Текст статтіросійською мовою – ТУТ.
Міністр юстиції Павло Петренко звинувативпарламент в провалі люстрації суддів. Закон про відновлення довіри до судовоїсистеми не працює, оскільки парламент прийняв «лайт-варіант» цього документу,заявив він. Коли подавали законопроект в парламент в Мін’юсті передбачали повнупереатестацію судової системи, таку думку висловив міністр на прес-конференції29 липня, передає кореспондент Укрінформу .
Нагадаю, що доВерховної Ради України було внесені одразу кілька законопроектів провідновлення довіри: законопроект Кабміну №4378 , який готував Мін’юст, та кілька альтернативних,авторства народних депутатів. В результаті парламент прийняв альтернативнийкабмінівському законопроект №4378-1 , який міністр охрестив «лайт-варіантом».
Аналіз юридичних ляпівцього прийнятого закону вже публікувався раніше , цікава деталь у тому, що законопроект Мін’юстумістить набагато більше таких ляпів. Якщо б Верховна Рада прийняла закон,підготовлений Мін’юстом, то люстрація провалилася б ще раніше та ще з більшимтріском.
Ось наш аналіз деякихположень законопроекту П.Петренка про відновлення довіри до судової системи:
1. Невідповідність складу органу, що проводитиме перевірку суддівположенням Конституції України
Стаття 3 проекту Закону України «Про відновленнядовіри до судової системи України» передбачає, що 6 із 17 членів Тимчасовоїспеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції призначатимутьсяВерховною Радою України.
Водночас Конституція України закріплює вичерпнийперелік повноважень парламенту і сьогодні не передбачає можливість участіВерховної Ради України у формуванні подібного органу. Такий висновокпідтверджується і правовими позиціями, викладеними у рішеннях КонституційногоСуду України. Зокрема, у Рішенні від 7 квітня 2004 року № 9-рп/2004 КонституційнийСуд України зауважив, що повноваження Верховної Ради України визначаютьсяКонституцією України. У Рішенні Конституційного Суду України від 14 червня 2001року № 8-рп/2001 вказано, що відповідно до Конституції України Верховна РадаУкраїни здійснює лише ті повноваження, які віднесені до її відання.
2. Законопроект занадто широко формулює підстави для звільнення, щофактично дозволяє звільнити суддю за відсутності його вини та самогодисциплінарного проступку.
Так, ч. 1 статті 4 проекту Закону передбачає, щосуддя підлягає звільненню з посади у зв’язку з порушенням присяги у разіприйняття ним одноособово або у складі колегії суддів окремих рішень, перелікяких наводиться у цій ж статті.
Таким чином, обставиною, яка дає підстави длязвільнення судді у цьому випадку є сам по собі факт прийняття судового рішення,незалежно від того, що таке рішення може бути повністю законним і обґрунтованим.
Подібний підхід є неприйнятним і з точки зоруміжнародних стандартів, оскільки відповідно до Європейської хартії про законпро статус суддів 1998 року, до суддів можуть застосовуватися санкції лише заневиконання (неналежне виконання) одного з обов’язків, прямо визначенихзаконом.
Крім того, враховуючи той факт, що Тимчасоваспеціальна комісія з перевірки суддів судів загальної юрисдикції не є судовиморганом ні з точки зору національного законодавства, ні відповідно доміжнародних стандартів, надання їй повноважень здійснювати фактичний аналізсудових рішень не узгоджується із нормами Конституції України, згідно якихвиключними повноваженнями в Україні щодо здійснення правосуддя, в тому числі йперегляду судових рішень, наділені лише суди, а делегування функцій судів, атакож привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами недопускаються (стаття 124).
Також варто зазначити, що Венеціанська Комісія упунктах 11, 81 Висновку CDL-AD (2013)013 «Про тимчасову державну комісію ізсудових помилок» щодо Грузії прийшла до висновку, що сама ідея масовоїекспертизи можливих випадків судової помилки піднімає питання щодо поділу владита незалежності судової влади, закріпленої у Конституції Грузії та міжнароднихстандартах. Підхід щодо залучення позасудового органу до такого процесу можнаоцінювати як надання оцінки, що вся судова система і система прокуратури взялиучасть у таких нібито масових судових помилках.
