Тренд на локальне. Майбутнє благодійності за місцевими фондами?
Всі ми так чи інакше чули про глобалізацію та відчували її вплив на собі. Якщо коротко: інтернет, подорожі та доступність закордонних товарів — це все результат глобалізації. Поруч з усіма позитивними моментами, є багато дискусій про шкоду цього феномену для країн, які розвиваються.
І саме зараз ми спостерігаємо тенденцію на небувалу підтримку локальних продуктів та послуг, як в Україні, так і в світі. Достатньо згадати успіх проєкту Всі.Свої. Люди готові платити більше, щоб підтримати місцевих виробників. Це не лише власні спостереження, це одна з ключових тез, про яку пишуть у звіті «Trends Report 2022» від Trend Hunter, найбільшої в світі платформи з дослідження трендів. У презентації неодноразово зазначають про стимулювання фермерського господарства завдяки технологіям, залучення місцевого населення до спільного вирішення проблем та побудови спільнот.
Яке це має відношення до благодійності і України?
Цього року, протягом Philea Forum, найбільшого форуму з філантропії в Європі, думка про підтримку локальних ініціатив та організацій з’являлася неодноразово протягом всієї конференції.
Наведемо приклад: будь-яка міжнародна підтримка надається через агентів на місцях, якими зазвичай є великі потужні організації зі своєю структурою, розумінням процесів та роками досвіду діяльності. В той же час локальні організації залишаються без належної уваги з боку донорів, тому що про них ніхто і не знає.
«Але ж великі масштабні організації активно працюють та ведуть свою діяльність», – скажете ви і будете праві. На мою думку, справа йде не про переключення уваги на локальні ініціативи та ігнорування потужних гравців, а швидше про розподіл уваги та видів підтримки на різних рівнях.
Нещодавно вийшов звіт від Humanitarian outcomes, в якому описано, яким чином розподіляли кошти, направлені на гуманітарну допомогу Україні. 70% всіх коштів акумулювали агенції ООН, ще 10% - Міжнародний комітет Червоного хреста, решту охопили великі міжнародні та національні організації, і лише 0,003% напряму зібрали локальні фонди та ініціативи.
Можна зробити багато висновків на основі цього звіту, але точно ясно одне: коли настає критична ситуація, рішення приймають швидко і передають кошти тим, кого знають. На противагу маленьким організаціям, агенції ООН, Червоний хрест, IRC — мають ім’я, довгі роки досвіду роботи з кризами та публічна видимість на міжнародній арені, що додає їм балів у копілку довіри.
Великі організації виконують важливу роль в адвокації, зокрема, міжнародній, можуть вести перемовини з органами влади та централізовано координувати процеси, якими опікуються.
Але чому потрібно підтримувати локальних гравців?
- Саме невеликі організації є ядром благодійного та громадського сектору. В звіті від Humanitarian outcomes зазначено, що операційно українські благодійні фонди та громадські організації займаються роботою практично в усіх куточках України, в той час як міжнародні організації зосередили свої офіси в основному на західній України. Крім того, існує нерівномірність в розподілі коштів навіть серед національних організацій.
- Підтримка та фінансування невеликих фондів дає їм можливість розвиватись. Розвиток можливий лише тоді, коли задоволені усі базові потреби і є час та ресурси думати стратегічно, планувати довгостроково. Саме тому важливо мати задоволені базові потреби: оплата співробітників, офіс, витратні матеріали і тд.
- Потреби як організацій, так і бенефіціарів постійно змінюються і для того, щоб їх правильно задовільняти, треба мати можливість оперативно реагувати. Важко оперативно реагувати, коли між фінальним отримувачем коштів і прийняттям рішення — 9 кіл бюрократичного пекла. Гнучкість донорів є однією з тенденцій, яка може позитивно вплинути на розвиток локальних НДО. Про такі очікування від грантодавців свідчать і свіжі результати дослідження про роботу благодійних фондів у часи війни.
Отже:
Відповідь громадянського суспільства на війну є переконливим аргументом, чому варто принаймні робити кроки для підтримки локальних організацій. Ця підтримка стосується грантових конкурсів, вибору партнерів та каналів допомоги. А приділяти увагу питанню мають держава, грантодавці, міжнародна спільнота і зокрема прості люди.
Адже саме місцеві фонди та волонтери розгорнули активну діяльність, розподіляли гуманітарну допомогу чи надавали консультаційну підтримку ВПО уже в перші дні війни, в той час як міжнародним організаціям знадобився час для реагування. З найвідоміших прикладів: благодійний фонд «Солом’янські котики», які з’явилися під час війни і вже за перші 50 днів зібрали близько 5 мільйонів гривень. Або ж волонтерське об’єднання «Зграя», які мали досвід волонтерства в 2014-2015 роках, а зараз відновили діяльність задля допомоги Україні. Прикладів дуже багато, але головна думка — волонтерські об’єднання та місцеві фонди демонструють свою ефективність та готовність допомагати.
Громадянське суспільство взяло на себе дуже багато роботи і відповідальності. Не тому, що дуже сильно хотіло, а тому, що іншого вибору не було.
Гнучкість та вміння чути один одного мають стати для нас пріоритетом. Варто вбачати інтереси як великих гравців, так і локальних молодих організацій для більш ефективної роботи. І дуже важливо пам’ятати: саме в співпраці та взаємоповазі ми зможемо досягти більших результатів.