Текст статті російськоюмовою – ТУТ.
На 3 липня анонсовано першезасідання Тимчасової спеціальної комісії суддів судів загальної юрисдикції(далі - Комісія), яка покликана виявити недобросовіснихсуддів для подальшого звільнення.
На порядку денномузасідання обрання керівництва, затвердження регламенту та інші питання. Зліязики кажуть, що під іншими питаннями ховається дуже важливе питання, питанняфінансування діяльності Комісії. Питання про результати роботи комісії поки напорядку денному не стоїть.
Проте, рано чи пізноКомісія повинна буде приступити до виконання поставлених перед нею завдань івнести пропозиції з очищення судової системи від судд ів, що провинилися.
Аналіз правових норм, напідставі яких створена і діятиме Комісія свідчить про те, що будь-який суддя,навіть звільнений справедливо, зможе оскаржити таке звільнення і успішнопоновитися на посаді, навіть якщо не в Україні, то в ЄСПЛ точно.
Нижче наведені аргументи накористь цього, які сміливо можна використовувати підставою для позову (скарги вЄСПЛ).
А тепер про все по порядку.
8 квітня 2014 Верховна РадаУкраїни прийняла Закон України «Про відновлення довіри до судової влади вУкраїні.
Законом передбачено, створенняТимчасової спеціальної комісії суддів судів загальної юрисдикції у складі 15осіб: по 5 членів призначають Пленум Верховного Суду України, Верховна РадаУкраїни і Урядовий уповноважений з питань антикорупційної політики.
Повноваження ВРУ щодо призначення членів Комісії неконституційно
Наділення Верховної Ради Україниповноваженнями на призначення членів такої Тимчасової комісії не узгоджуєтьсяіз положеннями Конституції України, яка закріплює вичерпний перелік повноваженьпарламенту і сьогодні не передбачає можливість участі Верховної Ради України уформуванні подібного органу.
Конституційний Суд Українибагато разів говорив про те, що вичерпний перелік повноважень парламентуміститься в Конституції, він не може доповнюватися законами.
Так, в Рішенні від 7 квітня2004 року № 9-рп/2004 КСУ зазначив, що повноваження Верховної Ради Українивизначаються Конституцією України.
У Рішенні КСУ від 14 червня2001 року № 8-рп/2001 також вказується, що відповідно до Конституції УкраїниВерховна Рада України здійснює лише ті повноваження, які віднесені до їївідання.
Таким чином, положеннязакону в частині призначення членів Комісії парламентом, а відповідно і їхучасть у процедурі люстрації суддів не узгоджується з положеннями ОсновногоЗакону України.
Склад Комісії не відповідає міжнародним стандартам
Міжнародні стандартимістять вимогу про те, щоб орган, уповноважений приймати рішення щодо діючихсуддів складався здебільшого із суддів.
Згідно з положеннями пункту 5.1Європейської хартії про закон про статус суддів від 10 липня 1998 року, у разіневиконання суддею одного зі своїх обов’язків, визначених законом, він можепідлягати санкції лише на підставі рішення за пропозицією, рекомендацією абозгодою комітету чи органу, до складу якого входить не менше ніж половинаобраних суддів.
Відповідно до Рекомендації КомітетуМіністрів Ради Європи № 94 (12) "Незалежність, дієвість та рольсуддів" орган, який є уповноваженим приймати рішення щодо обрання такар’єри суддів, повинен бути незалежним від уряду та адміністративних органів.Для гарантій незалежності цього органу мають бути запроваджені такі положення,як, наприклад, нагляд за тим, щоб його члени призначались судовою владою.
У пункті 46 Рекомендації CM/Rec (2010)12Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність,ефективність та обов’язки прямо зазначено, що орган влади, який приймає рішеннящодо добору та підвищення суддів по службі, повинен бути незалежним відвиконавчої та законодавчої влади. Для гарантування незалежності такого органущонайменше половину його членів мають становити судді, обрані самими суддями.
Існуюча процедура дисциплінарногопровадження здійснюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України,більшість складу якої (6 з 11 членів) складають судді, обрані з’їздом суддівУкраїни.
Передання ж повноважень щодо встановленнянаявності чи відсутності у діях судді ознак порушень закону до органу, в якомусудді складатимуть лише третину складу, а інші члени призначаються політичнимиорганами (парламентом та Урядовим уповноваженим з питань антикорупційноїполітики) істотно посилює ризик зростання політизації процесу люстрації тазнижує існуючі на сьогодні гарантії для суддів щодо незалежного танеупередженого дисциплінарного провадження.
