Аудит Октябрського райсуду проведено. Чи будуть наслідки?
Здійснювалася вона за моїми зверненнями фахівцями Державної судової адміністрації.
Як розуміти бюрократичний евфемізм, щиро кажучи, не знаю. Чи висновок є позитивним стосовно порушених мною проблем (тобто вони є), або ж розмитість формулювань спрямована на маскування порушень?
Зазначу, що мені надано не весь текст документу. Лише витяг. «Цитату» на 31 аркуші.
Підтвердилося практично все. Інша справа, як інтерпретовано.
Наприклад, я писала про незаконну практику «ознайомлення» голови суду Струкова з провадженнями, призначеними мені до розгляду як слідчій судді. Дізналася про таке у зв’язку з дивними затримками з надходженням справ. Годинами чекали розгляду клопотань, що підлягають невідкладному реагуванню слідчого судді, прокурори й слідчі. Тим часом самі ці провадження після їхнього автоматизованого розподілу з канцелярії суду потрапляли не мені, а в кабінет голови суду.
Аудит засвідчив: затримки мали місце. Тільки от винна секретарка суду, котра «у найкоротший можливий термін передає суддям на розгляд справи, які потребують негайного розгляду».
Та й вона не дуже винна, бо справ ну дуже багато, а секретарка одна-єдина.
Повідомляла я й про непоодинокі факти маніпулювання з автоматичним розподілом судових справ. Схема застосовується нехитра. Позивач направляє до суду кілька некомплектних примірників позову. Відповідальні працівники апарату суду мали б здійснити авторозподіл першого подання, а всі наступні передавати судді, обраному комп’ютером.
Натомість «відповідальні» працівники вигадували, як обманути авторозподіл: спотворювали прізвище позивача, зазначали не всіх учасників справи. У результаті позови однієї людини потрапляли відразу багатьом суддям, і вже сам позивач визначав, з ким він бажає «взаємодіяти».
Крім того справу, призначену для розгляду мені комп’ютером, але не «замовником», могли притримати на кілька днів у канцелярії.
Так, позов пана Щ. до відразу 4-х відповідачів про визнання правочину удаваним, недійсним та визнання права власності на рухоме майно на мене розподілили 13 березня, а принесли тільки 15 числа.
14 березня, коли я перебувала в Кобеляцькому райсуді, де розглядався позов до мене адвоката Ковжоги, приятеля голови суду Струкова, інший примірник позову того самого пана Щ. до тих самих 4-х відповідачів зареєструвала та сама співробітниця апарату суду. У результаті справа потрапила на розгляд судді Андрієнко, заступниці Струкова.
Вона, до речі, позов у доволі заплутаній справі вирішила задовольнити повністю.
Оскільки паралельно надходили «ввідні» від Струкова, 14 березня керівниця апарату суду на кілька годин скасувала позначку про моє перебування в Кобеляцькому райсуді (тобто в цей час я була включена до авторозподілу справ – попри свою фізичну відсутність) і водночас підписалася під актом про мій «прогул».
Такий абсурд складно збагнути: я вважалася і присутньою на роботі (для авторозподілу), і відсутньою (для позбавлення мене зарплатні).
В обідню перерву 14 березня на мене були розподілені 2 судові справи, але за кілька годин їх направили на повторний автоматизований розподіл і вони потрапили на розгляд іншим суддям.
Повторний авторозподіл однієї зі справ відбувся о 15:44, другої – о 15:50 год., а розпорядження щодо призначення повторного авторозподілу з’явилося годиною пізніше – о 16:57.
Ще цікавіше було з позовом пана А.
Авторозподіл трьох примірників його позову однакового змісту про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна загальною вартістю понад 4 мільйони 300 тисяч грн відбувся 14 березня – за півгодини, о 14:56, 15:07 та 15:27.
Уведення даних для авторозподілу другого й третього разу супроводжувалося малопомітною зміною написання прізвища позивача. Крім того, останнього разу був зазначений неповний склад учасників судового процесу.
