«Справедливість» судді Канигіної
Коли дізнаюся, що черговий суддя відсудив у держави сотні тисяч, а то й мільйон із лишком гривень суддівської винагороди, і головне – невдовзі їх отримав (як тут), виникає відчуття: на мене дія законів України не поширюється.
На відміну від багатьох колег я принципово не позивалася до держави з приводу загальних обмежень зарплатні, що стосувались як виплат суддям, так і посадовцям інших бюджетних установ.
Ні під час епідемії коронавірусу в 2020-му. Ні в наступні роки, коли для заниження рівня суддівської винагороди до щорічних законів «Про Державний бюджет України» вписувалися кілька видів прожиткового мінімуму. Зокрема, для «працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
Попри всю юридичну вразливість таких новел та їхню суперечність нормам спеціального, а отже й пріоритетного закону «Про судоустрій та статус суддів», уважаю: через об’єктивне погіршення економічної та фінансової ситуації держава вправі вдаватися до подібних заходів ощадливості. Тим більш, якщо вони мають загальний характер і супроводжуються пропорційним зменшенням заробітної плати для всього публічного сектору.
Важливо наголосити: такі підходи закріплені практикою ЄСПЛ. Наприклад, у справі «Савіцкас та інші проти Литви» (рішення від 15.10.2013, заява № 66365/09 та 5 інших) зазначено: «незважаючи на принцип незалежності суддів, було б несправедливо ставитися до суддів як до винятку та звільняти їх від заходів жорсткої економії».
Розплата за викриття
Моя ситуація – геть інша.
За викриття на початку 2015 року корупційного злочину, пов’язаного з міським головою Полтави та людьми з його оточення, я зазнала тривалих переслідувань. Одним з їх проявів стало позбавлення мене частини суддівської винагороди. До застосування стосовно мене як викривача негативних заходів впливу (термінологія закону «Про запобігання корупції») безпосередньо причетними були голова Октябрського суду Струков і очільники Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області.
Позиція, яку тоді займали останні: ТУ ДСА лише «бухгалтерія», котрій належить бездумно й запопадливо виконувати накази голови суду про «пропорційну» оплату праці судді й не аналізувати, чи законні ці нікчемні за своєю правовою суттю бомаги (хоча ст. 19 Конституції спонукає чиновників до прямо протилежного, тобто, діяти чітко до вимог закону).
Безчинства тривали до весни 2020 року, коли одіозний мантієносець зумів втекти у почесну відставку.
Лише після цього, та й то – внаслідок наполегливості НАЗК, новий голова суду, Анатолій Савченко, скасував накази попередника про позбавлення мене частини зарплатні. А ТУ ДСА, вже під кінець року, здійснило виплати протиправно відібраних коштів. Провівши їх індексацію (реально – копійчану) і відмовившись нарахувати так само передбачену чинним законодавством компенсацію на знецінені внаслідок інфляції суми. Адже повертали мені суддівську винагороду, недоплачену в 2016, 2017 та 2019 роках.
Відновлювати права судді, й водночас – викривача корупції, судова влада вперто не хоче. Хоча, здавалося б, кому як не їй демонструвати чітке дотримання законності та власними діями утверджувати принцип обов’язковості виконання судових рішень.
Ремесло тяжб
13 вересня 2021 року суд зобов’язав ТУ ДСА нарахувати й виплатити судді Гольник компенсацію у зв’язку з несвоєчасною виплатою суддівської винагороди.
Витяг із постанови Другого апеляційного адміністративного суду
Виконувати це рішення «бухгалтерія» не стала й звернулася до Касаційного адмінсуду. Ухвалою судді Верховного Суду скаргу повернули. Причина: підстав для касаційного оскарження не наведено.
Повторна подача скарги призвела до її часткового задоволення – постановою Касаційного адмінсуду. Причина: суди попередніх інстанцій не дослідили розрахунковий лист, що підтверджував остаточну виплату суддівської винагороди за 2016, 2017 та 2019 роки.
16 лютого 2023 року Полтавський окружний адмінсуд (уже з опертям на вказаний документ) ухвалив рішення на мою користь.
ТУ ДСА оскаржує і це рішення. Вишукує якісь нікчемні аргументи. Прагне довести, ніби затримка з виплатою суддівської винагороди, наприклад із серпня 2016-го по листопад 2020 року, не перевищує …1 місяця.
Постановою від 18 липня 2023 року Другий апеляційний адмінсуд залишив скаргу без задоволення. Рішення набрало законної сили з дати прийняття.
