Тест на гідність для ВРП

У травні минулого року Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя розглянула об’єднану дисциплінарну справу відносно двох суддів Октябрського районного суду м. Полтави – мене та голови суду Олександра Струкова.

За систе­матичне порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя, за допущення поведінки, що порочить звання судді, його покарали суворою доганою і позбавили на 3 місяці доплат до посадового окладу.

Однак відповідальності за один із найбільш огидних своїх учинків Струков уникнув. 14 грудня 2015 року, обурений моєю наполегливістю щодо притягнення мера Полтави та людей з його оточення до кримінальної відповідальності за тиск на мене та пропонування хабаря, втративши контроль над собою, у присутності працівників апарату голова суду репетував: «Ти – сучара» (звучали й міцніші вирази).

Від передбаченого Законом покарання (примусове навчання з відстороненням від здійснення правосуддя та позбавленням доплат на строк до 6 місяців, а то й узагалі звільнення) Струкова врятувало сфальсифіковане кримінальне провадження, порушене проти мене.

Цікаво, що спершу Дисциплінарна палата чотирма голосами проти одного (доповідача у справі – Павла Гречківського) вирішила не долучати матеріали кримінальної справи № 42017170000000406. Та потім вони вигулькнули у рішенні палати.

Я намагалась оскаржити це рішення. Однак член ВРП Микола Гусак виніс ухвалу, якою не дозволив добиватися перегляду стягнення, застосованого до Струкова.

Не чули моїх аргументів й інші члени ВРП, ні під час засідань Дисциплінарної палати, ні в загальному засіданні 2 серпня 2018 року.

Фейкова справа

6 грудня 2017 року, коли мої скарги на голову суду вже перебували на розгляді у ВРП, адвокат Струкова Олександр Гончаренко подав заяву на ім’я прокурора Полтавської області.

У ній йшлося, що суддя Гольник надала завідомо неправдиві свід­чення НАБУ, Вищій ква­ліфікаційній комісії суддів України, Раді суддів України, НАЗК, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини про …хуліганські дії Струкова (насправді я зверталася тільки до ВККСУ та РСУ – з приводу неетичного вчинку голови суду, а не хуліганства як адміністративно чи кримінально карного діяння).

У моїх діях адвокат Струкова уздрів ознаки злочину, передба­че­но­го ч. 2 ст. 384 КК України, тобто введення в оману суду або іншого уповноваженого органу, зо­кре­ма Вищої ради правосуддя. Хоча в переліку установ, яким я нібито повідомила про хуліганство голови суду, ВРП не фігурувала – її на момент моїх звернень просто не існувало.

Попри «нестиковки» наступного дня прокуратура внесла необхідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Але за ч. 2 ст. 383 КК України. Що означає завідомо неправдиве повідомлення суду, прокурору, слідчому або органу досудового розслідування про вчинення злочину. Проте я зверталася до органів суддівського врядування, вимагаючи притягнення Струкова до дисциплінарної, а не кримінальної відповідальності.

На підтвердження вчинення суддею Гольник злочину Гончаренко надав прокуратурі пояснення громадянина Федора Левуна. Нібито написані 21 листопада 2017 року вони містять невідповідності, вочевидь вигадані обставини та повідомляють про події, що сталися пізніше.

До пояснень Левун додав роздруківки з інтер­нету, буцімто виявлені ним на столі з пресою в одному з райвиконкомів. Серед них – розміщений у Facebook 12 грудня 2017-го пост Романа Маселка.

До заяви про злочин адвокат Струкова приклав пояснення працівниць апарату суду Тетяни Черняєвої та Валентини Ігнатової, які начебто надавалися раніше Раді суддів України. Документи були підробленими – тепер у них фігурували обставини, що мали підтверджувати пояснення «випадкового відвідувача суду» Левуна (у розпорядженні ВРП є обидва варіанти пояснень Ігнатової та Черняєвої, і я про те казала під час засідання).

13 грудня 2017 року інший адвокат Струкова, Борис Семенко, привіз ці документи на засідання Дисциплінарної палати, що мала вирішити, чи відкривати провадження стосовно голови Октябрського суду. А ще лист заступника прокурора Полтавської області з повідомленням Гончаренка про початок кримінального провадження «за фактом завідомо неправдивого повідомлення суддею Октябрського районного суду міста Полтави Гольник Л.В. про злочин, вчинений головою цього суду Струковим О.М.».