3. Відсутність у законопроекті процедури проведення перевірки суддів, атакож процедури атестації.
Проект Закону не передбачає жодного порядкупроведення перевірки суддів та їх атестації, а також прав та гарантій суддів уході їх проведення.
Законопроект лише закріплює у п. 5, 6 розділу ІІ«Прикінцеві положення», що Кабінет Міністрів України разом з Радою суддівУкраїни має визначити порядок проведення атестації суддів судів загальноїюрисдикції, а Рада суддів України має прийняти Положення про Тимчасовуспеціальну комісію з перевірки суддів судів загальної юрисдикції.
Однак такий підхід не узгоджується із положеннямиКонституції України. Згідно з положеннями пункту 14 частини першої статті 92Основного Закону України питання судоустрою, судочинства і статусу суддіввизначаються виключно законами України.
Конституційний Суд України у Рішенні від 5 квітня2011 року № 3-рп/2011 також зазначив, що пункт 14 частини першої статті 92 маєімперативний характер і вказує на конституційно визначений спосіб вирішенняпитань судоустрою і статусу суддів саме шляхом прийняття закону.
У Рішенні від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011Конституційний Суд України прийшов до висновку, що правовий статус суддіпередбачає як конституційно визначені гарантії незалежності та недоторканостісуддів при здійсненні правосуддя, так і правову відповідальність за невиконаннясвоїх обов’язків.
Враховуючи викладене можна констатувати, що такіпитання статусу суддів як їх притягнення до відповідальності за невиконаннясвоїх професійний обов’язків, їх права та гарантії у ході цієї процедури маютьрегулюватися саме законом, а не підзаконними нормативними актами чи актамиорганів суддівського самоврядування.
4. Відсутність у проекті Закону елементарних гарантій для суддів у ходіперевірки чи атестації.
Проект Закону не передбачає для судді можливостізнайомитися з матеріалами перевірок, подавати свої зауваження та пояснення,брати особисто чи через свого представника участь у розгляді його питання назасіданні Тимчасової спеціальної комісії, відсутня можливість заявляти відводичленам Тимчасової спеціальної комісії, не закріплена можливість оскаржуватирішення, дії чи бездіяльність окремих членів та загалом Тимчасової спеціальноїкомісії, в тому числі й остаточні висновки про наявність підстав для звільненнясудді з посади.
У цьому контексті варто зауважити, що відповіднодо практики Європейського суду з прав людини, якщо держава запроваджуєлюстраційні заходи, вона повинна забезпечити, щоб особи, які підпадають підтакі заходи, користувалися всіма процесуальними гарантіями, передбаченимиКонвенцією, при здійсненні будь-якого судового розгляду, пов’язаного іззастосуванням таких заходів (рішення у справі «Горний проти Польщі» від 8червня 2010 року, рішення у справі «Турек проти Словаччини» від 14 лютого 2006року, рішення у справі «Матиєк проти Польщі» від 24 квітня 2007 року).
Однак жодних подібних гарантій в Законі немає. Натомістьє додаткові обмеження, які абсолютно не відповідають положенням ОсновногоЗакону України.
Для прикладу, частина 1 статті 5 проекту Законупередбачає, що установлені за результатами перевірки суддів Тимчасовоїспеціальної комісії обставини, які свідчать про порушення суддею присяги, непотребують додаткового встановлення Вищою радою юстиції. Висновки Тимчасовоїспеціальної комісії надсилаються відповідному органу, що обрав або призначивсуддю, для прийняття рішення про звільнення судді з посади.
Таке положення повністю усуває Вищу раду юстиціївід процесу звільнення суддів, хоча згідно із п. 1 ч. 1 ст. 131 КонституціїУкраїни саме до її повноважень належить внесення подань про звільнення суддів зпосад.
