Текст статт іросійською мовою – ТУТ.
На початку липня Кабмін затвердивположення про Міністерство юстиції.Крім іншого, до завдань Мінюсту віднесено забезпечення координації виконаннярішень Європейського суду з прав людини у справах проти України.
Дієслово «координує» несе в собіякесь метафізичне наповнення, сенс нібито є, але в практичному сенсі робити начебтоособливо нічого не треба, а формулювання «забезпечення координації» - цевзагалі мрія будь-якого бюрократизованого функціонера-нероби.
Нагадаю, що з січня 2013 року рішенняЄСПЧ у справі «Волков проти України» залишається невиконаним, і, нарешті, впарламенті вигадали спосіб його виконання.
Так, 23 липня 2014 року назасіданні Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя було розглянуто ірекомендовано Верховній Раді України прийняти проект постанови Верховної РадиУкраїни «Про внесення змін до Постанови Верховної Ради України «Про звільненнясуддів» від 17 червня 2010 року № 2352 на виконання пункту 9 резолютивноїчастини Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волковпроти України» від 9 січня 2013 року» (реєстр. № 4298а від 17.07.2014 р.).
ПроектомПостанови № 4298а передбачається виключити із постанови Верховної РадиУкраїни «Про звільнення суддів» від 17 червня 2010 року слова «Верховного СудуУкраїни Волкова Олександра Федоровича».
Такимчином, на думку народних депутатів України, можна буде виконати пункт 9 рішенняЄвропейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» щодопоновлення заявника на посаді судді Верховного Суду України.
Тойфакт, що потрібно виконувати рішення Європейського суду з прав людини пропоновлення судді Волкова О.Ф. на посаді є безумовним, тим більше, що й КомітетМіністрів Ради Європи постійно нагадує про це. Зокрема, у п. 1 рішенні від 7березня 2014 року Комітет Міністрів в черговий раз закликав органи влади безподальшого зволікання забезпечити виконання зобов’язання щодо поновленняВолкова О.Ф. на посаді судді Верховного Суду України.
Однаквидається, що спосіб, в який це пропонується здійснити, абсолютно неузгоджується із нормами Конституції України.
Зокремане враховується той факт, що Постанова Верховної Ради України «Про звільненнясуддів» від 17 червня 2010 року № 2352, в яку пропонується внести зміни, не єнормативно-правовим актом, а є актом індивідуальної дії, спрямованим нареалізацію парламентом своїх повноважень щодо звільнення окремих посадових осіб.
На такурізницю вказує і Конституційний Суд України. Зокрема, відповідно до правовоїпозиції Конституційного Суду України, викладеної в абзаці четвертому пункту 1мотивувальної частини Рішення від 23 червня 1997 року № 2-зп, «за своєюприродою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють незагальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремогоіндивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізаціївичерпують свою дію».
КонституційнийСуд України неодноразово вказував, що вичерпання правовою нормою своєї дії маєнаслідком втрату нею чинності (Рішення від 23 червня 1997 року № № 2-зп, ухваливід 1 жовтня 2002 року № 50-у/2002, від 21 листопада 2007 року № 48-уп/2007,від 15 липня 2009 року № 48-уп/2009, від 13 січня 2010 року № 2-уп/2010, від 27січня 2011 року № 7-уп/2011).
АналізПостанови Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 17 червня2010 року № 2352 свідчить, що вона не містить загальні правила поведінки, томує ненормативним правовим актом у розумінні Конституційного Суду України, єактом, який у зв’язку з його реалізацією вичерпав свою дію і втратив чинність.
ВерховнаРада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні не вправі вноситизміни у свої акти, які втратили чинність.
Додатковим аргументом на користьвисновку про те, що Верховна Рада України не вправі вносити зміни до постановипро звільнення суддів є також позиція Конституційного Суду України, викладена уРішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009, де єдиний орган конституційноїюрисдикції відзначив, що «ненормативні правові акти органу місцевогосамоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактомїхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органоммісцевого самоврядування після їх виконання».
Враховуючи аналогічну правовуприроду ненормативних правових актів Верховної Ради України, можнаконстатувати, що такі акти також не можуть бути скасовані чи змінені ВерховноюРадою України після їх виконання.
З огляду на викладене,переконана, що будь-які спроби поновити Волкова О.Ф. на посаді суддіВерховного Суду України шляхом внесення змін до Постанови Верховної РадиУкраїни «Про звільнення суддів» від 17 червня 2010 року будуть суперечитиОсновному Закону України. Крім того, навіть у випадку прийняття подібноговаріанту, відповідна постанова парламенту завжди може бути оскаржена доКонституційного Суду України, що підтверджує і правова позиція цього органу,викладена у Рішенні від 27 березня 2002 року № 7-рп/2002, згідно якої актиВерхової Ради України щодо суддів можуть перевірятися на предмет відповідностіКонституції України за їх юридичним змістом та встановленій КонституцієюУкраїни процедуріїх розгляду, ухвалення чи набрання ними чинності (наявність конституційнихповноважень, конституційність підстав призначення/обрання на посаду, звільненняз посади тощо).
Таким чином, у разі прийняттяпроекту Постанови № 4298а від 17.07.2014 р. Верховна Рада Українизробить Волкову О.Ф. «ведмежу» послугу, оскільки в майбутньому таке рішення можебути визнане Конституційним Судом України як таке, що суперечить КонституціїУкраїни.
Хоча видається, що в сучаснихумовах порушення Основного Закону України народних депутатів взагалі не хвилюєі остання надія на орган формування тареалізації державної правової політики, який за щасливим збігом обставин такожповинен забезпечити координацію виконання рішення ЄСПЧ.
По документах, що виносяться нарозгляд парламенту, Кабмін за безпосередньої участі Мінюсту, готує своївисновки щодо доцільності та можливості їх прийняття. Цікаво чи впораєтьсяМінюст з одним з своїх завдань «забезпечення координації» виконання рішенняЄСПЧ без порушення української Конституції?