Скільки грошей не вистачає Україні та де їх узяти?

В Україні триває бюджетно-податкова епопея. Події, заяви та нові цифри з’являються майже щодня. В цьому всьому досить легко заплутатися, втративши сутність того, що відбувається, а саме чи вдасться Україні без потрясінь закрити бюджет 2024 року та впевнено увійти в 2025 рік. Тож давайте спробуємо розібратися в цьому.

Спершу про офіційну позицію Мінфіну. Головне фінансове відомство вважає, що Україні сьогодні не вистачає 500-600 млрд грн (12,1-14,5 млрд доларів за курсом НБУ 41,3 грн/дол) щоби профінансувати потреби сектору оборони та безпеки. Загалом, на думку Мінфіну, наша потреба у зовнішньому фінансуванні на 2024 рік становить 38 млрд доларів і ця сума узгоджена з міжнародними партнерами.

Станом на початок вересня (до початку 5-го перегляду програми МВФ) Україна отримала 24,5 млрд доларів, отже до кінця цього року маємо отримати ще 13,5 млрд доларів. Структурно: 3,95 млрд доларів – безповоротний грант від США, 4,2 млрд євро (4,62 млрд доларів) за фінансовим інструментом Ukraine Facility (рішення вже затверджене Радою ЕС), 2,2 млрд доларів – від 5-го та 6-го перегляду програми МВФ, 2 млрд доларів – від гарантій уряду Японії та 0,5 млрд доларів – від уряду Великобританії.

Партнери гарантують, що наддадуть нам ці кошти, але за умови здійснення українським урядом певного переліку реформ. Тобто ці кошти можна назвати умовно-гарантованими. Це означає, що їхнє вчасне надходження до нашого державного бюджету може бути пов’язане із певними політичними ризиками та бюрократичною тяганиною.

На 2025 рік Мінфін бачить потребу у зовнішньому фінансуванні у 35 млрд доларів, що наразі оцінюється як 18,2% ВВП України. Із цієї суми умовно-гарантованими для України є 12,5 млрд євро (13,8 млрд доларів) від ЄС за Ukraine Facility та 1,8 млрд доларів від МВФ, всього – 15,6 млрд доларів. Залишок у 19,4 млрд доларів, на думку Мінфіну, ми маємо отримати в результаті перемовин з іноземними партнерами.

Предмет переговорів – кредит у 50 млрд доларів, який країни G7 домовилися видати Україні до кінця 2024 року. Погашення відсотків за кредитом, згідно домовленостям, відбуватиметься за рахунок заарештованих російських активів у сумі 300 млрд доларів. Важливо зауважити, що рішення G7 поки має суто політичне значення, адже досі не розроблені й не погоджені конкретні механізми його реалізації. Тобто, хто, скільки грошей і коли виділятиме.

Український уряд має на цей рахунок власну думку. Кабмін вважає, що, зважаючи на значну ескалацію бойових дій, очевидне продовження військових дій у 2025 році, зазначені 50 млрд доларів мають бути надані Україні на безумовній основі, без збільшення суми зовнішнього боргу. Причому, на думку наших урядовців, витрачати ці кошти ми маємо на потреби, які вважаємо за потрібні, тобто і на війну, і на соціалку і на економіку. Логіка уряду полягає в тому, що нібито це частина нашої законної компенсації за збитки, які завдала РФ Україні через війну.

На мою думку, така досить жорстка позиція українського уряду може дещо шокувати наших партнерів, адже, принаймні половина міжнародної фінансової допомоги надходить в Україну за умови виконання конкретного переліку реформ. Віддати безумовно 50 млрд грн воюючій країні із слабкою системою державного управління та високим рівнем корупції – це може значно перевищити очікування партнерів і на деякий час ввести їх у стан ступору (консультацій). Для нас же час – це життя людей, які гинуть на фронті й у тилу щодня.

Але міжнародні партнери хочуть від України не тільки реформ, а й так званого збільшення самозарадності, у першу чергу, фінансової. Тут варто прислухатися до позиції МВФ, щоби через неї зрозуміти загальну позицію наших міжнародних партнерів. Отже, Фонд вважає, що інтенсивна війна, скоріше за все, продовжиться у 2025 році. Тому донорська допомога має бути сталою, більш реалістичною, такою, яка гарантовано може бути надана партнерами та відповідати принципу сталості боргу.

У той же час Україна, на думку МВФ, має продемонструвати вміння знаходити внутрішні фінансові резерви для виживання та ведення війни. Але пошук таких резервів не має перевантажити українську економіку та призвести до кризових явищ. Також Фонд вважає, що додатковим джерелом стійкості нашого бюджету може стати реструктуризації зовнішнього боргу. МВФ застерігає Кабмін від використання монетарного фінансування, тобто, друку грошей, адже це може призвести до прискорення інфляції. Про згадані 50 млрд доларів Фонд, на жаль, думку поки не сформував.

Позиція Фонду, а разом з ним і більшості наших партнерів, у цілому зрозуміла. Але вимагати від країни, яка стала жертвою масштабної військової агресії з боку Росії, що має багатократно більший економічний, військовий та людський потенціал, ставати дедалі більш самозарадною, - це, як на мене, занадто. Це при тому, що, за оцінкою експертів, фінансова допомога, яку надали нам країни-партнери, становить від 0,03 до 0,8% їх ВВП. Це важко назвати непомірним тягарем для економіки, як і великою допомогою Україні.