Мішурове слідство

Розслідувати мій «злочин» доручили Слідчому відділу обласного УСБУ. Однак усі слідчі дії здійснював Владислав Мішуровський. Не слідчий, а прокурор із обласної прокуратури, відділ процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування слідчими органів прокуратури. При тому, що з 20 листопада 2017-го внаслідок створення ДБР навіть слідчі прокуратури втратили функції досудового слідства щодо нових проваджень.

«Формальності» не завадили Мішуровському допитати Левуна, Струкова, Черняєву, Ігнатову та Романа Бредуна, який у 2015-му обіймав посаду керівника апарату суду, але свідком інциденту не був, тому Раді суддів пояснень не давав. Тепер же і в нього з’явилися яскраві «спогади». Котрі також підтверджували версію Левуна.

Найскладніше Мішуровському (читай – Струкову) було дізнатися імена заявлених мною свідків, які оформили свої показання письмово. Я просила ВРП зберегти їх у таємниці та убезпечити від тиску. Тому прокурор направив до ВРП запит щодо надання копій скарг Гольник та додатків до них. І вкотре змухлював, зазначив, що розслідування ведеться за ч. 2 ст. 384 КК України (введення в оману ВРП).

Один зі свідків, як слідувало зі змісту пояснень – колишній «грифонівець», задіяний в охороні суду. Відтак Мішуровський заходився допитувати співробітників Батальйону поліції особливого призначення, що були тоді на зміні, й швидко знайшов потрібного. Можу тільки здогадуватися, яким чином Ярослава Бречка підштов­х­нули до зміни початкових свідчень.

«Мужній» коп розповів: «надані ним на прохання судді Гольник Л.В. пояснення про те, що він був свідком конфліктної ситуації між нею та головою суду у грудні 2015 року, були неправдивими. Ці пояснення були написані ним під диктовку судді Гольник Л.В. у її кабінеті після розмови, під час якої суддя пояснила, які негативні наслідки можуть настати в разі його відмови від їх написання».

Цитую за рішенням Дисциплінарної палати ВРП, яка охоче повірила, що, не маючи з квітня 2015 року повноважень на здійснення судочинства та з туманними перспективами на їхнє відновлення, я зуміла залякати поліцейського звільненням і змусила «підставити поважну та порядну людину», тобто свавільного голову суду Струкова.

Тепер, відповідно до версії Левуна, Бречко теж казав, що 14 грудня 2015 року бачив у коридорі суду чоловіка.

Між тим продовжував Мішуровський розшукувати жінку. Юристку О.М., котра була шокована поведінкою Струкова та сама запропонувала мені дати свідчення.

О.М. тимчасово проживала в іншому місті, де проходила медичне обстеження та лікування. Мішуровський, кваплячись і не знаючи, де її знайти, почав тиснути на родичів жінки.

Виконуючи термінове розпорядження прокурора, співробітники поліції допитували сусідів, колишнього чоловіка та свекруху О.М., викликати на допит її сина та 80-річну хвору матір, яка мешкає у віддаленому селі одного з районів Полтавщини.

Дізнавшись про безпрецедентний тиск на родичів, О.М. телефоном і письмово повідомляла обласну прокуратуру та безпосередньо Мішуровського, що відповідно до ст. 138 КПК України не може з’явитися на допит з поважних причин, пропонувала дочекатися її прибуття до Полтави в другій половині березня 2018 року (по завершенню лікування), просила дати доручення на її допит прокуратурі за місцем перебування.

Мішуровський був невблаганним. Не направляючи повістку, він залякував О.М. примусовим приводом та притягненням до адміністративної відповідальності.

6 березня жінка прибула на допит у Прокуратуру Полтавської області…

6 квітня, до завершення слідства, Мішуровський дав Струкову дозвіл на розголошення матеріалів кримінального провадження та їх використання як доказів під час розгляду ВРП дисциплінарної скарги.

15 травня Струков надіслав ці матеріали до ВРП.

