Податки підняли, питання залишилися
Отже, законопроєкт № 11416-д про масштабне підняття податків прийнятий. Дехто називає це рішення історичним для України. Можливо, це так, але історичною може бути подія як зі знаком плюс, так зі знаком мінус. Думаю, тут ми здебільшого матимемо другий варіант. Адже між тими, хто ініціював та підвищив податки (діюча влада та її окремі ідеологи з відверто комуністичною ідеологією) та тими, хто буде їх сплачувати (бізнесом), утворилася прірва непорозуміння й недовіри.
Бізнес і незалежні експерти під час обговорення з/п № 11416-д ставили чимало запитань до влади. На жаль, переважна їх більшість залишилася без відповіді, а частіше за все – відверто проігнорована. Але від цього запитання бізнесу не втратили актуальності, бо від відповіді на них залежить, чи зможе українська економіка забезпечити потреби української армії та чи зможе Україна якнайшвидше відновитися після закінчення війни з РФ.
Питання №1: Чи потрібно було взагалі піднімати податки?
Влада одностайно каже так, аргументуючи це необхідністю подолання діри в бюджеті у 500-600 млрд грн та вимогами міжнародних партнерів разом із МВФ підвищити самозарадність України.
За оцінками незалежних експертів, перевиконання плану за податковими надходженнями у 2024 році становитиме більше ніж пів трильйона гривень. Плюс до 80 млрд грн економії від реструктуризації євробондів, плюс більше 50 млрд грн від податку на прибуток банків, плюс більше 500 млрд грн грантової допомоги, плюс явне перевиконання плану по неподатковим надходженням, плюс (якщо необхідно) допомога Мінфіну із випуском ОВДП на суму до 300 млрд грн – все це дозволяє оптимістично дивитися на виконання бюджету 2024 року.
Щодо 2025 року: після того, як ЄС ухвалив рішення про надання Україні гранту на суму 35 млрд євро (більше 1,4 трлн грн за курсом 45 грн/долар) та з урахуванням інших джерел гарантованого фінансування від міжнародних партнерів - наступний бюджетний рік у нас закритий повністю, навіть без підвищення податків.
Тоді навіщо було приймати з/п № 11416-д та напрягати всю економіку?
Що стосується самозарадності, то тут, на мою думку, у нас є великий потенціал. Нещодавні обшуки у голови Хмельницької обласної МСЕК та окремих медичних працівників, які мають відношення до медкомісій по мобілізації, показали, що у таких «діячів» просто у шухляді можна знайти мільйони доларів. А ще у нас є прокурори, судді, податківці, таможеники, керівники різного роду дозвільних структур. Причому, як діючі, так і у відставці. Впевнена, у них на цілком законних підставах можна вилучити ще один бюджет України. То і буде наша самозарадність!
Питання №2. Коли влада покаже результати детінізації економіки?
За різними оцінками потенціал детінізації економіки (контрабанда, тіньові схеми, псевдо ФОП-и, зарплати у конвертах) в Україні оцінюється у 300-400 млрд грн. З врахуванням інфляції та запланованої девальвації гривні у 2025 році до 45 грн/долар, можна казати про потенціал у 500 млрд грн. Звісно, навіть за великого бажання та спроможності влади, ці гроші неможливо отримати одночасно, але однозначно – це потужне джерело української самозарадності та уникання підвищення податків.
Детінізацією наша влада займатися не хоче і це зрозуміло, адже ланцюжки більшості тіньових схем ведуть наверх, до тих можновладців, які або приймають або мають вплив на прийняття рішень. Тому детінізація в Україні, як правило, відбувається тільки під тиском міжнародних партнерів та донорів. Наприклад, у 2024 році Верховна Рада ухвалила два важливих закони: про реформування діяльності БЕБ та реформування митниці. Щоправда, жодних практичних результатів від цього ми не побачили. Отже, замість очікуваного зростання надходжень від детінізації маємо підвищення податків.
Питання №3. Чому в Україні знищується малий та середній бізнес?
Підвищення податків за з/п № 11416-д – це в першу чергу удар по малому та середньому бізнесу, адже вони більше за інших відчують зростання податкового тягаря. І це при тому, що зазначені підприємства сьогодні потерпають від руйнівних наслідків війни, високих цін на енергоносії та сумнозвісну підвищену увагу до них податківців та силовиків. При цьому малий та середній бізнес активно допомагає ЗСУ та забезпечує мільйони робочих місць.
На сьогодні не менше 10% українських підприємств ухвалили рішення про релокацію за кордон: вже переїхали чи знаходяться в стадії переїзду. Здебільшого це малий та середній бізнес, адже він мобільніший, ніж великий. То ж, підвищення податків – це черговий аргумент на користь вимушеної релокації за кордон. Саме там українські релоканти сплачуватимуть податки в бюджети інших країн.