Таким чином, невизначеність щодо обсягів та термінів надходження міжнародної допомоги, а також очікування щодо зростання нашої самозарадності – залишили українській владі небагато інструментів для збільшення доходів та покриття бюджетного дефіциту.

Перший інструмент – це підвищення податків. По суті, стандартний крок для воюючої країни. Питання в тому, як знайти спільну мову із бізнесом та громадянами і зробити це з мінімальними наслідками для економічного зростання. Інакше підвищення обернеться зменшенням податкових надходжень.

Другий інструмент – скорочення непродуктивних видатків державного бюджету. У Бюджетному комітеті ВРУ вважають, що у поле зору такого скорочення можуть підпасти видатки у 400 млрд грн, з яких по максимуму можна скоротити не більш ніж 30-40 млрд грн.

Третій інструмент – підвищення енергетичних тарифів для платоспроможного населення. Дуже чутливе питання для рейтингів влади, тому, впевнена, що воно, якщо і буде реалізоване, то в останню чергу. Якщо ж на горизонті замаячать вибори – про такий крок і взагалі забудуть.

Четвертий інструмент – перерозподіл коштів між державним та місцевими бюджетами. Проще говорячи, уряд може забрати у місцевих громад ще більше їхніх доходів, які, до речі, по певним показникам демонструють зростання вище, ніж доходи державного бюджету. Цей інструмент може бути задіяний, але неодмінно викличе невдоволення і супротив місцевих еліт.

П’ятий інструмент – це оподаткування надприбутків. Враховуючи особливості військової економіки, галузі із надприбутками у нас є, тому тут уряд, впевнена, може досягти успіху, адже позитивний досвіт такого оподаткування у нас є.

І, нарешті, шостий інструмент, - детінізація економіки (податковий комплайнс). На цьому, до речі, постійно наполягає білий бізнес під час зустрічей з урядовцями. Тут потрібно зрушити дві величезних глиби: «псевдо-ФОПи» та контрабанду на митниці, які залишають державу без багатомільярдних доходів та порушують конкурентні умови а економіці.

Як на мене, то краще усі шість інструментів використовувати одночасно.

Що ж зробив український уряд? Спершу, як і завжди, пішов найлегшим, як йому здавалося, шляхом, запропонувавши законопроект №11416 про масштабне підвищення податків. У такий спосіб Кабмін планував до кінця 2024 року зібрати в бюджет додатково 125 млрд грн, а у 2025 році – 340 млрд грн. Документ викликав обурення українського бізнесу та експертного середовища. Проти з/п №11416 виступили усі бізнес-асоціації, бізнес-об’єднання та організації роботодавців, включаючи Американську торгівельну палату та ЄБА.

Під тиском бізнесу уряд був вимушений доопрацювати законопроект до версії №11416-д. Вона передбачала суттєве послаблення щодо підвищення податків і зміну загальних акцентів податкової політики. Згідно з документом, податкові надходження до кінця цього року мали зрости на 30 млрд грн, у наступному – на 127 млрд грн. Однак навіть цей, суттєво порізаний податковий законопроект був несподівано провалений у залі для голосувань та відправлений парламентом на повторне друге читання. Хоча у цілому він є компромісним між бажаннями держави та можливостями бізнесу.

Як на мене, норму про 50% податок на прибуток банків забрали дарма. За перше півріччя 2024 року їх загальний прибуток системи становив 79 млрд грн. Ліквідність банківської системи, яка сьогодні майже не кредитує реальний сектор, заробляючи на супервигідних умовах за ОВДП та депозитних сертифікатах НБУ, перевищила 700 млрд грн. Це «мертві кошти», які не працюють на Україну, не допомагають їй виграти війну. То ж, принаймні, до кінця військового стану, 50% податок на прибуток банків видається мені справедливим.

Свій внесок у збалансування бюджету зробив і Бюджетний комітет ВРУ. Парламент ухвалив у першому читанні зміни до державного бюджету – з/п №11417 у версії Комітету. Документом, зокрема, передбачено у 2024 році:

- 115,4 млрд грн – скорочення видатків по обслуговуванню і погашенню державного боргу;

- 216 млрд грн - залучення додатково 216 млрд грн від розміщення ОВДП;

- 100 млрд грн – плюс від перевиконання по податках і зборах;

- 12,7 млрд грн – додаткове надходження від акцизів на пальне і тютюн;

- 30 млрд грн – додаткові надходження від податкових змін за з/п №11416-д;

- 25,5 млрд грн - скорочення/відмова від нових видатків по загальному і спеціальному фонду.

Таким чином, в разі ухвалення з/п № 11416-д та №11417 бюджет отримає до кінця року необхідні 500 млрд грн. І це без масштабного підвищення податків (по суті вбивства економіки), без друкування грошей та вкрай непопулярного підвищення енергетичних тарифів. Ухваливши зазначені законопроекти, парламент підтвердить високий рівень самозарадності України. Відтоді м’яч опиниться на полі міжнародних партнерів.

За скорочення гарантованого державною боргу на 9 млрд доларів (через реструктуризацію) дякуємо. Але на 2025 рік нам потрібно підтвердження фінансування ще майже на 20 млрд доларів. То ж ключовим стає питання переговорів з партнерами по кредиту у 50 млрд доларів. Що ж до резерву нашої самозарадності, то він, на мою думку є. Більше ніяких підвищень податків – резерви необхідно шукати у детінізації економіки та боротьбі із корупцією та контрабандою. Впевнена, тут ще пару сотень мільярдів гривень можна знайти, аби на це була політична воля у влади.