Освіта vs. компетенції майбутнього: як зможуть опанувати їх діти?
Швидкий технологічний прогрес вимагає, щоб люди володіли широким спектром знань для підвищення працездатності. У сучасному житті існує потреба як у загальних знаннях, так і в фундаментальних навичках, таких як володіння базами даних, навичками фінансового та підприємницького аналізу і навіть кодуванням. Адже наявність цифрових технологій в Четвертій промисловій революції ставить володіння цифровими навичками на більш високий щабель, а доступ до Інтернету забезпечує сприятливе середовище для інновацій.
Для нових технологій може бути складно наслідувати такі пізнавальні навички, як STEM (science, technology, engineering and mathematics - наука, технології, інженерія та математика). Тому що інші навички, які мають людську природу, набувають все більшого значення. З ними важко конкурувати роботам та машинам. До них належать навички міжособистісного спілкування, соціально-емоційний інтелект та людська поведінка. Окремо слід виділити творчість, інтуїцію, уяву, цікавість, ризик, відкритість, логічне мислення, вирішення проблем, прийняття рішень, здатність контактувати та взаємодіяти з іншими (емпатія та емоційний інтелект), спілкування, переконання та навички ведення переговорів, робота в команді, а також здатність адаптуватися та навчатися новим здібностям. Отже, політика освіти та підготовки кадрів на усіх рівнях повинна бути спрямована на розвиток таких здібностей, вмінь та навичок у майбутніх працівників.
Разом з цим виникають невідповідності між потребами кваліфікованих кадрів та їх наявністю. Лише шляхом правильної оцінки майбутніх потреб ринку можна встановити взаємозв'язок між технологією та освітою в контексті ринку праці.
Отже, швидкі темпи технічного прогресу та зростання нестабільності на ринках праці вимагають, щоб освітня політика швидко реагувала на це та пропонувала значні зміни та перетворення системи освіти і навчання у новий технологічний формат. Однак існують ознаки того, що навчальні заклади не дотримуються технічних досягнень у поточному перехідному періоді. У 2016 році багато країн спостерігали дефіцит кваліфікованих працівників в галузі цифрових технологій. Компанії не лише в Латинській Америці, Азії та Європи стикалися та стикаються з цими проблемами через брак потрібних навичок та знань, а й країни Африки. У той же час, багато працівників відчувають, що вони недооцінюють свою роботу.
Якщо брати до уваги зміни до вимог до навичок, то вирішальне значення має освітня політика для швидкого вирішення цих невідповідностей. Аналіз великих даних може відігравати корисну роль при моніторингу змін на ринку праці та при виявленні імовірної нестачі кваліфікованих кадрів. Звичайно все це потребує цілісного підходу, який передбачає співпрацю між розробниками політики, системами освіти, підготовки кадрів та роботодавцями, щоб узгодити пропозицію та попит на необхідні навички. Слід також пам’ятати про сім’ю яка відіграє важливу роль у створенні позитивного середовища для навчання. Такий цілісний підхід необхідний для успіху системи навчання протягом усього життя.
Необхідність постійного оновлення навичок вимагає переосмислення формальної системи освіти, щоб навчитися визначати ключову мету. Для вирішення професійних проблем, які виникають у зв'язку з новою технологічною епохою, потрібно адаптувати навчальні програми до більш актуального та значущого контенту.
Розвиток необхідних навичок та компетенцій, мотивація до навчання протягом усього життя має розпочатися ще в ранньому дитячому віці. Діти повинні навчатися основним навичкам, включаючи цифрову та фінансову грамотність, а також навчитися вчитися. Знання арифметики, навички письма та читання мають бути на одному рівні з соціально-емоційним інтелектом та навичками пізнання, узагальнення, абстрагування, виокремлення істотних ознак. Важливим є не лише здобування знань, але й підвищення здатності до навчання: вчитися навчатися. Саме це є основою для формування нових навичок і компетенцій пізніше в житті: накопичувати знання для подальшого навчання.
Перетворення системи освіти та навчання також вимагатиме змін у роботі викладачів, їхніх педагогічних методів та поліпшення якості освіти. Дійсно, якість освіти стає більш важливою, ніж кількість отриманої освіти. Реформа системи освіти має включати прийняття більш гнучкого та відкритого підходу. Тому освіта повинна бути переорієнтована з запам'ятовування та теорії на набуття більш практичних знань та навичок, які відточуються експериментальним способом через проекти та взаємодію студентів. Роль викладачів повинна полягати в полегшенні навчання та в наданні не лише посібників для навчання, а й різних джерел для творчого використання знань та інформації, які може бути застосована в різних ситуаціях.
Освіта повинна відходити від академічної сертифікації до системи, яка все більшою мірою спирається на розвиток навичок, компетенцій та можливостей для безперервного навчання. Це вимагатиме інновацій у сфері освіти та професійної підготовки, і це обов'язково означатиме перепідготовку вчителів та зміну ментальності.
На Всесвітньому саміті з питань інновацій у галузі освіти "Школа 2030 року" ще у 2014 році підкреслювалася необхідність інновацій в освіті. До нових методів освіти доведеться адаптуватися як вчителям, так і студентам. Цифрові та онлайн інструменти відіграють все більш важливу роль у процесі навчання та допомагають вчителям та студентам опановувати більше знань та навичок. Використання ноутбуків, планшетів та більш просунутих технологій, таких як гейміфікація та віртуальна реальність, створення спільних онлайн платформ, таких як Educopedia, створена у 2010 році муніципалітетом Ріо-де-Жанейро (Бразилія) – все це підтримує вчителів у створенні та обміні навчальними матеріалами в Інтернеті та збільшує мотивацію студентів шляхом надання мультимедійних ресурсів.
Таким чином, майбутня система освіти скоріше всього буде гібридом, що поєднує в собі онлайн-контент та глобальні навчальні мережі з індивідуальною освітою в класі в рамках цілісного навчального процесу. Хоча разом з цим питання розвитку цифрових навичок серед глобального населення залишається досить актуальним, бо все ще залишається великий розрив між країнами у доступі до STI (science-наука, technology-технології та innovation-інновації).