Конституційний Суд України у Рішенні від1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 зазначив, що не допускається зниження рівнягарантій незалежності і недоторканості суддів у разі прийняття нових законівабо внесення змін до чинних законів.
Практика Європейського суду відносно органу, уповноваженогоприймати рішення
Аналізуючи склад та повноваженняТимчасової спеціальної комісії з точки зору практики Європейського суду з правлюдини можна також вказати на певні неузгодженості положень Закону із вимогамиЄвропейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Зокрема, як зауважував Європейський суд зправ людини для того, щоб встановити, чи може орган, який розглядається як суду розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, вважатися «незалежним», слід звернутиувагу, зокрема, на спосіб призначення його членів і строк їхніх повноважень,існування гарантій проти тиску зовні та на питання, чи створює орган видимістьнезалежного (рішення у справі «Фіндлей проти Сполученого Королівства» від 25лютого 1997 року, рішення у справі «Брудніцька та інші проти Польщі» від 3березня 2005 року).
Європейський суд з прав людини вжепостановляв, що у разі, якщо щонайменше половина складу суду, включаючи головуз правом вирішального голосу, складається з суддів, це є суттєвим свідченнямбезсторонності (рішення у справі «Ле Комт, Ван Лювен та Де Мойер проти Бельгії»від 23 червня 1981 року).
Як уже зазначалося вище, склад Тимчасовоїспеціальної комісії не передбачає більшості суддів, обраних самими суддями, атакож не виключає участі у його формуванні політичних органів.
Згідно з практикою Європейського суду зправ людини, навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорахщодо «прав та обов’язків цивільного характеру» у певному відношенні невідповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується заумови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю,здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечуєгарантії пункту 1 статті 6 Конвенції» (рішення у справі «Альбер та Ле Комтпроти Бельгії» від 10 лютого 1983 року», рішення у справі «Цфайо протиСполученого Королівства» від 14 листопада 2006 року).
У цьому контексті варто зауважити, щостаття 7 Закону передбачає, що за результатами перевірки суддів Тимчасоваспеціальна комісії ухвалює висновок. Висновок Тимчасової спеціальної комісіїпро порушення суддею присяги разом із матеріалами перевірки направляється Вищійраді юстиції для розгляду та прийняття нею рішення.
Таким чином, закон не передбачаєможливість оскарження висновку Тимчасової спеціальної комісії до суду, а єдиниморганом контролю щодо висновку про порушення суддею присяги закріплює Вищу радуюстиції.
Склад Вищої ради юстиції в розумінні ЄСПЛ також не відповідає європейськимстандартам
Розгляд висновку у Вищій раді юстиціїтакож не забезпечує гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людинита основоположних свобод. Цей висновок випливає з рішення по справі «ОлександрВолков проти України», у якому Європейський суд з прав людини констатував, щосклад Вищої ради юстиції не забезпечує гарантій незалежності та безсторонності,які вимагаються Конвенцією.
Таким чином, існуючі в Законі положеннястворюють потенційні передумови щодо подальшого оскарження рішень національнихорганів про звільнення суддів з посад за порушення присяги до Європейськогосуду з прав людини.
Відношення Європи до масової оцінки суддів
Необхідно зауважити, що Тимчасоваспеціальна комісія, яка не є судовим органом ні з точки зору національногозаконодавства, ні відповідно до міжнародних стандартів, враховуючи положеннястатті 3 цього Закону, фактично здійснюватиме оцінку законності таобґрунтованості судових рішень, хоча виключними повноваженнями в Україні щодоздійснення правосуддя, в тому числі й перегляду судових рішень, наділені лишесуди і згідно із вимогами статті 124 Конституції України делегування функційсудів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особамине допускаються.
У цьому контексті варто зазначити, щоВенеціанська Комісія у пунктах 11, 81 Висновку CDL-AD (2013)013 «Про тимчасовудержавну комісію із судових помилок» щодо Грузії прийшла до висновку, що самаідея масової експертизи можливих випадків судової помилки піднімає питання щодоподілу влади та незалежності судової влади, закріпленої у Конституції Грузії таміжнародних стандартах. Підхід щодо залучення позасудового органу до такогопроцесу можна оцінювати як надання оцінки, що вся судова система і системапрокуратури взяли участь у таких нібито масових судових помилках.
