Реформа імені Шарікова
2 вересня 2014 року народнимдепутатом України Власенком С.В. було зареєстровано проект Постанови прозвернення до Президента України щодо ліквідації Печерського районного судуміста Києва.
Нові ініціативи народних обранців іноді нагадують прості до неподобства ідеі безсмертноголітературного героя М.Булгакова:
—Позвольте узнать, что вы можете сказать по поводу прочитанного.
Шариковпожал плечами.
— Да несогласен я.
— С кем?С Энгельсом или с Каутским?
— Собоими, — ответил Шариков.
— Этозамечательно, клянусь богом. .... А что бы вы со своей стороны могли предложить?
— Да что тут предлагать?.. А то пишут, пишут…Конгресс, немцы какие-то… Голова пухнет. Взять всё, да и поделить…
Але все ж таки спробуємовпоратися з емоціями та здійснити правовий аналіз ідеї ліквідації Печерськогосуду.
Зміст проекту Власенка свідчить,що у його автора відсутні елементарні знання у галузі права і реєстрація такоїпостанови є скоріше за все дешевою піар-акцією.
Насамперед,варто відзначити, що як причини ліквідації Печерського районного суду містаКиєва у тексті проекту Постанови наведені відомості про те, що відповідний суддискредитував себе як судова інституція, був взірцем ухвалення завідомонеправосудних рішень, такого суду не торкнулися люстраційні заходи, що сталопідставою того, що на сьогоднішній день судді цього суду продовжують ухвалюватиочевидно неправосудні рішення.
Перш ніжреєструвати проект Постанови з таким абсурдним обґрунтуванням його автору вартобуло б ознайомитися із положеннями частини 3 статті 19 Закону України «Просудоустрій і статус суддів», яка передбачає, що підставами для утворення чиліквідації суду є зміна визначеної цим Законом системи судів, потреба поліпшитидоступність правосуддя або зміна адміністративно-територіального устрою.
З огляду на те, що такий перелікпідстав для ліквідації суду носить вичерпний характер, наведені Власенком С.В.відомості у будь-якому разі не можуть слугувати законними підставами дляліквідації суду.
Крім того, необхідно звернутиувагу і на той факт, що такий варіант ліквідації одного із районних судів містаКиєва суперечитиме положенням Конституції України.
Так, відповідно до частини першоїстатті 125 Основного Закону України система судів загальної юрисдикціїбудується, зокрема, за принципом територіальності.
Принцип територіальностівідповідно до правової позиції Конституційного Суду України, яка викладена урішенні від 12 липня 2011 року № 9-рп/2011, забезпечує територіальнерозмежування компетенції судів загальної юрисдикції і зумовлений потребоюдоступності правосуддя на всій території України.
Як зауважив Конституційний СудУкраїни у рішенні від 12 липня 2001 року № 11-рп/2001 самеадміністративно-територіальна одиниця є просторовою основою для організації ідіяльності органів державної влади.
Відповідно до статті 2 ЗаконуУкраїни «Про столицю України – місто-герой Київ» системуадміністративно-територіального устрою міста Києва складають райони у містах.
Тобто райони у місті Києві і єтими адміністративно-територіальними одиницями, що слугують просторовою основоюдля організації і діяльності органів судової влади.
Ситуація, коли у місті Києві увсіх його районах функціонуватимуть суди, а в Печерському районі суд буделіквідований, призведе до суперечності із зазначеними вище позиціямиКонституційного Суду України, а також погіршить доступ громадян до правосуддя.
Аналізуючи зміст положень, якіВласенко С.В. пропонує включити у текст Постанови Верховної Ради України вякості причин для ліквідації суду необхідно зазначити, що у разі прийняттяцього акту, Верховна Рада України фактично надасть оцінку судовим рішенням,зокрема в частині їх законності.
Використання прямо у тексті Постановитаких словосполучень як «винесення завідомо неправосудних рішень», «девиносилися неправомірні, виключно політично вмотивовані рішення» є нічим іншимяк фактичним твердженням про незаконність судових рішень Печерського районногосуду міста Києва, а той факт, що у проекті Постанови не виокремлюються якісьокремі випадки, а вживаються узагальнюючі поняття, створює враження пропостійну протиправну діяльність суддів відповідного суду.
