26 серпня на «Українській правді» з’явилася дуже цікава публікація – «Бюрократична поема про ремонт підчас АТО».Цікавість її обумовлена не фаховістю та ґрунтовністю викладення матеріалу, а яскравоюзаангажованістю та замовністю. На підставі аналізу двох вузьких проблем(доступу до публічної інформації та фінансування ремонту будівлі Донецького апеляційногоадміністративного суду в Краматорську) автор намагається підвести під грунтовніта загальні висновки щодо роботи цього суду та діяльності його голови. Метоюцієї поеми є – вилити бруд на діяльністьДонецької адмінапеляції в Краматорську, а ще більш відверто очорнити безпосередньо голову суду – РаїсуФедорівну Ханову. Відверто кажучи, поетеса із Лесі Ганжі вийшла «така собі»(навіть враховуючи режим «білого стиху»). Здається, своєї мети авторка не досягла.По-перше, до таких яскравих постатей як Раїса Федорівна бруд не прилипає.По-друге, будь-яка виважена та грунтовна аргументація авторських позиційвідсутня. Її замінено на пусті гасла та дешеві обвинувачення. Мабуть, це вимогасучасності – судження, висновки осіб,які не мають не те що фахових поглядів,але і примітивного уявлення про побудову та організацію діяльності судовоїсистеми. На жаль, на революційній хвилі Майдану виплило багато сміття, яке інамагається запровадити критерії об’єктивної доцільності революційнихперебудов.
У мене було хибне уявлення про те що редакція зацікавлена в виваженому,об’єктивному викладенні матеріалу, формуванні конструктивного погляду на явища.Саме з цією метою я намагався реалізувати спроби розмістити цей матеріал самена УП. Але виявилося, що цей ресурс не зацікавлений в об’єктивності, а йогоорієнтиром є дешевий популізм та не фахова заангажованість. На щастя є і дійснонезаангажовані, об’єктивні видання – «Юридична газета».
Зрозуміло, що не всі для того щоб аналізувати суддівське життя мають бутисуддями. Але хоча б здогадуватися про що в цій царині має йтися, вони повинні.Я не хочу зупинятися на власних оцінках фігурантів. Вважаю за доцільнепослатися на окремі коментарі, які розміщені на УП (зовсім не з метою рекламицього ресурсу): «Питання до редакції. Зрозуміло, що є сенс надавати висловитивласну думку будь-кому. Але коли йдеться про більш-менш фахову площину явища,хотілося б чути думки осіб які хоч що-небудь розуміють в тому про що маютьнамір висловлювати судження. В статті осередок обвинувачень складається ізтрьох осіб. Андрій Романенко – громадський активіст, головний редактор «НовостиКраматорска». Судячи із змісту його сайту тема статті та аналіз цього питаннядля нього випадкова. Принциповим напрямком його спеціалізації можна вважатислужбу знайомств та складання гороскопів, дослідження розміру чоловічихгенеталій, як принципової риси в розмежуванні українців та росіян, про щойдеться на його сайті»; «Олександр Бурмагін – медіа-юрист Інституту РозвиткуРегіональної Преси. Хотілося б уточнити: по-перше, медіа-юрист, це теж саме, щоюрист – дантист; по-друге, Інститут Розвитку Регіональної Преси – це заклад примісцевому ЖЕКу чи пивному барі на розі двох вулиць? Леся Ганжа – журналіст, якаможе писати про що завгодно, взагалі не усвідомлюючи змісту питання. Звідсивисновок: а судді хто?! Як можна надавати можливість щось доводити особам, якіне розуміють про що йдеться…». Навряд чи має сенс щось додавати, але дивлячисьна подібні підходи я і не здогадувався про таку кількість «шариков ых» та «швондеров».
Рівень та аргументи вищенаведеної бюрократичної поеми знищують сподіваннящодо якоїсь конструктивної полеміки. Східна мудрість визначає абсолютнопослідовне реагування на такі «творіння»: «Ти сказав раз – я повірив, ти сказавдвічі – я засумнівався, ти сказав тричі – я перестав вірити». Саме тому я скажулише раз.