Дісталися справи двом суддям. Схоже, що не тим.
Наступного дня позивач по кожній справі подав заяву про повернення позову.
Водночас 15 березня відбувся авторозподіл ще трьох примірників його позову. О 13:50, 14:53 та 15:03 год.
У двох останніх випадках авторозподіл відбувся в межах 10 хвилин. Однакові позовні заяви отримали послідовні номери судових справ та проваджень. Тобто працівник суду навіть не відволікався на оформлення інших справ і не міг не бачити ідентичності позовів.
Жереб визначив трьох суддів. Зокрема й мене.
Услід за надходженням справи я отримала акт про те, що позовна заява не містить додатків та квитанції про сплату судового збору. Підписали акт старший секретар суду, помічник одного із суддів та секретар суду.
Оскільки всі екземпляри позову пана А. мали тотожні недоліки, кожен суддя постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху та надав час на їх усунення.
Позивачу, певно, найбільше сподобалася суддя Тімошенко.
У справі, що дісталася їй, позивач усунув недоліки.
16 травня суддя Тімошенко ухвалила відкрити провадження. А 13 червня задовольнила позов.
Кілька разів, 19, 21 та 26 березня, здійснювався авторозподіл позову пані М. ціною 100 тис. грн. Завершилося таїнство, коли з різницею в 16 хвилин, о 10:49 та 11:06 год., та з послідовною нумерацією проваджень (вище писала, що це означає) справа дісталася вже згадуваній судді Тімошенко.
На запитання аудиторів, чому зміни до реєстраційних даних щодо учасників судового процесу вносилися після здійснення автоматизованого розподілу справ, в.о керівника апарату суду Черняєва пояснила, що в роботі канцелярії суду «є значне навантаження», «оскільки щоденно до Суду надходить значна кількість справ та матеріалів, які окрім здійснення авторозподілу потребують сканування та передачі на розгляд у максимально короткі строки».
(Про дотримання строків йшлося вище.)
Аудитори й погодилися: «факти редагування реєстраційних даних після здійснення автоматизованого розподілу … зумовлені необхідністю».
З приводу авторозподілу багатьох позовів тотожного змісту Черняєва заявила, що нормативними актами «не передбачено вчинення працівниками апарату будь-яких дій, окрім тих, які вчиняються зазвичай, у разі подачі позивачем декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав».
Які дії «вчиняються зазвичай», не пояснила.
Тож стосовно можливих маніпуляцій з автоматизованим розподілом справ між суддями аудитори розвели руками: закони недосконалі – «дане питання знаходиться поза межами повноважень апарату Суду».
Дозволю собі навести уривок з одного зі своїх звернень до ДСА, що стало приводом до перевірки суду:
«Категоричними вимогами, передбаченими як п. 2.14 Інструкції з діловодства, так і п. 4 розділу VI Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого Рішенням Ради суддів України № 30 від 26.11.2010 року (із змінами і доповненнями, внесеними рішеннями Ради суддів України), є те, що кожній судовій справі надається єдиний унікальний номер та що надання судовій справі більше одного номеру не допускається.
У подальшому на кожен процесуальний документ, що може бути предметом судового розгляду та надійшов до суду вперше, відповідальний працівник (відповідний структурний підрозділ) на підставі інформації, що міститься в реєстраційній картці, заводять обліково-статистичну картку та автоматично формують номер провадження у суді (п. 3.2 Інструкції з діловодства), а кореспонденція, що стосується розгляду конкретної справи, після її реєстрації передається судді (судді-доповідачу), у провадженні якого перебуває справа (матеріали) (п. 3.6)».
Чи дотримуються ці вимоги в Октябрському райсуді м. Полтави? Відповідь очевидна.
Чи стали б працівники апарату суду «підставлятися» з власної волі, теж, здається, все зрозуміло.
Чи захочуть суддівські «верхи» притягати до відповідальності винних з числа керівників суду – питання залишається відкритим...