Конституційний Суд України у рішенні від 21 травня2002 року № 9-рп/2002 зазначив, що відповідно до пункту 1 частини першої статті131 Конституції України тільки Вища рада юстиції має виключне конституційнеповноваження вносити подання про звільнення суддів з посади і що будь-якихзастережень чи обмежень у реалізації цього повноваження Конституція України непередбачає.
Отже, у законопроекті пропонується по-іншомуврегулювати конституційну процедуру звільнення суддів з посад. Водночас, якзауважив Конституційний Суд України у Рішенні від 30 жовтня 1997 року № 5-зп,винятки з конституційних норм встановлюються самою Конституцією, а не іншиминормативними актами.
5. Неконституційність положень щодо припинення повноважень окремихпосадових осіб.
Відповідно до статті 5 проекту Закону судді, якіне пройшли атестацію, підлягають відстороненню від здійснення правосуддя зподальшим звільненням з посади судді.
Водночас стаття 126 Конституції України закріплюєперелік підстав для звільнення судді і серед них немає такої, як непроходженнясуддею атестації.
Конституційний Суд України у Рішенні від 11березня 2011 року № 2-рп/2011 прийшов до висновку, що порядок призначення,обрання особи на посаду судді та підстави звільнення з цієї посади регулюютьсявиключно Основним Законом України (статті 126, 128), а інші питання правовогостатусу суддів визначаються виключно законами України.
Із такої правової позиції Конституційного СудуУкраїни можна зробити висновок, що конституційний перелік підстав носитьвичерпний характер і не може бути розширений шляхом прийняття закону.
Не менш «оригінальним» є і положення пункту 2розділу ІІ «Прикінцеві положення» проекту Закону, яким окремим суб’єктамформування Вищої ради юстиції рекомендується відкликати призначених ними членівВищої ради юстиції та призначити нових.
Як і в попередньому випадку, необхідно зауважити,що перелік підстав для припинення повноважень членів Вищої ради юстиції чіткопередбачений статтею 18 Закону України «Про Вищу раду юстиції» і серед нихнемає такої підстави як відкликання.
Конституційний Суд України у Рішенні від 17 квітня2008 року № 7-рп/2008 зазначив, що положення частини першої статті 18 ЗаконуУкраїни «Про Вищу раду юстиції» треба розуміти так, що перелік підстав дляприпинення повноважень члена Вищої ради юстиції органом, що його призначив, євичерпним, припинення повноважень за інших підстав зазначеним Законом невстановлено.
З огляду на це, незрозуміло, як у проекті Законуможна рекомендувати окремим суб’єктам здійснити ті повноваження, які у нихвідсутні відповідно до закону.
На прес-конференціїП.Петренко також уточнив, що жоден з органів, які мали б перевіряти суддів, не працює, ніВища рада юстиції, ні Вища кваліфікаційна комісія суддів. Нагадаю, щоповноваження членів ВРЮ та ВККС припинені саме законом про відновлення довіридо судової влади. При цьому діючим законом (як і неприйнятим проектом Мінюсту,до речі) не передбачений дієвий механізм формування нового складу цих органів увідповідності до європейських стандартів.
З огляду на це, доволі дивно чому для міністра юстиціїці події та провал люстрації стали очевидними тільки зараз в кінці липня, тобточерез чотири місяці після прийняття закону. При цьому недолугість нормотворчоговиконання та якість документа під назвою закон про відновлення довіри досудової влади були абсолютно зрозумілі вже на етапі його проходження впарламенті у березні-квітні, про що свідчать численні думки експертів,оприлюднені раніше в ЗМІ.
Передбачити, як будуть розвиватися події, закласти правильні робочі норми взаконопроект, і відстояти його в парламенті - це і є робота міністра юстиції.Замість цього Мін'юстом був підготовлений неякісний документ, який не пройшовпарламент, однак це дало можливість керівнику Мін'юсту перекласти провину запровал люстрації на Верховну Раду.
Вважаю, що це не робота і міністру пора робитивисновки щодо доцільності свого подальшого перебування на високій посаді. А якоцінюєте роботу Міністра юстиції ви?