Я не збираюсь аналізувати маячню, що наведена, а спробую зважити негативніта позитивні обставини та оцінки сьогоднішньої діяльності Донецькоїадмінапеляції.
Негативні :
1) не виключаю порушення процедури надання відповідей на запити в межах нормзакону України «Про доступ до публічної інформації» (щодо змісту цього Закону –окрема пісня). Із змісту розміщеної наУП статті неможна дійти висновку – відповідно до яких законодавчих вимог булонадано такий запит, у які терміни і т.д.До того ж, якщо це інформація публічна, що обумовлює вільний доступ до неї –навіщо її витребувати;
Позитивні :
1) Адміністративнісуди на українському Донбасі існують. Я більш детально вже писав про це ранішев різних ресурсах ( https://www.facebook.com/mykola.kucheryavenko/posts/1502073263415820 ; https://www.facebook.com/mykola.kucheryavenko/posts/1500830110206802 ) .За Раїсою Федорівною переїхали до Краматорська фактично всі судді Донецькоїадмінапеляції, за виключенням одного. Саме завдяки їй склалася працездатнасистема судів першої та другої інстанції на території Донбасу, яка підконтрольна Україні.
2) Ніхтоніколи не писав як Ханова перевозила суд із Донецька; як вивозила архіви,печатки; як було організовано бомбосховище в суді Донецьку та запаси питноїводи, ліхтарів і т.д. (до речі, одним із головних критеріїв при виборі іздекількох будівель для суду, які були запропоновані Раїсі Федорівні вКраматорську, була можливість побудови бомбосховища); як судді залишались вночітам, бо йти по домівках було небезпечно; як судді в найбільш небезпечні моментипривозили сюди родини; як спілкувалася із сепаратистами, які прийшли«анексовувати» будівлю суду в Донецьку; як після перемовин з ними по нійстріляли та травмували. Шановні тролі, ви хочете об’єктивності, абовідпрацьовуєте проплачену односпрямованість - виключно негативну? Безперечно друге.
3) Нажаль, в жодній публікації ніколи не зверталася увага на «підрозстрільне»рішення (за «законами» російсько-сепаратистського Мордору), яке було винесеноцими суддями на чолі з Хановою. Йдеться про заборону проведення референдумущодо утворення ДНР, яке було винесено на території ДНР. Якщо рішення першоїінстанції будувалося на формальних ознаках, то рішення апеляційної інстанції –за змістом. (Ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2014 року по справі № 805/2928/14- http://reyestr.court.gov.ua/Review/39277014 ; Постанова Донецького апеляційного адміністративногосуду від 3 липня 2014 року по справі №805/3584/14 - http://reyestr.court.gov.ua/Review/42539304 ).
4) Ввищенаведеній публікації дуже іронічно торкаються питання перетинання суддямилінії розмежування, блок-постів. І в цьому сенсі ставиться під сумнівзбереження конфіденційності щодо відомостей про робітників суду, які можутьпотрапити до сепаратистів. На жаль, такі факти були. Одного разу РаїсіФедорівні вдалося врятувати людину, яку затримали та кинули до підвалу. Одногоразу, на жаль, ні (дуже запізно вона узнала про таке затримання).
5) 10лютого 2015 року обстріл Краматорська «Градами». Під час звичайного робочогодня одна із ракет влучила в будинок поруч з судом. Суд було нашпиговано осколками, повилітали шибки. На щастя людизалишились в живих. Робота не припинялася ні на хвилину. І знов ремонт. А чогопро це ви не пишете?
6) Ремонтта облаштування суду за вул. Марата, 15 – одна із головних докор, начебто це єнамагання створити комфортні та елітні умови виключно для суддів. Але пробачте,користувачами та учасниками судових процедур є громадяни України і відремонтований,зручний суд – це, перш за все, те що робиться для таких громадян. «До того, якбудівлю по вулиці Марата, 15, у Краматорську віддали суду, тут була дитячашкола мистецтв з великим двором» (Л. Ганжа). Дійсно, двір був великий, алечомусь забулося, що на цьому дворі булостихійне сміттєзвалище, яке було знищено саме при реконструкції будинку таремонту суду і школи. Ностальгію авторки щодо скуплення сміття складнозрозуміти.
