Намагатимусь стати суддею Антикорупційного суду

Я – суддя. З усе ще недекомунізованого Октябрського районного суду м. Полтави. Журналісти називають мене суддею-викривачем, суддею, яка кинула виклик системі, білою вороною, ледь не єдиною чесною суддею. Останнє, звісно ж, є величезним перебільшенням. Щиро переконана: суддів, котрі сумлінно виконують свою роботу, в Україні доволі багато. Однак ситуація, в якій опинилась я, – унікальна.

На початку 2015 року Полтавський міський голова Олександр Мамай, справу за корупційним обвинуваченням якого я розглядала, публічно обвинуватив мене у вимаганні в нього хабаря. Так несумлінний градоначальник намагався врятувати себе після спроби через посередника підкупити мене та вплинути на винесення потрібного йому рішення.

Мамай не знав, що вже після першої появи його «посланця» я звернулася до правоохоронних органів та взяла участь у документуванні протиправної діяльності усіх задіяних у тиску на мене осіб. На жаль, серед них опинився і голова суду, в якому я працюю, – Олександр Струков.

Прикро також, що прокуратура області не наважилася здійснити повноцінне розслідування і фактично вдалася до покривання протиправної діяльності мера та інших впливових осіб, унаслідок чого перед судом постав лише посередник.

Натомість переслідувань зазнала я сама. Оточення міського голови ініціює проти мене безпідставні кримінальні провадження та дисциплінарні скарги, звертається до суду з цивільними позовами – «про захист честі й гідності». Голова суду, використовуючи всі доступні йому адміністративні важелі, діючи узгоджено з представником мера, а своїм близьким приятелем, піддав мене цькуванню.

Мета всіх цих дій очевидна – вибити мене із лав суддів. Щоб не заважала згуртованому колективу «йти в ногу» (вислів Струкова).

Хоча я досі позбавлена суддівських повноважень і до мене – за скаргами Струкова! – застосоване дисциплінарне стягнення у виді догани (за «порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя»), а восени 2017-го я зазнала нападу, за чотири (!) роки нерівного протистояння моє становище тільки зміцнилося.

Неймовірними зусиллями, за підтримки громадського сектору мені вдалося добитися скасування постанови про закриття кримінального провадження відносно мера й передачі досудового розслідування Національному антикорупційному бюро України.

Хоч і з запізненням і не надто наступально, але на мою підтримку встали Рада суддів України, Національне агентство з питань запобігання корупції, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Попри шалений спротив місцевих воротил, я набула медійної впізнаваності. Взяла участь у багатьох телевізійних і радіопередачах провідних каналів і студій України. Стала автором низки інтерв’ю і власних публікацій у всеукраїнських та регіональних ЗМІ.

Мене запрошують на неординарні заходи. Так, 2 червня 2016 року у день прийняття змін до Конституції в частині правосуддя я виступала на брифінгу у Верховній Раді України. А 14 вересня того ж року з ініціативи парламентського Комітету з питань запобігання і протидії корупції я стала учасницею обговорення питань здійснення судової реформи та очищення судової системи і підтримки чесних суддів. Згодом спільно з коаліцією громадських організацій Ініціатива 11 долучилася до промоції законопроекту «Про захист викривачів і розкриття інформації про шкоду або загрозу суспільним інтересам» (на жаль, його досі не прийнято).

Восени 2017-го на пропозицію організаторів я відвідала 14-у Щорічну Зустріч YES, темою якої було питання «Чи став світ новим? І що це означає для України?». Уперше в історії цього престижного міжнародного форуму його учасником став український суддя, тим більше – з провінційного місцевого суду, тим більше – суддя без повноважень, проти якого порушено з десяток кримінальних проваджень.

Я маю дві вищі освіти: за спеціальністю «Історія та суспільствознавство», а також юридичну. Уважаю, що перша дала мені краще розуміння суспільно-політич­них процесів, які відбуваються в Україні та світі, а також напряму змін, яких потребує наша держава.

Необхідність створення Вищого антикорупційного суду є свідченням того, що розвиток країни супроводжують значні негаразди. Корупція заважає поступу економіки, деформує суспільні відносини.

Зрештою корупція вбиває! І не тільки окремих сміливців, які намагаються протидіяти їй. Корупція вбиває перспективи України. Витісняє молодь та людей середнього віку шукати щастя закордоном. Позбавляє сподівань на гідні умови життя стариків.

Мені довелося працювати в різних органах державної влади: Пенсійному фонді, обласному Управлінні юстиції, Апеляційному суді Полтавської області.

Мій суддівський стаж незначний – на посаду я була призначена у 2010 році.

Стати суддею Вищого антикорупційного суду, органу, який ще має сформуватися й виправдати кредит суспільної довіри до нього – серйозний виклик для будь-якого правника, незалежно від рівня професійних знань, щаблів попередньої кар’єри, наукових ступенів, тощо.

Усе свідоме життя мені доводилося вчитися – я вмію і люблю це робити. Мої плюси – аналітичний розум, розвинутий інтелект.

Разом із тим історія нашої країни показує, як важливо зберігати принциповість, вміти сказати обґрунтоване «ні» найвищим посадовим особам, попри тиск, різноманітні спокуси та власні вигоди продовжувати стояти на сторожі інтересів, прав та свобод особи, суспільства, держави.

Суддя Вищого антикорупційного суду не повинен бути заручником політичних «розкладів» і ставати об’єктом міжпартійних «договорняків».

В українських реаліях першочерговим завданням, на мою думку, є повернення довіри суспільства до судів усіх інстанцій та юрисдикцій, відновлення авторитету судової системи в питаннях моралі, чесності, непідкупності, принциповості. Це – запорука сталого демократичного розвитку нашої держави.

Серед функцій Вищого антикорупційного суду – здійснення правосуддя з метою захисту суспільства від корупційних і пов’язаних із ними злочинів та судового контролю за досудовим розслідуванням цих злочинів.

Я на собі відчула, наскільки деформованою та аморальною донедавна була, а багато в чому залишається досі система правоохоронних органів України, коли корупціонери-високопосадовці виходять сухими із води, навіть будучи пійманими за руку, а слідчі, прокурори, судді допомагають приховувати їхні злочини.

Я довела свою спроможність протистояти тиску можновладців та не відступати від вимог Закону.

Я не маю ні родинних, ні корпоративних зв’язків у суддівському середовищі, за мною не стоять політичні сили, олігархи чи інші «сильні світу цього». Тому ніхто не зможе вимагати від мене лояльності в обмін за надану підтримку.

Суддя має бути взірцем доброчесності. Судді Вищого антикорупційного суду, незаплямовані, незалежні, неупереджені та компетентні, повинні стати оборонцями правопорядку нашої спільної Вітчизни.

Для мене ці слова – не порожня патетика.