфлікт положень ст.28 та ст.255. Адже, згідно ч.4 ст.28 КК метою існування (створення) злочинної організації є:безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп. Згідно, ст.255 КК метою створення злочинної організації є ТІЛЬКИ вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Отже, такий конфлікт норм в частині визначення мети створення злочинної організації, лише додає проблем з кваліфікацією. Ізаконодавцям, варто було б відпрацювати зміст саме цих статей, проаналізувавши слідчу та судову практику – прибрати закладений конфлікт норм, а не ще більше заплутувати ситуацію і вводити в офіційний обіг неформальні терміни.
Але слід підкреслити, що навіть при таких умовах, наразі в арсеналі правоохоронних органів достатньо статті 28 та статті 255 ККУ для того, щоб при вірному документуванні – притягнути будь-якого «злодія у законі» до кримінальної відповідальності.
Треба чітко усвідомлювати, що «злодій в законі» - це переважно довічне звання. І вплив злодія навіть за гратами залишається дуже сильним. Тож навіть якщо ув‘язнити таких осіб, на ситуацію із рівнем організованої злочинності це не вплине. Злодій не має "прописки": в будь-якому регіоні, в будь-якій країні (тим більше на пострадянському просторі) йому забезпечений прийом та злочинні контакти. Тож явище це транснаціональне і боротися з ним нелегко. Тут не підходять загальноприйняті методи, а тим більше запровадження терміну «злодій в законі» в певне національне законодавство. Злодії такого масштабу та статусу ( як за досвідом країн ЄС та США), повинні довічно перебувати під контролем правоохоронних органів, при чому при активній міжнародній співпраці.