Наприклад, за даними Польського економічного інституту, з січня 2022 по червень 2024 років українці створили близько 59800 активних індивідуальних підприємств (ФОП) у Польщі. Кожен десятий бізнес у країні у першому півріччі цього року відкрили українські громадяни. Чи зможемо ми повернути бізнес-релокантів в Україну після війни? Скоріше ні чим так. Задайтеся питанням, що українська влада може запропонувати підприємцям? Високі податки? Більшовицькі методи експропріації? Свавілля податківців і силовиків? Глухоту влади до вимог та пропозицій бізнесу? Стабільне податкове законодавство? Верховенство права та незалежні суди? Думаю, в таку країну бажання повертатися буде обмаль.
Питання №4. Чому під час війни жирують державні компанії та місцеві чиновники?
Тут маємо неабиякий потенціал нашої самозарадності – до 100 млрд грн. З початку повномасштабного вторгнення РФ українські журналісти та громадські активісти оприлюднили десятки інформаційних матеріалів, у яких детально описані схеми «розпилу» бюджетних коштів, а також численні випадки марнотратства в особливо великих розмірах під час війни з боку керівництва державних компаній та керівників місцевих органів влади.
Найбільш відомі «чорні діри», де безслідно зникають гроші платників податків – будівництво захисних споруд для критично важливих об’єктів енергетики, будівництво, ремонт доріг та озеленення у фронтових зонах, незрозумілі капітальні ремонти та будівництво об’єктів, що не мають відношення для обороноздатності країни.
Неможливо не згадати й про намагання певних лобістських кіл проштовхнути крізь парламент рішення про добудову 3-го та 4-го блоків Хмельницької АЕС. Навіть за сприятливих умов і відсутності російських ракетних ударів першу електроенергію ці блоки можуть виробити не раніше ніж через 5-6 років. А закопати в бетон сотні мільярдів гривень, коли ЗСУ потрібна кожна вільна копійка, лобісти добудови пропонують вже сьогодні.
Окреме питання – зарплати топменеджерів державних компаній. Парламент обмежив зарплати, але для компаній, де доля держави – 100%. Щоправда, жодного звіту про виконання цього рішення досі не оприлюднено. Інша справа – компанії, де держава має 50%+ акцій. Тут, незважаючи на війну, топменеджери отримують мільйонні виплати зарплат і премій, не шкодуючи коштів на своїх заступників та помічників. В той же час наші герої на передку щодня ризикують життям за 100 тис грн на місяць, які ще й виплачують із затримкою.
Питання №5. Чому в Україні бідні платять за багатих?
Прийнятий в цілому з/п № 11416-д ще більше збільшує прірву між багатими та бідними. На думку багатьох експертів, найбільше постраждають від підвищення податків – малий бізнес та наймані працівники. Останні отримають зниження заробітних плат від запровадження 5%-го військового збору. Причому, як свідчить опитування ЄБА, 55% компаній не зможуть компенсувати працівникам втрату частини зарплати. Отже, небагаті стануть біднішими, в той час, як на заможні та багаті українці особливо не відчують на собі податкових новацій влади. На жаль, матимемо класичну для України ситуацію: бідні платять за багатих.
В той же час депутатська група «Розумна політика» подавала правки до з/п №11416-д, якими пропонували підвищити оподаткування предметів розкоші: ювелірних виробів та автівок вартістю понад 5 млн грн. Також ми пропонували підвищити податки на ломбарди та азартні ігри. На нашу думку, в такому підвищенні податків є не тільки економічна логіка, а й елемент соціальної справедливості, особливо під час війни. Влада проігнорувала наші правки та зробила, як зробила.
У кожного рішення є свої наслідки. Вони будуть і у підвищення податків у несправедливий для бізнесу та громадян спосіб. Частина непочутого бізнесу уходитиме в тінь, частина – готуватиметься до релокації за кордон й сплаті податків у бюджети країн Євросоюзу, а будуть і такі, що згорнуть певні бізнес-процеси в Україні та звільнять частину працівників. Прискорення розвитку економіки у 2025 році точно не варто очікувати.
Але це ще не все: окремі нардепи від правлячої партії вангують чергові хвилі підвищення податків у наступному році. Звучить, як обіцянка вистрілити собі в ногу. Ані бізнес, ані прості українці не забудуть владі однобокого, цинічного підходу до підвищення податків, коли чиновники почали не з себе, а з людей та підприємців. Через це електоральні перспективи чинної влади після закінчення війни можуть виявитися вкрай низькими, або ще гіршими.