Свого часу Конституційний СудУкраїни у Висновку від 16 жовтня 2002 року № 1-в/2002 зауважував, що здійсненняВерховною Радою України повноважень щодо контролю за виконанням законів з бокусудів суперечитиме положенням Конституції України.
У пункті 18 Рекомендації CM/Rec (2010)12Комітету Міністрів Ради Європи державам членам щодо суддів також зазначається,що виконавча та законодавча влада мають уникати критики, яка може підірватинезалежність судової влади або довіру суспільства до неї.
Натомість Власенко С.В. прямо пропонує,щоб парламент у своїй постанові визнав діяльність Печерського районного судуміста Києва протиправною, а його судові рішення завідомо неправосудними.
Особливо цинічним у цій ситуаціївиглядає використання автором проекту Постанови посилань на рішенняЄвропейського суду з прав людини в обґрунтування існування причин дляліквідації суду.
Вважаю, щообвинувачення у проекті Постанови всіх суддів Печерського районного суду містаКиєва в ухваленні завідомо неправосудних судових рішень немає нічого спільногоіз стандартами Європейського суду з прав людини.
Наведу лише деякі положення ізпрактики Європейського суду з прав людини, які ілюструють зазначену ситуацію.
Так, у рішенні у справі «Леснікпроти Словаччини» від 11 березня 2003 року, Європейський суд з прав людинизазначив, що у демократичному суспільстві приватні особи мають право виступатиіз зауваженнями з приводу функціонування чи критикою системи здійсненняправосуддя, а також службовців цієї системи. Однак такого роду критика неповинна переходити певні межі.
Відповідно до практикиЄвропейського суду з прав людини питання щодо меж допустимої критики неминученабуває значення, коли на перший план виходить питання про репутацію тапорушення прав інших осіб. Для врівноваження протидіючих інтересів особливезначення має той факт, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини таосновоположних свобод гарантує, що особа має право вважатися невинуватою до тихпір, поки її вина не буде встановлена у законному порядку (рішення у справі «Педерсені Бадсгард проти Данії» від 19 червня 2003 року, рішення у справі «Ворм протиАвстрії» від 29 серпня 1997 року, рішення у справі «Дю Руа і Малорі протиФранції»).
Таким чином, практикаобвинувачення іншої особи у вчиненні злочину вважається несумісною із практикоюЄвропейського суду з прав людини.
Натомість народний депутатУкраїни та юрист Власенко С.В. пропонує, щоб Верховна Рада України у своїйпостанові ствердила, що судді Печерського районного суду міста Києва ухвалювализавідомо неправосудні рішення, що є нічим іншим як твердженням про вчиненнязлочину, передбаченого статтею 375 Кримінального кодексу України. При цьомувідсутні посилання на будь-які судові рішення, які набрали законної сили таякими встановлена винуватість суддів Печерського суду міста Києва у такихзлочинах.
Поширення такої інформації парламентомбуде прямим порушенням презумпції невинуватості. Зокрема, відповідно допрактики Європейського суду з прав людини принцип презумпції невинуватості будепорушено, якщо заява представника держави відображає думку про те, що особа євинною у вчиненні злочину, тоді як її вину ще не доведено відповідно до закону.Цього достатньо навіть за відсутності будь-якого формального висновку дляприпущення, що відповідна посадова особа вважає особу винною у вчиненні злочину(рішення Європейського суду з прав людини у справах «Альне де Рібемон протиФранції», «Дактарас проти Литви», «Матіяшевич проти Сербії».
Отже, аналіз відповідного проектупостанови свідчить про незнання його автором елементарних положень чинного законодавствата міжнародних стандартів у сфері судочинства.
При такому рівні професійноїпідготовки нещодавно призначеного членом Вищої ради юстиції Власенко С.В., стаєнезрозуміло як він у складі ВРЮ забезпечуватиме таку функцію як формуваннявисокопрофесійного і кваліфікованого суддівського корпусу.
