У листопаді 2019 року Центр Разумкова представив нове соціологічне дослідження присвячене дослідженню довіри до соціальних інститутів, зокрема суду. Судовій системі, згідно дослідження, не довіряють 73% респондентів (гірше з довірою в Україні лише у росзмі). 

А в січні вже 2020 видання Ракурс присвятило цій проблемі навіть окремий матеріал. Як зазначають автори, інформацію про суд отримують громадяни більшою мірою з ЗМІ і саме останні значною мірою  впливають на формування рівня довіри громадян до судової системи. Тому і було прийнято рішення “обмінятись судам і ЗМІ спільними претензіями та побажаннями”.  До речі, примітно, що зі “сторони” судів висловились лише судді Верховного Суду. Згідно того ж дослідження Центру Разумкова, ВС не довіряють 61% респондентів, а цей показник кращий ніж у судової системи загалом.   

Звернення до суду - ситуація стресова. Не часто (читай майже ніколи) до суду не звертаються з радісних приводів. Якщо ми говоримо про ті справи, які активно висвітлюють громадські активісти та журналісти - це зазвичай справи вкрай болючі для спільноти, резонансні. Проте, не завжди громадяни зустрічаються з представником судової системи (будь це суддя чи представник апарату суду. В очах громадянина - тут і зараз вони представляють суд) , котрий володіє достатніми комунікативними навичками, або ж знає як ними послуговуватись.  

В протилежному випадку я б не згадувала зараз, наприклад, Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя Бойка Олександра, котрий як видно з відеозапису, опублікованого на веб-порталі “Youtube.com”, під час розгляду справи, допускав неетичні вислови щодо учасників процесу та інших присутніх слухачів засідання, а також застосував до одного з учасників процесу фізичну силу. 

Інший приклад - суддя Шевченківського районного суду міста Львова Галину Білінську,  котра згідно із висновком Громадської ради доброчесності допускала неетичну поведінку під час спілкування з журналістами. На думку членів Громадської ради доброчесності, суддя не продемонструвала належного рівня відкритості, який можна було б обгрунтовано очікувати від особи, що знаходиться на публічній службі, фактично відмовившись від інтерв'ю у грубій формі.  

Відключити

Ці випадки непоодинокі і трапляються не у Верховному суді, і навіть не у місцевих столичних судах.

Звертаючись до суддів найвищої судової інстанції за коментарем, ми забуваємо, що не лише вони формують враження про судову систему. Зрештою, Верховний Суд останні хто з’являється у житті сторони у справі, що пройшла суд першої та апеляційної інстанції. І від моменту першого звернення до суду до моменту, коли справа дістанеться до касації, можуть пройти, без перебільшення, роки.  А з чим особа може зіштовхнутись у суді першої інстанції, що сформує її переконання? Вище два, але не єдині, ймовірні приклади. 

Саме тому надзвичайно важливо не лише сформувати правила спілкування судів і ЗМІ, але і доносити їх зміст до всіх суддів. Проблема не у відсутності регулювання питання взаємодії судів і ЗМІ та представників громадськості. Проблема у тому, що не всі представники судів або ж поінформовані про їх наявність, або ж застосовують їх на практиці.  

На мою думку, проблема набагато глибша ніж (цитуючи матеріал, що спонукав до написання цього блогу) журналісти, котрі не володіють спеціальними юридичними знаннями, та “судді-”рішали”.  Питання у укорінених у свідомості переконаннях обидвох груп - як суддівської спільноти, так і громадянського суспільства. Але це можна і треба трансформувати. Важко, довго, та можливо. Головне - почути одне одного, якщо ми дійсно працюємо на один спільний результат.