Протоколу допиту О.М. серед них не виявилося!

Що приховали

Майже півторагодинний допит полягав у з’ясуванні, чи дійсно О.М. була свідком інциденту, і проходив з явними процесуальними порушеннями. Зокрема, попри п. 1 ч. 1 ст. 66 КПК України Мішуровський не пояснив у зв’язку з чим і в якому кри­мі­наль­ному провадженні допитує О.М. Всупереч ч. 7 ст. 224 КПК України, її явно вис­лов­леному бажанню викласти показання письмово та неодноразовим запе­реченням провів відеозйомку (до інших свідків такий спосіб фіксації показань не застосовувався). Повістку про виклик на допит О.М. отримала після завершення слідчої дії, внаслідок неодноразових нагадувань.

Мішуровський намагався залякати О.М. фразами, що вона «поки що свідок», відповідальністю за дачу нібито неправдивих свідчень, погрожував очною ставкою з Бречком, який на той момент уже дав зручні для Струкова показання, натякав на існування інших свідків, які не підтвердять перебування О.М. 14 грудня 2015 року в приміщенні Октябрського райсуду.

Сподіваюсь, цей текст читає поліцейський Бречко і йому зараз соромно за малодушність.

О.М. встояла проти погроз, брехні, шантажу, інших незаконних засобів, застосованих Мішуровським, і своїх свідчень не змінила. Розповіла про все, що бачила і чула того дня. Зокрема, про брутальні вигуки Струкова з-за зачинених дверей. Про те, як стурбований галасом охоронець зайшов до цього ж коридору, але зрозумівши, що сварка відбувається між суддями, втручатися не став і повернувся на пост. Що інших осіб поблизу не було.

Невдоволений результатами допиту прокурор, певно, вирішив доводити існування змови між мною та О.М. Невдовзі через суд він отримав доступ до інформації про всі телефонні дзвінки, текстові та інші повідомлення, які здійснювала О.М. з 1 грудня 2015 року до 12 березня 2018-го. Нагадаю, жінка була не підозрюваною, а лише свідком у відверто замовній справі.

Схоже, й аналіз телефонних контактів не дав бажаного результату. Відтак від ВРП всі пов’язані з О.М. матеріали приховали.

Наївність ВРП?

Навіть без протоколу допиту О.М. можна було збагнути, що відбувається.

Та чомусь доповідач Гречківський не захотів помітити очевидну алогічність останніх свідчень поліцейського Бречка, залежність від голови суду працівників апарату суду Бредуна, Черняєвої, Ігнатової (їх же Струков задіяв в оформленні доповідних та актів стосовно нібито порушень мною трудової дисципліни), зацікавленість «потерпілого» Струкова, наявність двох відмінних варіантів пояснень Черняєвої та Ігнатової, дивну властивість пам’яті Левуна, котрий примудрився з подій 2-річної давнини виокремити ту, якої, за його ж твердженнями, взагалі не було, істотні розходження всіх цих свідчень у подробицях, відмінності в поясненнях Левуна, наданих адвокату, від його ж показань у прокуратурі.

Усі зазначені свідки, крім Бречка, заперечили скандал, влаштований головою суду, і вказали, що мала місце нормальна робоча атмосфера – після 9-ї години ранку.

Бречко інциденту не спростовував, але в другій версії своїх пояснень заявив, що то я кричала на голову суду. Близько 8:30 ранку (цей же час зазначала й юристка О.М.).

Без жодної аргументації член ВРП відкинув: мій опис події, пояснення О.М., яка в залежності ні від мене, ні від Струкова не перебуває, первинні свідчення Бречка, надані мною аудіозаписи (зборів суддів 21 грудня 2015 року, де я розповідала, що трапилося, та моєї розмови з Ігнатовою кількома днями пізніше, коли у відповідь на згадку мною інциденту вона відповіла, що «вже навчилася абстрагуватися від того, що відбувається … через слово слухала, що ви там говорите … неприємно від того».

Who is Левун

Громадянин Левун, як і адвокат Гончаренко та сам Струков, є колишніми співробітниками міліції. Візит у роковий день до суду Гончаренку він пояснив розглядом справ, пов’язаних із порушенням його соціальних прав. На допиті ж у прокуратурі назвав іншу причину.

