Трагедія, яка НЕ потягла за собою іншого зла

3 липня у месенджері мені надійшло повідомлення. Побачила його не відразу, випадково. Чоловік, який не значився в друзях, висловлював мені вдячність – як судді.

Слова ці надзвичайно зворушили. Вразила й тактовність. Опинившись у складних життєвих обставинах, чоловік зберіг гідність і знайшов спосіб донести свою повагу до судді, котра стала мимовільним і тимчасовим вершителем його долі.

Так само несподівано дізналася днями, що кримінальне провадження стосовно нього завершилося.

Зітхнула з полегшенням.

Та розповів усе від початку.

Приватний підприємець, уродженець м. Лісабон, громадянин Португалії, який із 2014 року має посвідку на постійне проживання в Україні, на автомобілі Міtsubishi Pajeroo Wagon рухаючись автошляхом у напрямку Києва, поблизу м. Пирятина збив пішохода.

На смерть.

Кримінальне провадження № 12021170000000097 було зареєстроване за двома статтями Кримінального кодексу: ч. 2 ст. 286 (порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого) та ч. 1 ст. 135 (завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані).

ДТП трапилася 2 березня близько 18 год.

Уже о 4 год. 10 хв. 3 березня імовірного злочинця було затримано.

Наступного дня йому повідомили про підозру.

А 5 березня як слідча суддя я мусила обирати запобіжний захід підозрюваному.

Прокурор і слідчий прохали на 60 діб взяти особу під варту, без можливості внесення застави. Вказували на ризики переховування від органів досудового розслідування та суду, незаконного впливу на свідків, потерпілих, експертів.

Причиною ДТП зазначали порушення водієм вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху. Переконували, що підозрюваний «рухаючись по крайній лівій (третій) смузі у напрямку свого руху, проявив неуважність, не вжив своєчасних заходів для зменшення швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу з моменту виникнення небезпеки для руху у вигляді появи пішохода на проїзній частині, який переходив проїзну частину з права на ліво по напрямку його руху, в результаті чого скоїв наїзд на пішохода».

А потім «достовірно знаючи, що пішохід … внаслідок ДТП отримав тілесні ушкодження, розуміючи, що поставив потерпілого в небезпечний для життя стан та усвідомлюючи те, що залишає без допомоги особу, яка внаслідок отриманих травм позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, маючи реальну можливість надати потерпілому допомогу, не виконав свого обов’язку, покладеного на нього законом і загальновизнаними нормами моралі, не переконався, чи потребує потерпілий допомоги, не викликав карету швидкої допомоги, не відвіз потерпілого до найближчого лікувального закладу та з метою уникнути відповідальності за скоєне, на автомобілі причетному до ДТП з місця пригоди поїхав». 

Слідчий суддя не визначає ступінь провини особи й не призначає покарання. У подібних ситуаціях йдеться тільки: 1) чи переконливою є підозра щодо вчинення інкримінованого злочину; 2) чи існує небезпека того, що підозрюваний перешкоджатиме здійсненню досудового розслідування та/або продовжить протиправну діяльність.

Із метою запобігання останньому й обирається форма запобіжного заходу.

Підозра виглядала обґрунтованою за сукупністю доказів, зібраних слідством. Підтверджувалася низкою протоколів: огляду місця пригоди, обшуку, огляду трупа, тощо.

Вірогідною видавалася й можливість втечі іноземця закордон.

Водночас аргументам прокурора й слідчого суперечило те, що до моменту ДТП бізнесмен прямував у міжнародний аеропорт. Маючи квиток на конкретний рейс, цілком міг за кілька годин полишити межі України. Але він, відчувши удар, перебуваючи в шоковому стані, розвернув автівку, намагався з’ясувати, хто або що опинилося в нього на шляху, та розшукати жертву не вдалося (тіло відкинуло на узбіччя, яке не освітлювалося).

Повернувшись до Полтави, іноземець самостійно звернувся до працівників поліції.

Крім того, затриманий та його захисник звертали увагу суду, що ДТП сталася в темний час доби, пішохід перетинав жваву автомобільну трасу в невстановленому місці й саме його груба необережність зробилася причиною трагедії.

Чоловік надзвичайно шкодував, що збив людину. Збирався всім, чим зможе, допомогти родині загиблого.

Адвокат апелював до наявності в підозрюваного стійних соціальних зв’язків та постійного місця проживання в Полтаві – він одружений на українці, виховує спільну малолітню доньку, здійснює підприємницьку діяльність та зареєстрований як платник податків на території України. 

Враховуючи, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно тоді, коли жоден інший захід не може запобігти ризикам для слідства й правопорядку, суд у моїй особі обрав підозрюваному цілодобовий домашній арешт із використанням засобів електронного контролю.