Але ТУ ДСА знову подало касаційну скаргу. Верховний Суд ухвалив повернути її скаржнику. З тієї ж причини, що й перше.
Реалізовувати судові рішення судова адміністрація не прагнула. Довелось у листопаді 2023-го звертатися по виконавчі листи.
Перший передбачав: зобов’язати ТУ ДСА нарахувати та виплатити компенсацію в зв’язку з несвоєчасною виплатою суддівської винагороди. Другий стосувався стягнення на мою користь з бюджетних асигнувань ТУ ДСА судового збору в розмірі 2,1 тис. грн.
Найцікавіше, що подібним до мене позивачам (у справах про захист прав викривачів) закон «Про запобігання корупції» гарантує повернення судового збору незалежно від результатів розгляду справи. Крім того, як обумовлює закон «Про судовий збір», останній не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовою або службовою особою. Проте цю норму адмінсуди ігнорували й вимагали від мене сплати судових зборів.
За жодним з виконавчих листів добровільних дій на їх реалізацію не відбулося. Ба більше, ТУ ДСА не вважало за необхідне повідомити мені як стягувачу дату нарахування компенсації та її розмір. Навіть, у відповідь на моє письмове звернення. Тільки на початку нинішнього року з листа ТУ ДСА на свій черговий запит дізналася, що суму таки порахували.
Не інформували про здійснення обчислень і державного виконавця. Тому 14 жовтня 2024 року він виніс постанову про накладення на боржника за невиконання рішення суду штрафу на користь держави.
Не бажаючи ані виплачувати мені компенсацію, ані штраф, торік 23 жовтня ТУ ДСА подало позов про визнання протиправною та скасування постанови держвиконавця. Від сплати судового збору ТУ ДСА ухилилося. Тому Іван Ясиновський, суддя та голова Полтавського окружного адмінсуду, повернув позовну заяву.
Це рішення ТУ ДСА оскаржило в апеляційному порядку. Гроші на судовий збір знайшло. Та Другий апеляційний адмінсуд з висновком першої інстанції погодився. Адже у встановлений судом строк ТУ ДСА не усунуло недоліків позову, а заяву про продовження строку подало із запізненням (вірогідно, умисним).
Витяг із позову ТУ ДСА
3 січня 2025 року ТУ ДСА позивається до виконавчої служби повторно. Судовий збір знову не сплачує. Суддя Полтавського окружного адмінсуду Тетяна Канигіна ухвалює: залишити позовну заяву без руху, встановити 10-денний строк для усунення недоліків.
І це рішення ТУ ДСА не виконує. Але в передостанній день подає клопотання про надання додаткового часу для сплати судового збору.
Суддя змилостивилася. Процесуальний строк продовжила.
Із «Фемідою» поблажливою ризикувати коштами ТУ ДСА не побоялося. Перерахувало необхідну суму – 3028 грн (при розмірі штрафу 5100 грн). 20 березня отримало рішення: постанову держвиконавця про накладення штрафу визнати протиправною та скасувати; витрати зі сплати судового збору стягнути за рахунок виконавчої служби.
Передбачити, що суддя задовольнить позов, було нескладно – вже після ухвали, яка створювала для однієї зі сторін пільгові умови.
«Правосуддя» від Канигіної: незабутні враження
На початку 2016 року Струков випхав мене відразу в основну та додаткову відпустки. Посеред зими. Без моїх на те заяв.
Сваволю голови суду я оскаржила. Головуючою в колегії суддів випало бути вказаній пані. У задоволенні позову Полтавський окружний адмінсуд відмовив.
Відповідача в судові засідання не викликали. Тож Струкову, на відміну від мене, нічого доводити не довелося.
Оцінити ситуацію в контексті порушення ст. 53 закону «Про запобігання корупції», яка гарантує викривачам захист держави та забороняє щодо них будь-які негативні заходи впливу, суд не забажав. Досліджувати докази вибіркового ставлення керівництва суду до викривача не став. Позаяк …інші судді про порушення їхніх прав та інтересів не заявляли.
Натомість суд формалістично виснував, начебто закон «Про відпустки» і трудове законодавство відповідач застосував правильно. Ба більше, ігнорування доводів позивача супроводжувалося в постанові перекручуванням моїх тверджень та особистих показань як свідка.
Закономірно, що негожий вердикт зазнав скасування. Як і накази Струкова – з вказівкою, що ті «прийняті безпідставно, не в спосіб встановлений законом». Постанову Харківського апеляційного адмінсуду залишено без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України.
