Чи можливе формування сталої судової практики при такому законодавці?

Відповідно до п. 23 Прикінцевих і перехідних положень чинного Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ суддя до проходження кваліфікаційного оцінювання отримує суддівську винагороду, розмір якої визначається відповідно до приписів Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VІ. Ч. 3 с. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VІ передбачає, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Виходячи із ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року встановлено в 3200 грн.

 Таким чином, розмір посадового окладу судді до проходження кваліфікаційного оцінювання становить 32000 грн. (3200 помножити на 10). П. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VІІІ було внесено зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VІ, відповідно до яких встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 грн. Спираючись на це, територіальні управління Державної судової адміністрації України виходять з обрахування суддівської винагороди, базуючись на сумі в 1600 грн., як розрахункової величини при визначенні мінімальної заробітної плати. Це призводить до визначення розміру посадового окладу судді у сумі 16000 грн. Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік (ст. 10 Закону України «Про оплату праці»). Це робиться виключно законом про Державний бюджет України з урахуванням існуючих на цей час можливостей фінансування та потреб. Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 40 Бюджетного кодексу України Законом про Державний бюджет України визначається розмір мінімальної заробітної плати на відповідний бюджетний період.

Таким чином, зміни розміру мінімальної заробітної плати іншими законами можуть відбуватися лише шляхом внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік. На сьогодні ніяких змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» щодо зміни розміру мінімальної заробітної плати та зменшення її з 3200 до 1600 грн. внесено не було. Законом про судоустрій встановлено безпосередню залежність розміру суддівської винагороди від мінімальної заробітної плати. Саме вона має братися за основу розрахунку посадового окладу. П. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VІІІ при визначенні розміру такого окладу визначає брати за основу обчислення «розрахункову величину», що породжує певну колізію та неможливість використання даного припису. Якщо йдеться про «розрахункову величину», як самостійну категорію, що визначає масштаб, до якого застосовується десятикратне збільшення, то це безпосередньо протирічить припису закону про судоустрій, де в якості такого має застосовуватись розмір мінімальної заробітної плати. Якщо ж йдеться про «розрахункову величину мінімальної заробітної плати», то так само її неможна застосовувати, бо в законі про судоустрій йдеться саме про мінімальну заробітну плату, а не про якусь її розрахункову величину.

Саме тому, виходячи з ч. 1 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VІ розмір посадового окладу судді обраховується саме з розміру мінімальної заробітної плати, а не іншої розрахункової величини. Зрозуміла і позиція ДСА України, яка не може виділяти коштів більше, ніж виділено на ці потреби при затвердженні закону про Державний бюджет України на 2017 рік. Фінансування судів здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Керівники бюджетних установ здійснюють видатки щодо фінансування суддівської винагороди та заохочень чи винагород лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), що затверджено кошторисами бюджетних установ (ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України). Розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування відповідно до затвердженого бюджетного розпису (ч. 2 ст. 51 Бюджетного кодексу України). Підставою цього виступає бюджетний кошторис як плановий документ бюджетної установи, що надає повноваження щодо спрямування коштів у відповідний бюджетний період за напрямками бюджетних призначень. Відповідно до ст. 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ закріплено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. В редакції цього ж Закону від 07.07.2010 № 2453-VІ було закріплено аналогічний припис.

Таким чином і Конституція України, і чинне спеціальне законодавство, що регулює суддівську винагороду, містить імперативний припис щодо вичерпного переліку джерел, які мають регулювати ці відносини, а саме – закон про судоустрій. При цьому йдеться про дві обставини: а) пряму вказівку на відповідний закон, предметом регулювання якого є суддівська винагорода та б) чітку заборону щодо втручання в регулювання цих відносин іншими «нормативно-правовими актами». Більш того, Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VІІІ не є законом про судоустрій і не може регулювати відносини щодо визначення та розрахунку розміру суддівської винагороди, як це встановлено Конституцією України.

Безумовно, треба враховувати і реальні фінансові можливості, спиратися на обґрунтовані показники видатків Державного бюджету України, за рахунок яких виконуються зобов’язання щодо виплати суддівської винагороди. Законодавець може змінювати розмір суддівської винагороди, але не будь-яким законом (в даному випадку Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VІІІ), а виключно шляхом внесення змін до закону про судоустрій. А саме цього зроблено і не було. Подібні тенденції в законотворчості призводять до низки висновків:

1) законодавець нерідко виступає як непослідовний або нефаховий суб’єкт щодо прийняття законодавчих норм;

2) ДСА України неспроможна за об’єктивних підстав здійснювати фінансування судів відповідно до чинного законодавства;

3) позови суддів стосовно виплати недоотриманої заробітної плати мають вирішуватися на користь суддів.

Виникає питання: чи можна в даних умовах виконати закон та чи можна сформувати сталу об’єктивну судову практику? В обидвох випадках, на мій погляд, йдеться про негативну відповідь. Верховна Рада України, приймаючи окремі закони чи вносячи зміни до чинних, не узгоджує їх норми із іншими законодавчими актами. На підставі цього народжується не лише колізія, а принципова перешкода «жити за законом». ДСА України стає заручником популізму та нефаховості народних обранців, бо виконати одночасно два законодавчих приписи, які прямо суперечать одне одному, неможливо. Більш того, на це не виділено коштів. Суди, які будуть розглядати відповідні позови суддів, знов-таки опиняються перед перешкодою в застосуванні чинного закону. До того ж давайте почекаємо (я вважаю вже недовго) позиції ВАСУ або ВСУ, в якій буде зроблено спробу обґрунтувати необґрунтоване.

Який вихід? Задовольняти позови суддів, які звернулися щодо захисту своїх прав та інтересів стосовно недонарахування заробітної плати з 1 січня 2017 року. При відсутності грошей – внести зміни до закону про Державний бюджет на цей рік щодо збільшення фінансування, або запровадити певні боргові зобов’язання держави перед суддями – «суддівські векселі» (розміром в недосплачену частину заробітної плати та визначеним терміном погашення). Але це вже сумна посмішка фінансиста…