“Если друг оказался вдруг

И не друг, и не враг, а так”

В.С.Висоцький

Відключити

Життя, як ми знаємо, бентежне, і не завжди можливо стягнути аліменти на дитину. На цей випадок із боку держави встановлена допомога, яка призначається та виплачується замість аліментів управліннями соціального захисту (надалі УПСЗН).

Пункт 2 Постанова КМУ № 189 від 22.02.2006 року встановлює 3 випадки, коли один із батьків, із яким проживає дитина, має отримувати таку допомогу:

1) відомості про одного з батьків (платника аліментів), які внесено до Єдиного реєстру боржників у зв’язку з несплатою ним аліментів;

2) стосовно одного з батьків здійснюється кримінальне провадження або він перебуває на примусовому лікуванні, у місцях позбавлення волі, якого визнано в установленому порядку недієздатним, а також перебуває на строковій військовій службі;

3) місце проживання (перебування) одного з батьків не встановлено.

Відключити

Звертаю увагу, що має бути виконана лише одна із умов, а не всі три одночасно. Тобто тут діє принцип або-або-або.

Розглянемо перший та третій варіанти.

Перший варіант — це той, коли Ви вже подавали до суду позовну заяву про стягнення аліментів, отримали позитивне рішення, після цього звернулись у Державну виконавчу службу України (надалі ДВС), вони відкрили виконавче провадження про стягнення аліментів. При цьому той із батьків, який має сплачувати аліменти, потрапляє до Єдиного реєстру боржників за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці (Наказ Міністерства юстиції України 05.08.2016 № 2432/5).

Із нюансів: Єдиний реєстр боржників - це сучасна частина Автоматизованої системи виконавчого провадження, вона ще іменується — Система, а ось Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень — це її архівна частина, вона велась до впровадження Системи, відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 43/5 від 20.05.2003. Передача даних із цієї архівної частини у Єдиний реєстр боржників здійснюється “за умови винесення виконавцем повідомлення про внесення відомостей про боржника до Єдиного реєстру боржників”.

Відключити

Цей варіант є складним, коли один та/або обидва із батьків дитини є внутрішньо переміщеними особами, судове рішення вступило в силу та/або виконавче провадження було відкрите до 2014 року на окупованих територіях Донецької та Луганської областей, Криму. На жаль, у більшості із таких випадків оригінали документів залишились на непідконтрольній території, і доступу до них немає. Часто відсутня жодна інформація в Єдиному державному реєстрі судових рішень, архівному Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень і головне в Єдиному реєстрі боржників, про який йдеться у вимогах.

У таких ситуаціях більшість юристів та адвокатів радять відновлювати судове провадження про стягнення аліментів або подавати позов заново про стягнення аліментів, отримувати судове рішення та знову звертатись до ДВС України, чекати ще 3 місяці поки боржника внесуть в Єдиний реєстр боржників, та вже тоді звертатись до УПСЗН.

Обидва варіанти я не вважаю хорошими, бо не вирішують проблему системно та займають багато часу. Але якщо вже обирати із цих двох варіантів, то раджу все таки подавати заново позов про стягнення аліментів. Цей шлях може вимагати розшуку відповідача (ст. 132 Цивільного кодексу України), який здійснюється Національною поліцією України на підставі ухвали суду. У той час може бути розглянуте за Вашою заявою в порядку спрощеного позовного провадження.

Категорично не раджу йти шляхом відновлення судового провадження, якщо у вас відсутні будь які копії/скани судового рішення, що вступило в силу (там має бути ця фраза та печатка). І хоча ця справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження, але “у разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження суд відмовляє у відновленні втраченого судового провадження і роз’яснює учасникам справи право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів” (п.3 ст. 494 Цивільного кодексу України).

Третій варіант вказується, як “місце проживання (перебування) одного з батьків не встановлено”.