Якщо називати речі своїми іменами, під головуванням Канигіної не лише винесено несправедливе рішення, яким позивач не отримав належного, об’єктивного та неупередженого, захисту порушених прав. Фактичний захист безчинств голови суду призвів до подальших грубих порушень ним законів України. І продовжив збиткування Струкова наді мною – на роки! Адже на розуміння адмінсуду I інстанції вождь «октябрят» завжди міг розраховувати.
Уже тоді сформувалося стійке враження, що суд Канигіної та її колег не був безстороннім і постанову виписував під конкретне замовлення…
У 2017 році Струков заходився оскаржувати припис Національного агентства з питань запобігання корупції, яке встановило, що голова суду застосовував негативні заходи впливу до судді Гольник і це є порушенням вимог антикорупційного законодавства.
Позов Струкова мала слухати колегія під головуванням тієї ж Канигіної.
Стоп-кадр з сюжету Полтавське ТБ. У центрі – Тетяна Канигіна
Відповідач, НАЗК, заявив відвід судді, неупередженість та об’єктивність якої викликала сумніви. Тим більше, що припис спирався й на ті обставини, які стали приводом для мого позову роком раніше. А також на результати відповідного судового процесу. Де позиція Струкова знаходила відгук у рішенні Канигіної. Але не вищих судових інстанцій.
Подібну заяву зробила і я, після залучення мене за клопотанням НАЗК як третьої особи. Поміж іншого я вказувала: «Суддя, який не здатен застосовувати у своїй діяльності принцип верховенства права, не викликає довіри та не здатен бути незалежним».
Колегія під головуванням Канигіної відмовила в її відводі – і НАЗК, і мені. Адже суддя лише «виконувала службові обов’язки по здійсненню правосуддя». Доводи ж наші – то виключно «суб’єктивні припущення», що «будь-якими доказами не підтверджуються».
Утім, у задоволенні позову Струкова суд відмовив. Надто вже очевидною була його неправота. Та й ситуація в Октябрському суді Полтави набула розголосу – на всю країну. І «заїдатися» з НАЗК, певно, лячно було.
ЗМІ про суддів Канигіних
Медійно відомою Тетяна стала завдяки матері Галині – судді Верховного Суду України. ЗМІ повідомляли про доволі швидку кар’єру доньки: помічник судді з 2007-го (у Вищому госпсуді з наступного року трудився секретарем судового засідання і її чоловік), суддя Полтавського окружного адмінсуду – від початку 2014-го.
Непотизм журналісти-розслідувачі відзначили й у тому, що син Галини Канигіної працював комп’ютерником у Вищому спецсуді. Племінниця, побувши у 2010–2014 роках прокурором прокуратури Алчевська, влаштувалась у ВСУ консультантом.
До речі, дотепер жодного житла в Полтаві Канигіна-молодша не декларує. Разом із чоловіком (наразі пенсіонером) на безоплатній основі мешкає в столичній квартирі, що належить матері. Звісно, Toyota RAV4 Hybrid – комфортне, швидке й доволі економне авто. Та уявити, як щодня суддя прямує з Києва до Полтави на роботу, а тоді – назад, складно.
Членкиня ГО «Всеукраїнська асоціація адміністративних суддів» Тетяна Канигіна виступала проти поточної судової реформи. Підписувала звернення до Президента. Закликала Зеленського ветувати закон, що запровадив відкриті конкурси на посади членів ВРП із залученням до перевірки кандидатів на доброчесність незалежних експертів з міжнародним досвідом. Відтворювала наративи кремля про зовнішнє управління й порушення суверенітету. Натякала на скасування закону Конституційним Судом України.
«Принципова» позиція не завадила Тетяні Канигіній згодом стати делегаткою з’їзду суддів і голосувати за обрання членів ВРП, схвалених міжнародниками.
Взірці відновлення нею прав певних осіб привертають увагу місцевих видань.
Скажімо, в 2018 році суддя скасувала наказ начальника ГУНП в Полтавській області про звільнення обвинуваченого у хабарництві заступника начальника Лубенського відділу поліції й поновила його на посаді – з поверненням коштів за час вимушеного прогулу. Позаяк керівництво поліції області не врахувало презумпцію невинуватості. Дарма, що звільненню передувало службове розслідування.
