Україна може втратити 7 мільйонів своїх громадян. Потрібна нова стратегія дій від уряду

Повномасштабне російське вторгнення має руйнівний вплив на людське життя та докорінно змінює життя значної частини населення України. Завдана війною шкода - психологічна, матеріальна, фізична - вкрай негативно впливає на життя кожного українця. 

І влада має вже зараз діяти, аби вирішувати численні соціальні та гуманітарні проблеми українських громадян, які виникли внаслідок війни.

Оцінити збитки, яких завдала і ще завдасть Україні повномасштабна російська агресія, надзвичайно важко. Проте, вже можемо констатувати динаміку значного зниження економічної активності в країні та падіння обсягів виробництва товарів, робіт і послуг. Окрім негативного впливу війни, на погіршення соціально-економічного стану країни суттєвий негативний вплив також матимуть важливі зовнішні фактори: світова енергетична криза, глобальна продовольча криза та інфляція.

Під час Міжнародної конференції з питань відновлення України, яка відбулася 4-5 липня 2022 року у швейцарському місті Лугано, Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль заявив, що валовий внутрішній продукт України цьогоріч скоротиться не менш ніж на 35%. Аналітики американської компаніїS&P Global Market Intelligence надали дещо вищу прогнозну оцінку щодо падіння ВВП України - за їх прогнозами ВВП України у поточному році скоротиться на 45,7%. Ціни на товари і послуги й надалі зростатимуть. За даними Держстату, інфляція в Україні у червні прискорилася до 21,5% у річному вимірі порівняно з 18% місяцем раніше.

Все це призведе до масштабної втрати зайнятості та доходів громадян. 

За оцінками експертів Світового банку, через війну втрати українських домогосподарств від зниження рівня доходів і підвищення вартості життя становитимуть майже 25% бюджету домашніх господарств. За найгірших сценаріїв у 2023 році бідність може охопити 58% населення України.

Внаслідок економічних негараздів тиск зростаючих соціальних проблем на державних бюджет лише збільшуватиметься, а потреба у підвищенні обсягів видатків державного бюджету на державну соціальну підтримку зростатиме. При цьому, з урахуванням прогнозованого падіння обсягів виробництва товарів, робіт і послуг, ресурсне наповнення державного бюджету буде в значній мірі обмежене.

Унаслідок дій агресора 5,7 мільйонів українців були змушені залишити свої домівки та виїхати до 44-х країн європейського континенту. 

За оцінками Елли Лібанової, директора Інститутудемографії і соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України, якщо гаряча фаза війни закінчиться доволі швидко – припустимо, до кінця літа, за кордоном залишаться 500-600 тисяч з тих, хто виїхав через війну. Якщо війна продовжуватиметься понад рік, то щонайменше 5 мільйонів біженців не повернуться додому. До 5 мільйонів українських біженців, які можуть не повернутися додому, ще слід додати від 1,5 до 2,0 мільйонів чоловіків, яким зараз заборонено виїжджати з України та які неодмінно об'єднаються зі своїми родинами після завершення війни.

Таким чином, у разі продовження гарячої фази війни понад рік Україна ризикує втратити близько 7 мільйонів своїх громадян працездатного і репродуктивного віку, які мають конкурентну для країн ЄС професію та освіту. Це загрожує Україні демографічною кризою у зв'язку із швидким старінням населення, дефіцитом робочої сили і ще більшим навантаженням на пенсійну систему.

Війна спричинила одну з найбільших криз переміщення людей всередині країни - понад 6,27 млн осіб, або 14,2% загальної чисельності населення, стали внутрішньо переміщеними особами. Масове переміщення людей всередині країни, на фоні руйнування війною соціальної інфраструктури, створює додаткове навантаження на систему соціального захисту. При цьому, необхідність надання допомоги внутрішньо переміщеним особам потребує збільшення обсягів фінансування соціальних витрат, що в свою чергу потребує додаткової мобілізації й так обмежених ресурсів державного бюджету.

На сьогодні вкрай важливим є питання забезпечення до початку зими хоча б тимчасовим житлом тих українців, що втратили житло через війну. Українці також мають цілий ряд інших поточних потреб, значну частину яких без участі державі не вдасться забезпечити.

Найбільше проблем гуманітарного та економічного характеру виникає у тих непереміщених громадян, які опинилися на окупованих територіях. Головними "заручниками окупації" виявилися пенсіонери та люди похилого віку, адже вони опинилися фактично відрізаними від системи соціальної підтримки, не мають змоги отримувати будь-яких видів соціальної допомоги та пенсій.

У зв'язку із війною в країні формується потреба в значних обсягах нових соціальних видатків. Наприклад,допомоги у зв’язку з втратою годувальника, допомоги ветеранам та у зв'язку із інвалідністю. Внаслідок активних бойових дій вже виникає додаткова потреба у фінансуванні виготовлення протезів для військовослужбовців та інших категорій постраждалих осіб, закупівлі медичного обладнання для реабілітації важкопоранених, а також протезованихвійськовослужбовців.

Значних видатків потребуватимуть програми відновлення психічного здоров’я та психосоціальної реабілітації військовослужбовців та громадян, які найбільше постраждали від війни. В державі також гостро проявиться проблема нестачі професійнопідготовлених кадрів – фахівців-психологів з практичним досвідом. Обсяг додаткових соціальних видатків, які очікуються у зв'язку із війною, може досягти одного відсотка довоєнного ВВП - це близько55 млрд гривень.

Діти найбільш вразливі під час війни та потребують особливої уваги з боку держави. Однією із першочергових задач влади буде проведення моніторингу стану забезпечення потреб дітей та захисту їхніх прав в країнах тимчасового перебування, а також забезпечення процедур невідкладного повернення дітей в Україну, які були протиправно переміщені за кордон.

Значна частина дітей, які перебувають на небезпечних та окупованих територіях, позбавлена можливості вступити на навчання до українських вузів.

Цілком очевидним є те, що відновлення країни необхідно починати вже зараз, а не після перемоги. Поряд з цим, на сьогодні існує цілий ряд важливих факторів, які суттєво впливатимуть на формування подальшої соціальної і гуманітарної політики (тривалість війни, масштаби енергетичної, продовольчої та економічної кризи тощо). Подальший розвиток вказаних факторів спрогнозувати практично неможливо.

Отже, що необхідно робити владі за таких умов? На мою думку, уряду варто розробити комплексну державну стратегію соціальної і гуманітарної політики в умовах війни та на період повоєнного відновлення. При чому, враховуючи високий ступінь невизначеності, ця програма має передбачати кілька сценаріїв в залежності від перебігу та тривалості війни, масштабів енергетичної, продовольчої та економічної кризи.

Влада має не чекати, що всі соціальні та гуманітарні проблеми врегулюються якось самі по собі, а готуватись до різних варіантів розвитку подій та бути готовою дієво реагувати на будь-який із них.