Відновлення правопорядку через нехтування правопорядком?

Очевидно, що останнє рішення Конституційного Суду в частині фактичного скасування антикорупційної реформи, викликало щонайменше здивування громадянського суспільства та кожної людини. Очевидно також і те, що це рішення не є легітимним, оскільки не сприймається народом України.

Президент України після тривалої наради з членами РНБО зареєстрував як невідкладний проєкт закону № 4288, яким планується вирішити це питання.

Але ж чи дійсно така пропозиція є вирішенням?

Видається так, що цей законопроєкт направлений на поглиблення інституційного конфлікту між різними гілками влади, оскільки:

- Пропонується не виконувати рішення КСУ, яке є обов’язковим до виконання на ВСІЙ території України та ВСІМА громадянами. Така позиція, попри масове невдоволення, таким рішенням Суду є свідченням саме інституційного конфлікту між Судом та іншими органами державної влади. Не можна задля швидкості реалізації запиту суспільства нехтувати конституційними засадами державного устрою. Аргументом такого рішення є прийняття суддями рішення в умовах конфлікту інтересів, але хто його встановив та хто має такі повноваження? Відповідь: ніхто! Після такого "політико-правового", як його деякі звуть, рішення кожна людина в державі матиме право не виконувати рішення судів та всі суспільні відносини будуть врегульовуватись за принципом "право сили, а не сила права". 

- Передбачається звільнення всіх суддів КСУ із займаних посад. Знову ж таки, Основний Закон України не передбачає ані повноважень Парламенту, ані інших органів виконавчої влади достроково припиняти повноваження суддів. Ухвалення такого рішення формально задовольнить запит суспільства щодо «уявної помсти» за скасування антикорупційної реформи, однак не вирішить цю проблему.

Конфлікт між інституціями держави, в який при ухваленні запропонованого проєкту закону, буде втягнуто й Парламент, що проголосує очевидно неконституційні пропозиції Глави Держави, набуде критичного характеру.

Ймовірно, що КСУ у відповідь визнає цей закон неконституційним. І тут -  конституційно-правовий та інституційний клінч, виходом з якого може бути лише перезавантаження Парламенту, президентської вертикалі, вертикалі органів виконавчої влади та Суду, що призведе до ще більшої соціально-політичної нестабільності суспільства. Дуже небезпечний сценарій.

Найдивовижнішим виглядає заява Представника Президента України в КСУ Федіра Веніславського https://www.unn.com.ua/uk/exclusive/1900105-ukhvalennya-zakonoproektu-zelenskogo-legitimizuye-perezavantazhennya-ksu-venislavskii який, будучи конституціоналістом, просто не бачить правових механізмів виходу із ситуації після ухвалення рішення КСУ!

Так що ж мало бути відповіддю на рішення КСУ?

Єдиним конституційним виходом з цієї ситуації могло бути звернення уповноважених суб’єктів владних повноважень до Вищої ради правосуддя (надавши законом відповідні повноваження) з проханням якнайшвидше встановити наявність в діях суддів істотного дисциплінарного проступку, що несумісний зі статусом судді (п. 3 ч. 2 ст. 149-1 Конституції України), а після цього – прийняття закону про процедуру звільнення суддів у випадку, коли звільненню підлягають одночасно більше 1/3 від складу КСУ (з метою узгодження з нормою Конституції про те, що рішення про звільнення судді приймається не менше 2/3 голосів суддів), і лише потім - звільнення суддів із займаних посад у передбачений Конституцією та законом спосіб.

Паралельно має йти прискорена робота щодо ухвалення відповідних змін до законів в частині передачі повноважень НАЗК до Вищої ради правосуддя.

Намагання держави надати дуже просту відповідь суспільству через нехтування засадами існування держави це популізм, який матиме негативні та довгострокові наслідки. Завданням держави має стати нормативне вираження волі народу в складних законодавчих конструкціях, які мають ґрунтуватись виключно на Конституції.

Відновити правопорядок через волюнтаризм не вийде, бо сваволя ніколи не породила право.