В Україні новий генеральний прокурор, Верховна Рада більш ніж впевнено проголосувала за призначення Руслана Кравченка. За сталою політичною традицією, бажаю генпрокурору бездоганного виконання обов’язків, визначених Конституцією та діючим законодавством, а також дотримання присяги, даної українському народу.

В ЗМІ та соцмережах активно розганяється інформація, що призначення Кравченка – перший крок Банкової у зміні фасаду діючої влади. Саме фасаду, бо суть загальної політичної конструкції, на мою думку, збережеться: усіма процесами в країні керуватиме Офіс Президента та «5-6 менеджерів», які там працюють. Скоріше за все, на нас чекають нові сезони нудних серіалів «Безсуб’єктний парламент» та «Безсуб’єктний Уряд».

Можливо, в ОП вважають, що сценарії цих серіалів непогані, але головні актори трохи набридли «глядачам» (українцям). Тому заміна Дениса Шмигаля на Юлію Свириденко чи Михайла Федорова в цілому можлива, але їхні ролі, на жаль заздалегідь прописані – бути провідниками центральної волі Банкової. Крок праворуч, крок ліворуч – звільнення та заслання у політичне забуття. Ці правила відомі усім, хто сьогодні грає у «вищій лізі».

З великою повагою ставлюся до пана Федорова і пані Свириденко. На відміну від більшості наших топчиновників, у них дійсно є визнані суспільством досягнення. Але розкрити свій справжній потенціал на посаді прем’єр-міністра вони навряд чи зможуть. Система, побудована ОП, дозволить їм хіба що провести косметичні зміни, але зробити щось фундаментально нове вони не зможуть. Бо інакше створять загрозу існуванню системі та її основним бенефіціарам.

З іншого боку, бути прем’єр-міністром країни, що веде найбільшу з часів Другої світової війну з агресором, при цьому не маючи можливості впливати на вирішення стратегічно важливих для країни питань – задоволення нижче середнього. Це важко назвати політичною кар’єрою, адже ніяких політичних дивідендів це не принесе. Щодо останніх, то їх наразі вкрай мало і розподіляються вони серед людей, потрібних Банковій.

Відключити

Втім, як казала наша класикиня, «Соntra spem spero!». Без надії буду сподіватися, що в разі призначення нового очільника Уряду в окремих міністерствах таки відбудуться довгоочікувані зміни. В таких, як, наприклад, міністерство освіти, яке живе у власному світі, не помічаючи існуючих реалій. Достатньо поспілкуватися з педагогами та батьками дітей, щоб зрозуміти в якому занепаді знаходиться галузь.

До закінчення бойових дій та проведення наступних виборів не варто очікувати в Україні глобальних змін на краще, але кожного дня варто боротися за вирішення окремих питань, що покращують життя людей. Без надії сподіватися – така політична карма усіх, хто вірить, що настане час, коли парламент та Уряд повернуть собі суб’єктність. Цей момент може стати точкою відліку нової України – Третьої Української Республіки. А поки – працюємо, допомагаємо та віримо в ЗСУ, і не забуваємо вірити в себе.