7) Благоустрійтериторії навколо суду. Поява бесідки, насадження квітів перетворили цейосередок в традиційне місце відпочинку мешканців навколишніх будівель. Так,сміття за собою вони не завжди прибирають – і це знов те, за чим стежатьтехнічні працівники суду. Скажіть, будь-ласка, Ви багато бачили голівапеляційних адміністративних судів із лопатою, шваброю, ганчіркою, яківимивають підлогу власного суду. Якщо хочете подивитись – будь-ласка, Раїса Федорівна!Під час ремонту суду, фактично, кожної суботи всі працівники (і судді!)виходили на прибирання. Особлива гордість Ханової – власноруч посаджені навколосуду близько 150 кущів троянд.
8) Витісненняхудожньої школи з цієї будівлі – ще однатеза дешевих обвинувачень. «Я не розумію, чому поки у будівлі була школа, тогрошей на її ремонт не було, а щойно туди переїхав суд, гроші одразу жзнайшлися» (Л. Ганжа). Шановна поетеса, не поглинаючись у зміст цієї проблеми,яка безумовно дуже багатовекторна, все ж таки, мабуть це питання требаспрямувати до Києва, бо ні Ханова, ні збори суддів Донецької адмінапеляції навирішення таких питань не впливають. Крім того, по-перше, школа і не займала всі поверхи цьогобудинку. По-друге, ремонт суду принципово вплинув і на діяльність художньоїшколи. Декілька прикладів: а) ніколи взимку не було в ній так тепло, як післяремонту суду; б) знищення звалища сміття біля школи та благоустрій дозволилибільш фахово займатися етюдами. РаїсаФедорівна, побачивши одного разу як дітки навесні та на почату літа коло школи, сидячи на бетонних плитах(дівчатка 10-12 років) малювали, умовила вивезти ці плити їх та завезти пні дерев, які не лише вписалисяв цей краєвид, але і були більш безпечними для здоров’я.
9) 12 грудня 2014 року за ініціативою РаїсиФедорівни та моєю було проведено на базі цього суду в Краматорськунауково-практичну конференцію, в якій прийняли участь працівники всіх трьохадміністративних судів Донбасу та харківські науковці. Сидячи в президії, поручз Раїсою Федорівною я бачив очі цих людей, я бачив реакцію на ковток чистогоповітря – вони згадали як було за мирних часів. І досі я вдячний за туможливість.
Я розумію, арифметичний підхід в співставленні позитиву інегативу не зовсім влучний. Але у мене виникає питання – кому вигідні публікації,на кшталт «Бюрократична поема проремонт підчас АТО». В узагальненому вигляді – всім, хто не бажає, щоб Донбасбув українським, всім хто намагається знищити законність рішень на територіїДонбасу, що підконтрольна Україні. В деталізованому вигляді в цьомузацікавлені:
- Росія;
- відвертіта приховані сепаратисти;
- окреміособи, які намагаються зруйнувати адміністративні суди Донбасу;
- іншізамовники (не виключаю й ситуації, в якій Раїса Федорівна відмовила комусь вприйнятті незаконного, неправосудного рішення – і перед нами примітивний засібпомсти).
Але в будь-якому разі подібні публікації не відображають державницьку, проукраїнську позицію щодо оцінки«судів на передовій», судів, які б’ютьсяза незалежність України та поки що вистоюють.
P . S . В контексті всього вищевикладеного у мене виниклаабсолютно логічна але несподівана думка, – чому до 24 серпня в Указі ПрезидентаУкраїни щодо нагороджених до Дня Незалежності відсутнє прізвище Ханової.Безумовно всі хто отримали нагороди – достойні особи. Але якщо виходити принагородженні не лише із посад, а із обсягу зробленого в боротьбі заНезалежність України, то Раїса Федорівна, на мій погляд, має бути в першійдесятці.