Офіційний веб-портал «Судова влада України» засвідчує, що до 2017 року «соціальні справи» Левуна суди не розглядали. Мова йшла про самовільно встановлені гаражі.

До Октябрського суду Левун звернувся 2 листопада 2017 року (пояснення Гончаренку датовані 21 листопада). Просив зобов’язати Ліквідаційну комісію обласного Управління МВС виготовити нову довідку про його грошове забезпечення під час служби. На думку позивача, документ мусив відображати нинішній рівень виплат співробітникам МВС і стати приводом для перерахунку пенсії.

Бажане рішення суд ухвалив уже 14 грудня. Перерахунок «жалування» звільненого у 2005 році співробітника міліції склав 35 285,74 грн.

Безкарність розбещує

Уникнувши належного покарання від ВРП, Струков намагався використати ті самі тенденційно підібрані та фактично сфальсифіковані матеріали кримінального провадження вдруге. У справі за своїм позовом до Ради суддів України.

Струков оскаржував рішення вищого органу суддівського самоврядування, який визнав неприпустимим «обрання на посади голів судів осіб з низькими моральними, діловими та професійними якостями» та рекомендував зборам суддів Октябрського райсуду розглянути питання про доцільність його перебування на керівній посаді.

Схему використав перевірену. Коли суд відхилив долучення до адміністративної справи матеріалів незавершеного слідством кримінального провадження, адвокат Семенко (його прізвище вже згадувалося) прикріпив потрібні Струкову папери до своєї відповіді на відзив РСУ. Звісно, що без протоколу допиту О.М.

У тій справі разом із Вищою радою правосуддя я виступала третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача. Я наполягла, щоб суд витребував у Прокуратури області та Управління СБУ копію документу.

Адвокат Струкова, попри очевидну безглуздість своєї позиції, категорично заперечував, заявляв, що цей протокол допиту «не стосується предмету доказування» (чому ж тоді інші матеріали стосувалися?), заявляв судді відводи, говорив про його упередженість.

Управління СБУ без зволікань повідомило суд, що в рамках даного кримінального провадження будь-які слідчі дії, зокрема допит О.М., не проводило.

Натомість прокурор Мішуровський, всупереч вимогам ст. 129-1 Конституції щодо обов’язковості виконання судових рішень, відповів на ухвалу суду відмовою. У надісланому їм листі йшлося, що розкриття змісту протоколу допиту О.М. «призведе до розголошення відомостей досудового розслідування та порушення таємниці слідства» (як пам’ятаємо, використання Струковим решти матеріалів справи подібної загрози не створювало).

На щастя, змінився прокурор області, а Мішуровський перейшов на посаду слідчого Теруправління ДБР. Після мого письмового звернення прокуратура відіслала протокол і DVD-диски з відеозаписом допиту О.М. до суду.

Чи потрібна ВРП істина?

Вища рада правосуддя теж запросто може отримати ті документи. Щоб пересвідчитись у факті маніпулювання головою Октябрського райсуду матеріалами кримінального провадження № 42017170000000406, відкритого з очевидними порушеннями – за відсутності події злочину.

Питання тільки, чи захоче ВРП діяти? Адже тоді доведеться визнати, що Струков і пов’язані з ним особи, серед яких два адвокати, екс-прокурор, а нині слідчий ДБР, працівники апарату суду, ввели в оману ВРП – конституційний орган, суд над суддями. Штучно створили докази захисту недоброчесному голові суду. Тобто вчинили саме той злочин, який прагнули інкримінувати мені.

Доведеться визнати й те, що, обдуривши ВРП, Струков уникнув дисциплінарного стягнення, передбаченого Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Помилки треба виправляти. На моє глибоке переконання, ВРП мусить ініціювати проведення швидкого й ефективного розслідування за ч. 2 ст. 384 КК України стосовно всіх причетних осіб та невідкладно переглянути рішення Дисциплінарної палати відносно Струкова – за нововиявленими обставинами. Довіри до судової системи подібна поведінка голови суду точно не додає.

Казус Струкова мав би стати справою честі для Вищої ради правосуддя.

Стане?