У судовому рішенні я зазначила, що застосування тримання під вартою виключно на підставі наявності підозри є прямим порушенням пункту 3 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року. А прокурор та слідчий у судовому засіданні не довели об’єктивними доказами, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не дозволить запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

На підозрюваного, крім іншого, покладалися обов’язки: прибувати за кожною окремою вимогою до суду, слідчого та прокурора; утримуватися від спілкування зі свідками й потерпілими для запобігання спробам незаконного впливу на них; здати на зберігання до органів державної влади паспорт та інші документи, що дають право на виїзд з України та в’їзд в Україну. 

Винесену мною ухвалу прокурор оскаржив. Стверджував, що слідча суддя безпідставно не врахувала низку ризиків, зазначених у клопотанні слідчого. Наполягав на триманні під вартою без визначення застави. Адже особу підозрюють у вчиненні взаємопов’язаних тяжкого та нетяжкого злочинів.

Колегія суддів Полтавського апеляційного суду скаргу прокурора залишила без задоволення, а ухвалу місцевого суду – без змін. 

2 липня суд розглядав клопотання прокурора Полтавської обласної прокуратури – з управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю (уявляєте рівень розслідування смертельної ДТП за участі іноземця?).

Тепер прокурор просив, а слідчий його підтримував, продовжити підозрюваному домашній арешт. Мовляв, заявлені раніше ризики не зменшилися й не відпали, а завершити досудове розслідування у встановлені законом терміни неможливо через значний обсяг слідчих і процесуальних дій, які ще треба виконати.

У задоволенні такого клопотання я знову відмовила. Ухвалила застосувати запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання.

Покладені на нього вимоги підозрюваний виконував, від слідства й суду не ухилявся. Заподіяну шкоду компенсував у повному обсязі (отже на потерпілого, який не мав до іноземця жодних претензій, чинити незаконний вплив не міг). До того ж його робота передбачала пересування Україною. 

…Практично відразу після завершення судового засідання мені стало відомо, що слідство вже отримало результати експертизи. Вони доводили, що уникнути ДТП водій не міг, тож його провина в загибелі людини відсутня.

Чому прокурор і слідчий приховали від суду ці обставини, я не знаю. Їхніми діями спонукало хибне розуміння службового обов’язку? Чи спокушував майновий стан заможного португальця? 

Наступного дня обвинувачений спрямував мені свій меседж зі словами вдячності… 

Завершилося досудове слідство доволі швидко.

29 липня до Пирятинського районного суду Полтавської області надійшов обвинувальний акт. У ньому фігурувало лише кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 135 КК України (каране обмеженням або позбавленням волі на строк до 2-х років).

Яким чином сторона обвинувачення збиралася доводити зумисне залишення потерпілого без допомоги, якщо водій при керуванні автомобілем дотримувався правил безпеки дорожнього руху, для мене теж залишається загадкою.

Тим більше, якщо врахувати реальну поведінку «правопорушника» після ДТП. І те, що за вказаною статтею кримінальне переслідування могло здійснюватися виключно у формі приватного, а не державного, обвинувачення. 

Дядько загиблого, визнаний потерпілим, подав заяву про відмову від обвинувачення. І підтримав своє клопотання в суді.

Тому вже в першому засіданні, 2 серпня, Пирятинський райсуд ухвалив: закрити кримінальне провадження, скасувати накладений Октябрським райсудом м. Полтави арешт на автомобіль і повернути власнику речові докази у справі.

У засіданні прокурор протестував проти закриття провадження. Але оскаржувати ухвалу суду в апеляційному порядку не став.

10 серпня рішення набрало законної сили.

* * *

Наостанок не так про право, як про мораль.

2 липня мені довелося обирати запобіжний захід і одному зі співвітчизників. Підозрюваному в тому, що в денний час, рухаючись зі значним перевищенням швидкості, на пішохідному переході посеред населеного пункту на смерть збив 4-річну дівчинку і серйозно травмував її бабусю.

Попри очевидність обставин ДТП затриманий намагався хитрувати. Вигороджував себе. Спотворював поведінку інших учасників дорожнього руху.

Потреби в тому не було – по завершенню слідства інший суд визначатиме ступінь його провини і міру покарання.

Чомусь мені стало прикро й соромно. За сивого чоловіка, митця, чиї творчі здобутки і професійна майстерність визнані державою, добровільного учасника бойових дій на сході України, волонтера. На жаль, не всі випробування долі він виявився готовим витримати з гідністю.

Запитання судді, чи не вважає він, що його репутація передбачає й дещо підвищені обов’язки перед суспільством, чоловіка здивувало.

Особисте ставлення судді до учасників кримінального провадження не повинне впливати на об’єктивність і неупередженість при винесенні рішення.

Запобіжний захід, що був застосований – тримання під вартою з можливістю внесення 140 тис. грн застави, вважаю цілком відповідним до ризиків, поведінки підозрюваного та інших обставин справи (про всяк випадок поясню: застава не є покаранням, а її розмір мусить не бути надмірним для підозрюваного, це – лише засіб застерегти особу від протидії слідству).