Це може бути, як:

1) ухвала ДВС України, що містить фразу “місце проживання (перебування) одного з батьків не встановлено”,

2)  повідомлення поліції про те, що місце проживання (перебування) одного з батьків дитини не встановлено;

3) рішення суду про визнання того із батьків, що не виплачує аліменти, безвісно відсутнім (окреме провадження).

Звертаю увагу, що "проживання/перебування не встановлено" та статус "безвісно відсутній" -  різні процедури та мають різні юридичні наслідки.

Статус безвісно відсутнього підходить для застосування до тих батьків, які залишились на окупованих та не виїжджали протягом тривалого часу, та із ними немає жодного зв'язку. А ось “місце проживання не встановлено” — це вже всі інші випадки, коли ДВС України просто не може знайти боржника та стягнути аліменти.

Звичайно, ще можна звернутись до суду, щоб визнати особу померлою (ст. 46 Цивільного кодексу України). Але, пам'ятайте, що деякі із судів бояться, що реальним мотивом звернення із такою заявою є не Ваше бажання виховувати дитину, а плани заволодіти спадщиною її батька. Тому не кожний суддя захоче виносити подібне рішення. Крім цього Постанова КМУ № 189 від 22.02.2006 року не вказую смерть одного із батьків, як причину отримання державної допомоги замість аліментів. Отримання допомоги при смерті одного із батьків та/або визнання померлим, що прирівнюється до смерті, — це пенсійне законодавство, “пенсія у разі втрати годувальника” (ст. ст.37-50 Закону України “Про пенсійне забезпечення” та інші нпа).

Повернемось до статусу “безвісно відсутньої особи”. Сама норма звучить наступним чином (ст. 43 Цивільного кодексу України): “Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування”. Звичайно, подібна заява буде розглядатись поза зоною АТО/ООС або Криму відповідно до Розпорядження ВССУ із розгляду цивільних та кримінальних справ № 02.09.2014 № 2710/38-14 та інших відповідних нпа.

“У заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.” (ст.306 Цивільного процесуального кодексу України). Подібними діями  можуть бути: запити у СБУ щодо перетину даною особою блокпостів, розшук Національною поліцією України, розшук через ЗМІ тощо. При цьому у заяві треба наполягати, щоб відлік 1 року починався не із дати Вашого звернення до суду, а із дати, коли особу в останній раз хтось бачив, фіксував її діяльність тощо. 

При встановленні судом особи безвісно відсутньою відомості про неї видаляють із Єдиного реєстру боржників та виконавче провадження закінчують.

“Система виключає відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови: про закінчення виконавчого провадження згідно зі статтею 39 ЗУ «Про виконавче провадження»” (Постанова КМУ № 189 від 22.02.2006 року). “Виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 3) ...смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника" (п.3.ч.1. ст.39 ЗУ "Про виконавче провадження"). "У разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв’язку із закінченням виконавчого провадження (п.1 ст. 40 39 ЗУ “Про виконавче провадження”).

На відміну від статусу “безвісно відсутньої особи”, фраза в ухвалі ДВС України “місце проживання (перебування) одного з батьків не встановлено” не зупиняє та не закінчує виконавче провадження, боржник має залишатись у Системі, про що Вам надають підтвердження.

Логічно, що після винесення судом рішення про встановлення безвісно відсутньої особи, ДВС вже не має право вносити особу в Єдиний реєстр боржників. Тому і УПСЗН не має право вимагати від Вас те, щоб відомості про іншого із батьків дитини, який визнаний у суді безвісно відсутнім та який не сплачує аліменти, були в цьому реєстрі.

Якщо УПСЗН надає Вам відмову із посиланням на вимогу абзац 3 п. 4 Постанови КМУ № 189 від 22.03.2006, а саме: “Тимчасова допомога не призначається, якщо: відсутні відомості про одного з батьків (платника аліментів) у Єдиному реєстрі боржників”, то Ви маєте право оскаржити цю відмову УПСЗН, як таку, що не може бути виконаною та суперечить іншим нпа (адміністративне провадження).

