У березні 2017-го, урозпал так званої блокади ОРДЛО, її ініціатори або не думали про наслідки власнихдій, або свідомо їх наближали. Вже тоді виглядали очевидними фатальні наслідки цієїоборудки для громадян і національної економіки. Днями переглянув власний допис,датований березнем цього року, і переконався, що ситуація розгортається за прогнозованимнегативним сценарієм.
Тоді ми попереджали, що цьогороку українські підприємства з окупованих територій, а разом із ними – і вся держава,втратять через блокаду 45 тисяч робочих місць, $1,5 млрд валютної виручки, більше1,6 млрд гривень податків. Укрзалізниці загрожує зниження обсягів перевозок до 17млн тонн вантажів, а портам – до 3,5 млн тонн перевалки металопродукції.
Приміром, на Алчевськомуметалургійному працювало 11,5 тисяч співробітників. Там планували поточногороку виробити 2,8 млн тонн сталі та отримати за неї $0,82 млрд валютноївиручки. Торік в український бюджет це підприємство виплатило 410 млн грн. Наразіці та інші активи і робочі місця для України втрачені.
Розірвання технологічнихланцюгів запустило руйнівний бумеранг щодо підприємств з українського боку – уКривому Розі, Запоріжжі, Авдіївці... Скажімо, Авдіївський коксохім жививсяелектроенергією із Зуївської ТЭС на непідконтрольній території. А там працюютьна газовому вугіллі з Павлограда і Добропілля. Взаємна блокада поставок загрожуєавдіївському комбінату технологічним колапсом та електричною блокадою. Йогонаслідок – прогнозована втрата 1 млн тонн коксу.
Наприкінці року ризикуємонедорахуватися і 1,7 млн тонн чавуну на комбінатах Маріуполя і Запоріжжя через порушення їхньої кооперації з Комсомольськимрудоуправлінням на непідконтрольній території. А це – еквівалент $0,6 млрд неотриманоївиручки. Між іншим, на Маріупольському меткомбінаті працює 17 тисячспівробітників. На початку поточного року там планували отримати $1,2 млрд виручки. Торік сплатили 1,15 млрд грнподатків (без ПДВ). Тепер ці показники – нереальні.
Через блокаду маємо колосальніпроблеми в енергетиці та металургії. 85 із 150 вугільних шахт лишилися нанепідконтрольній території. Ми повністю втратили антрацитне вугілля, яке споживають 45% українських ТЕС іТЕЦ. Якщо до початку блокади ми купували антрацит на українських підприємствахза гривні в еквіваленті $60 за тонну, то сьогодні веземо його із США за $120.
Н атомість дешеве вугілля Донбасу іде на ринок РФ. Заданими тамтешньої Федеральної митної служби, у першому півріччі 2017-го зУкраїни до РФ поставлено 703 тисячі тонн антрациту. Причому у березні до РФввезли 94,2 тис. тонн, а вже у травні – 161,3 тисяч. Імовірно, що копалини,вкрадені з українського Донбасу, далі переправляють у Чехію, Грецію, Болгарію…
Зрештою, саме блокадастала для ватажків ОРДЛО приводом націоналізувати близько 40 українськихпідприємств, які після 2014-го перереєструвалися на нашій території ісплачували тут податки.
Аби прорахувати ці та інші ризики ініціаторамблокади, вочевидь, бракувало системного погляду на ситуацію, що склалася пообидва боки лінії розмежування... Руйнування технологічних і виробничих ланцюгів єлавиною, здатною знести цілі кластери і галузі української економіки. За данимиДержстату, індекс промислової продукції підприємств Донбасу станом на жовтень2017-го склав 85,2% відповідного показника за минулий рік. За оцінками НБУ,реальні втрати Донбасу через блокаду для торгівельного балансу країни станом нагрудень сягнули $1,8 млрд і становитимуть ще близько $0,5 млрд у 2018-му.
А загальні втрати, заоцінками експертів, можуть скласти для України 75 тисяч робочих місць з обохбоків лінії розмежування, $3,5 млрд виручки та 3,57 млрд грн бюджетнихнадходжень.
Але наша найболючішавтрата – тисячі раніше лояльних до України людей. Блокада загострила соціальнівзаємини. Порушено порозуміння значної частини українських громадян з обохбоків лінії розмежування. Виробнича кооперація лишалася своєрідними «судинами»,в яких пульсували економічні й соціальні інтереси мешканців України та їїокупованих територій. Для людей, що опинилися на окупованих територіях, буловажливо знати, що офіційно вони працюють на українських підприємствах ісплачують податки Україні. Таким чином вони попри все тримали із своєю країноюзв'язок.
Початок блокади ставформальною підставою для незаконної націоналізації. Через неї люди втратилироботу і можливості утримувати родини. Більшість націоналізованих заводів вОРДЛО зупинилися. А, приміром, гірники шахти імені А.Засядька працюють тричі на тиждень. У таких умовах для 45тисяч потенційних і реальних безробітних чи не єдиною можливістю заробітку єслужба у незаконних збройних формуваннях «ДНР». Відтак, через нерозумні діїкількох десятків «блокадників» Україна посилила ворога – соціально, гуманітарной військово.
Такі дії віддаляють відУкраїни громадян з окупованих територій, хоча мала би залучати їх узагальноукраїнське життя. Натомість країні бракує стратегічного бачення процесуреінтеграції територій. Яке насамперед полягає у забезпеченні лояльності людей доУкраїни.
Для цього потрібнісоціальні, економічні та гуманітарні важелі. Законопроект про реінтеграцію непередбачає практичних механізмів комунікації з громадянами з того боку лініїрозмежування.
В Управлінні Верховного комісара ООН з прав людини вже наголосили, щоухваленому в першому читанні законопроекту «Про деокупацію Донбасу» не вистачаєчіткості в питаннях захисту прав і свобод людини. Тож мусимо формулювати стратегіюповернення окупованих територій. І запропонувати відповіді принаймні на триключові виклики.
Перший .
Яким чином відновити права громадян нанеконтрольованих територіях, зокрема у частині пенсійних і соціальних виплат.Відповідь на цей виклик є вирішальною для пошуку лояльності до України. Окрімтого, відновлення таких виплат є умовою надання Україні макрофінансовоїдопомоги ЄС.
Друге . Як Україні не втратити остаточно економічний, кадровийі технологічний потенціал «націоналізованих» підприємств. Мусимо знайти перспектививідновлення там виробництва та оподаткування за українськими законами, аби, зрештою,зберегти промисловий комплекс усього Донбасу.
Третє . Як забезпечити громадянам з окупованих територій легальнузайнятість, аби уникнути їхньої участі у незаконних збройних формуваннях «ДНР».Маємо запропонувати дієві і доступні інструменти соціально-економічноїінтеграції цих громадян з Україною. Доведено, що сплата людиною податків вукраїнський бюджет відновлює відчуття причетності до України.
Очевидно, що не має простих шляхів реінтеграціїгромадян непідконтрольних територій. Питання потребує суспільноїдискусії. Цейдопис – крок до громадського порозуміння по обидва боки лінії розмежування і – довідновлення цілісності України.