Нещодавно суддя поновила на посаді заступницю завідувача служби у справах дітей виконкому Подільської райради Полтави – з виплатою близько 252 тис. грн за час вимушеного прогулу. Звільнили ж чиновницю після виявлення того, що вона допомогла команді ексмера, корупціонера Мамая зібрати з метою політичної агітації особисті дані батьків першокласників для роздачі наборів канцтоварів. Мотивація рішення суду: в розпорядженні про звільнення відсутні чітко сформульовані факти грубого порушення трудових обов’язків.
На що судовій адміністрації коштів не шкода
У поясненнях щодо позову ТУ ДСА я як третя особа писала: «Переконана, що подальше виявлення судом поблажливості до позивача заохочуватиме його до продовження нехтування своїм обов’язком щодо виконання судового рішення. А також продовжить фактичну дію негативних заходів впливу на мене як викривача».
Витяг із рішення судді Канигіної
Суддя Канигіна старанно відтворила всі доводи ТУ ДСА про нібито відсутність коштів. І виснувала, що «позивач вчинив всі залежні від нього дії для забезпечення виплати за судовим рішенням».
Особливо потішили пасажі стосовно того, що «спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду».
Або ж – цитую: «ефективний засіб правого [ймовірно, правового – Л.Г.] захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату».
Акцентую: йшлося про нібито порушені права ТУ ДСА – державним виконавцем, який прагнув спонукати цей орган до виконання судового рішення на користь судді, котра зазнала несправедливості. Тож відсилки судді Канигіної до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і до висновків Європейського суду з прав людини виглядають просто блюзнірськими.
Тільки не подумайте, що в судової влади, дійсно, немає грошей.
Станом на сьогодні загальна сума судових зборів, сплачених ТУ ДСА у процесах, що стосуються небажання нарахувати та виплатити мені компенсацію невиплаченої своєчасно суддівської винагороди, склала понад 8,1 тис. грн. Це становить уже більш ніж 36 % розміру самої компенсації.
Знаходить кошти судова влада і на поточні виплати суддям, і на вихідну допомогу «почесним» відставникам.
Декілька показових прикладів: рішення про звільнення Струкова «на пенсіон» ВРП винесла 9 квітня 2020 року. Наступного дня він повідомив про суттєві зміни в майновому стані. На прощання одіозному мантієносцю виплатили понад 967 тис. грн.
Його наступника в кріслі голови Октябрського райсуду Анатолія Савченка ВРП відправила у відставку 8 жовтня 2024 року. А 12 числа йому сплатили більш ніж 758 тис. грн.
19 грудня 2024 року ВРП вирішила задовольнити заяву про відставку Ганни Андрієнко – багаторічної заступниці Струкова, безпосередньо причетної до «репресій» проти мене. Зроблено це було в обхід висновків ВККСУ про невідповідності судді займаній посаді та провалене кваліфоцінювання.
24 грудня ВРП за зверненням ДСА України погодила перерозподіл бюджетних видатків, аби подолати дефіцит коштів в Полтавській області, зумовлений відставкою судді Андрієнко. Розмір виплаченої їй вихідної допомоги невідомий. У порушення антикорупційного законодавства суттєві зміни в майновому стані відставниця не декларувала.
…Судді Канигіній теж довелося відсуджувати недоплачену суддівську винагороду.
З позовом до свого суду вона звернулася 12 липня 2021 року. Для передачі справи за підсудністю до Харківського окружного адміністративного суду та винесення тим кінцевого рішення знадобилося зовсім небагато часу. 11 листопада позов було задоволено.
Суд повелів провести їй перерахунок суддівської винагороди відповідно до вимог закону «Про судоустрій і статус суддів» без застосування обмеження, передбаченого законом «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Сплачувати судовий збір Канигіній не довелося. Апеляційного оскарження рішення не відбулося. 14 грудня воно набрало законної сили.
29 грудня пані отримала понад 166 тис. грн.
Ця цитата з рішення на користь Канигіної мені особливо сподобалася: «Обмеження права на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі становить порушення вимог статей 19, 130 Конституції України, статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а державний орган, який не дотримується своїх власних процедур, не повинен мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов’язків».
Вибіркова «справедливість» та «єдиний» статус суддів виглядають саме так.
Виплата мені має становити близько 22,5 тис. грн.
З початком повномасштабного вторгнення всі кошти, які отримую за рішеннями судів, спрямовую на потреби ЗСУ. Тривалий час туди ж кожного місяця відраховувалися 40 % моєї суддівської винагороди, за 3 роки перевалило за 1 млн 120 тис. грн.
Отримала б компенсацію, використала б і її з користю для захисту нашої держави від ворога.
Не грошей прагну – відновлення справедливості!