Свого часу у пункті 39 Висновку CDL-AD (2010)098 щодо Закону України «Про внесення змін до деякихзаконодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження»,Венеціанська Комісія, аналізуючи повноваження Вищої ради юстиції, також зауважила,що контроль над питання дисциплінарної відповідальності суддів, включаєдотримання професійних та особистих обов’язків суддів, однак не передбачає німожливості перегляду змісту судових рішень, ні оцінки того, як суддя застосовуєзакон. Виправлення помилок щодо застосування закону під час вирішення справимає здійснюватися шляхом апеляційного перегляду, але не через дисциплінарнепровадження. Вища рада юстиції не може переглядати здійснення правосуддя вокремих справах, ні притягувати до дисциплінарної відповідальності за помилки взастосуванні закону при прийнятті рішення, оскільки це може призвести донезаконного посягання на незалежність суддів.
Враховуючи наведене, можна констатувати,що наділення Тимчасової спеціальної комісії як позасудового органуповноваженнями щодо перевірки судових рішень не узгоджується із міжнароднимистандартами та може потягнути за собою порушення незалежності суддів, а такожвтручання у здійснення правосуддя, оскільки законом не виключається можливістьздійснення Тимчасовою спеціальною комісією перевірки судових рішень, ухвалениху справах, в яких провадження ще не завершено, а самі рішенні ще не набулистатусу остаточного.
Аналізуючи викладений у статті 3 Законуперелік судових рішень, які підлягають перевірці можна прийти до висновку, щозакон в окремих випадках не передбачає гарантій щодо притягнення суддів довідповідальності за ухвалення судових рішень, зокрема не встановлює строкдавності притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності чи звільнення зпосади за порушення присяги судді.
Так, зокрема, відповідно до частини 2статті 3 Тимчасова спеціальна комісія проводить перевірку щодо суддів, якіодноособово або у колегії суддів розглядали справу або ухвалили рішення здопущенням порушень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,констатованих у рішенні Європейського суду з прав людини.
Враховуючи той факт, що Європейськаконвенція про захист прав людини та основоположних свобод була ратифікованаУкраїною у 1997 році, строк давності притягнення до відповідальності є доситьзначним та не встановленим однозначно.
Свого часу Європейський суд з прав людиниу рішенні від 9 січня 2013 року по справі «Олександр Волков проти України»зауважив, що національне законодавство не передбачило будь-яких часових обмеженьдля проваджень щодо звільнення з посади судді за «порушення присяги» і такийпідхід, коли строк притягнення до дисциплінарної відповідальності удисциплінарних справах, які стосуються суддів, є невизначеним, становитьсерйозну загрозу принципові правової визначеності.
Аналізуючи положення Закону щодоперевірки суддів необхідно також зауважити, що відповідно до практикиЄвропейського суду з прав людини, якщо держава запроваджує люстраційні заходи,вона повинна забезпечити, щоб особи, які підпадають під такі заходи,користувалися всіма процесуальними гарантіями, передбаченими Конвенцією, приздійсненні будь-якого судового розгляду, пов’язаного із застосуванням такихзаходів (рішення у справі «Горний проти Польщі» від 8 червня 2010 року, рішенняу справі «Турек проти Словаччини» від 14 лютого 2006 року, рішення у справі«Матиєк проти Польщі» від 24 квітня 2007 року).
Водночас аналізуючи зміст статті 6 Законуварто звернути увагу на відсутність ряду процедурних гарантій для судді, щодоякого Тимчасовою спеціальною комісією здійснюється перевірка. Зокрема уположеннях закону:
- не передбачено право судді наознайомлення з кінцевими результатами перевірки, проведеної Тимчасовоюспеціальною комісією, а також зібраними у процесі перевірки матеріалами.Закріплюється лише право судді знайомитися із заявою щодо перевірки та доданимидо неї матеріалами;
- відсутні будь-які часові рамки міжзавершенням перевірки та розглядом її результатів на засіданні Тимчасовоїспеціальної комісії, що може призвести до порушення права судді щодо підготовкисвого захисту;
- обмежується можливість взятибезпосередню участь у засіданні Тимчасової спеціальної комісії. Зокрема, законпередбачає, що неприбуття на засідання Тимчасової спеціальної комісії судді,щодо якого проводиться перевірка, або його представника не перешкоджаєпроведенню засідання та ухваленню нею висновку. Такий підхід може призвести дотого, що буде порушено право на захист судді, який з поважних причин не змігвзяти участь у засіданні (наприклад, через хворобу, несвоєчасне вручання йому знезалежних від нього причин повідомлення про проведення засідання тощо)
- відсутнє право судді заявляти відводи,а також оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність Тимчасової спеціальноїкомісії та окремих її членів.
Таким чином, проведенийаналіз свідчить про те, діяльність розрекламованої «люстраційної» комісії, відякої так багато чекають, зрештою може закінчитися нічим.