Саме у некоректному формулюванні п. 4 Постанови КМУ № 189 від 22.03.2006 у новій редакції і полягає проблема із отриманням допомоги. Законодавці чомусь забули, що є випадки, коли в Єдиний реєстр боржників не має містити інформацію про особу, а саме: смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника. Було б добре, щоб внесли необхідне уточнення у дану Постанову, наприклад таким чином: “Тимчасова допомога не призначається, якщо: відсутні відомості про одного з батьків (платника аліментів) у Єдиному реєстрі боржників (за виключенням випадків, коли особа визнана в судовому порядку безвісно відсутньою)”.

Резюмуючи. У Вас є декілька шляхів вирішення даного питання:

1 - найбільш складний на мою точку зору, я не раджу:

1) подача в суд заяви щодо відновлення судового провадження;

2) у разі позитивного рішення суду звернення до ДВС України щодо виконання даного рішення;

3) спроба ДВС реалізувати рішення суду, може бути ухвала про “місце проживання (перебування) одного з батьків не встановлено” або "відстуній доступ до окупованої території" тощо, а також має бути внесення особи у Єдиний реєстр боржників після фіксації наявності заборгованості із сплати аліментів більше 3 місяців;

4) звернення до УПСЗН на підставі абзацу 2 Постанови КМУ № 189 від 22.03.2006 ( відомості про одного з батьків (платника аліментів), які внесено до Єдиного реєстру боржників у зв’язку з несплатою ним аліментів).

2 — шлях, дещо полегше:

1) подача в суд нової заяви про стягнення аліментів;

2) звернення до ДВС України щодо виконання даного рішення;

3) спроба ДВС реалізувати рішення суду, може бути ухвала про “місце проживання (перебування) одного з батьків не встановлено” або "відстуній доступ до окупованої території" тощо, а також має бути внесення особи у Єдиний реєстр боржників після фіксації наявності заборгованості із сплати аліментів більше 3 місяців;

4) звернення до УПСЗН на підставі абзацу 2 Постанови КМУ № 189 від 22.03.2006 (відомості про одного з батьків (платника аліментів), які внесено до Єдиного реєстру боржників у зв’язку з несплатою ним аліментів).

І моя особиста правова позиція у справах щодо отримання державної допомоги замість аліментів із боржників, які залишились на окупованих територіях та не виїжджають, інформацію про життя яких не можна знайти у вільному доступі (соціальні мережі тощо):

1) встановлення особи у судовому порядку “безвісно відсутнім” (окреме провадження);

2) звернення в УПСЗН для отримання допомоги відповідно до абзацу 4 п.2 Постанови КМУ № 189 від 22.02.2006 року (“місце проживання (перебування) одного з батьків не встановлено”);

3) можливо отримання відмови УПСЗН на підставі абзац п. 4 Постанови КМУ № 189 від 22.03.2006 (“Тимчасова допомога не призначається, якщо: відсутні відомості про одного з батьків (платника аліментів) у Єдиному реєстрі боржників”);

4) у разі необхідності оскарження у адміністративному порядку даного рішення УПСЗН, як такого, що не може бути реалізованим та суперечить іншим нпа.

Я вважаю, що останній більш морально та юридично коректний, бо:

1) цей варіант більш позитивний для долі самої дитини (багато із осіб, які залишились на окупованих, є “невиїзними”, тобто такими, що пов'язані із окупантами);

2) цей шлях покаже правозахисникам та законодавцям на практиці, які норми Постанови № 189 містять неточності/колізії, а це дасть у свою чергу можливість впровадження подальшої адвокації щодо внесення необхідних змін (практика напрацюється за допомогою оскарження рішень УПСЗН у адміністративному порядку);

3) це юридично полегшить процедуру прийняття рішення щодо долі дитини для того із батьків, який виховує самостійно дитину, без отримання згоди іншого.

Дякую за увагу.