Боротьба з корупцією стала одним з основних викликів для будь-якої політичної влади в Україні. Але поки політики захоплюються більше  лозунгами, юридична фахова спільнота говорить про ключове: в антикорупційному контексті перезріло  питання встановлення чітких  умов взаємовідносин бізнесу та держави. Простими словами: держава має встановити  чіткі правила гри і контролювати  їх виконання усфері публічних закупівель за бюджетні кошти.

Саме  відсутність чітких правил створюють юридичні казуси та дилеми, якими користуються нечисті на руку чиновники, бізнес та правоохоронці.

Одна з таких ключових юридичних дилем – це так званий термін «закупівлі за завищеними цінами» за бюджетні кошти. Поняття, яке у законодавстві навіть не має правового визначення, тому й тягне багато маніпуляцій та  махінацій.

Завищена невизначеність

На практиці «економікою» займаються підрозділи майже всіх правоохоронних органів. Зокрема, 

Відключити

- в СБУ – це Департамент контррозвідувального  захисту економіки та  Департамент боротьби з корупцією та організованою злочинністю, 

- Податкова поліція Державної фіскальної служби України

- Департамент захисту економіки Нацполіції

- Генеральна прокуратура України

- Національне антикорупційне бюро, Спеціалізована антикорупційна прокуратура та ін.

Відключити

Цілком зрозуміло, що всі вони  створюють між собою «конкуренцію».  І що характерно, основним кваліфікуючим чинником у фабулах розслідування по кримінальним провадженням економічної спрямованості у всіх без виключення правоохоронних органах фігурує поняття «закупівля за завищеною ціною». Такі кримінальні провадження, як правило, відкриваються за чиєюсь заявою про те, що товари чи послуги були закуплені  у бізнеса за бюджетні кошти за завищеними цінами. Тобто такими, що якимось чином перевищують середні ціни на ринку. 

Але більшість подібних справ у подальшому розвалюються у суді або навіть не доходять до нього. Адже результати таких розслідувань не завжди однозначні. Вони не мають подальшої судової перспективи через певні колізії, пробіли та конкуренцію норм чинного законодавства. Якщо задати пошук в Інтернет за словосполученням «завищені ціни», то знайдемо сотні новин про досудові розслідування шахрайських схем при закупівлях. Але у мережі майже немає інформації про те, які покарання понесли корупціонери.

Як зазначав вище - законодавство України не містить формулювання -  «завищені ціни». Так само відсутні законодавчі поняття «справедлива ціна», «дозволена націнка» тощо. Ні у Кримінальному кодексі, ні у профільному законі «Про публічні закупівлі». В останньому  є тільки термін – «очікувана вартість». Це сума закупівлі, яку замовник визначає самостійно до початку торгів (теоретично досліджуючи ціни на ринку). Але чіткої методології чи формул оцінки такої вартості – знову ж таки немає. Зараз ціну можна розрахувати простим множенням кількості одиниць товару на середню ринкову вартість товару або найвищу на ринку. Таким чином, недобросовісні замовники-чиновники для отримання відповідних бюджетних асигнувань можуть подати будь-яку інформацію про потребу у фінансуванні на товар чи послугу, завищивши ціну в рази.

Одночасно, згідно ст. 1 п. 2 Закону України «Про господарські товариства», господарськими товариствами визнаються підприємства… створені… з метою одержання прибутку. Отже маємо невизначеність та відсутність чіткої грані між, з одного боку,  розумним одержанням прибутку підприємством, та,  з іншого боку -зловживаннями та  розтратою державних коштів (ст. 191 КК України) державними суб’єктами господарювання.

Відключити

Орієнтири без орієнтирів 

Є кілька основних  спірних питань, які виникають у такого роду справах про «завищені ціни» . Перше - що вважати базою для визначення середньої ціну на ринку? Друге - у якій мірі (на який відсоток) ціна вважається перевищеною, у порівнянні з ринковою? Іншими словами, скільки відсотків, або який  відсотковий коридор,  повинен бути у формуванні націнки на товар підприємцем та формувачем очікуваної вартості при проведенні процедури публічних торгів, враховуючи  сплату податкового навантаження: ПДВ – 20%, податок на прибуток – 18%, ЄСВ – 22%, ін. податків і адміністративних витрат та сплати процентів і тіла кредиту (при наявності кредитування з боку кредитних та фінансових установ). Крім того, які ще економічні показники (індекс інфляції тощо) повинні бути враховані?

Не ідеалізую у даному випадку замовників чи бізнесменів. Зрозуміло, що в Україні є безліч прикладів, коли завдяки громадськості вдавалось виявити купівлю товарів за бюджетні кошти за цінами, що відрізнялись «від здорового глузду» у 2-3 рази. Але навіть при справді  чесному підході ніхто не застрахований від того, що вище перелічені багаточисельні «економічні департаменти» різних правоохоронних органів  не почнуть за чиєюсь заявою розслідування про «завищені ціни». Наприклад, конкурент компанії-постачальника, що виграла тендер, вирішить влаштувати своєму візаві «солодке життя».

Покласти початок 

Зрозуміло, що жодним законом чи системою не вдасться закрити всі шпарини для злочинців при публічних закупівлях. Можна створити лише ефективний інструмент, у тому числі для моніторингу правопорушень.

Також зрозуміло, що в умовах ринкової економіки безглуздо описати все інструкціями та правилами по визначенню середніх ринкових цін чи націнок для бізнесу. Але потрібно шукати шляхи мінімізації порушень з боку правоохоронців та підвищення їх ефективності в розслідуванні корупційних справ.  

Для цього, на мою думку, потрібно, щоб законодавці, правоохоронці, антикорупційні активісти, виконавча влада почали дискусію щодо юридичного обґрунтування такого економічного та юридичного  терміну як «завищена ціна» в сфері бюджетних закупівель. Або ж навпаки, подумати над тим як убрати його з правничої практики. Натомість змінити у цьому випадку підстави для відкриття кримінальних проваджень щодо закупівель. Ті хто почне такий діалог сильно допоможе бізнесу у майбутньому. А якщо його ініціюють політики –вони точно  отримають серйозні політичні бали.