13 липня набула чинності нова редакція Закону України «ПроКонституційний Суд України». Нею запроваджено (чи тільки декларовано?)конкурсні засади відбору кандидатур до складу цієї виключно важливої державної інституції,обов’язок якої – забезпечувати верховенство основного закону, встановлювативідповідність йому законів і нормативних актів, давати офіційне тлумаченняКонституції.
Як суддя я могла потрапити до КСУ через обрання з’їздомсуддів. Сподіватися на квоту від Президента України чи Верховної Ради мені,певно, не доводиться.
Підготовкою питання для розгляду кандидатур з’їздомзаймається Рада суддів України. 21 вересня вона оприлюднила умови поданнядокументів. Дедлайном визначили 7 жовтня.
Пакет паперів утворив чималий стос, включно з довідками про неперебуванняна обліку в психоневрологічних або наркологічних закладах охорони здоров’я.
Здивування викликала вимога писати автобіографію та згоди наобробку персональних даних і проведення спецперевірки власноруч. А крімпосилання на адресу е-декларації треба було надати і роздруківку останньої.
IT-технології, кажете? – Ні, не чули.
12 жовтня відбулося засідання Ради суддів, присвяченевивченню документів. Із 19 претендентів відсіяли одного. Він не написав заявупро участь у конкурсі, тож РСУ «визналайого таким, що не є особою, яка виявила намір обійняти посаду».
«Паперовий» етап відбору я подолала.
Визначивши «відповідність»18 осіб, Рада суддів запропонувала їм, якщо хочуть, додатково подати «документи на підтвердження визнаного рівнякомпетентності», а також постановила оприлюднити автобіографії та мотиваційні листиучасників перегонів.
Інші «бомаги» залишилися невідомими загалу. Серед них – деклараціїродинних зв’язків і доброчесності та результати перевірки, передбаченої ЗакономУкраїни «Про очищення влади».
Хоча претенденти давали згоду на оприлюднення всіхдокументів, окрім паспорта. Як це й передбачає стаття 12 Закону «ПроКонституційний Суд України».
Після завершення спецперевірки на кандидатів очікуваласпівбесіда. Запрошення на неї яоприлюднила на своїй Фейсбук-сторінці 31 жовтня.
1 листопада виклала там само особисті результатиспецперевірок. Конкурсна процедура цього не передбачала, та я вважаю, щосуспільство має володіти всією інформацією про осіб, які прагнуть обійнятипосади в одному з найголовніших судових органів країни.
У перевірці претендентів брали участь Державна судоваадміністрація України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку,Міністерство освіти і науки, Міністерство юстиції, Національна поліція таНаціональне агентство з питань запобігання корупції.
При цьому відбувалося певне дублювання – інформацію про те,що я не була засуджена та не притягалася до кримінальної відповідальності, тимбільше за корупційні правопорушення, надавали одночасно ДСА, Мінюст, Нацполіціята НАЗК.
Пересвідчилась я й у тому, що не володію значними пакетамиакцій, а мій диплом про вищу освіту не є фальшивим.
Спантеличила мене тільки відповідь із НАЗК. Його фахівціповідомили:
1) що язадекларувала квартиру, якої нібито не існує (а мали б пам’ятати, що відповіднодо Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їхобтяжень» права, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за умовиїх реєстрації у порядку, що діяв на той час);
2) що я продаланерухоме майно на 121 тисячу гривень і не відобразила цей факт в іншихрозділах декларації.
Насправді я позбулася рухомого майна. Про продажавтівки відразу повідомилаНАЗК. У декларації претендента на посаду була зазначена самеця інформація.
Недбальство працівників НАЗК при проведенні спеціальноїперевірки кандидата до Конституційного Суду України (я не про свою персону, апро масштаб їхньої відповідальності) змусило мене покинути інші справи ітерміново готувати письмові пояснення.
Цікаво, що спершу Рада суддів України не повідомляла прозасідання, призначене на 2 листопада.
Відповідне оголошення з’явилося на сайті РСУ тільки 1листопада. Схоже, мій пост у Фейсбуці нагадав співробітникам цього органу проїхнє упущення.
Часу, щоб належним чином анонсувати захід, залишалось критичномало. Як наслідок – для акредитації ЗМІ з метою висвітлення співбесід ізпретендентами до Конституційного Суду відводилося менше 5 годин.
Громадські активісти та експерти з питань судовоїреформи побачили в цьому злий умисел та намагання приховати конкурсні процедуривід суспільства.
Тепер про співбесіду. Регламент передбачав 15 хвилинспілкування членів РСУ з кожним претендентом. Викликати учасників планували валфавітному порядку.
Я мала заходити другою. Однак запросили першою.
Запитань до мене було чимало.
Доволі багато часу зайняло з’ясування причин великоїкількості дисциплінарних скарг на мене.
Абсурдністьситуації полягає в тому, що я два з половиною роки не здійснюю судочинствау зв’язку з закінченням терміну повноважень судді. Але потік безпідставнихобвинувачень мене у різноманітних «гріхах» не меншає. Відтоді як у травні 2014-гомені на розгляд потрапила справа за корупційним обвинуваченням міського голови ПолтавиОлександра Мамая. Дотепер оточення градоначальника ніяк не вгомониться упрагненні помститися мені за принциповість.
Під час співбесіди я дізналася, що 14 липня 2017 року Вищоюрадою правосуддя відкрите дисциплінарне провадження за обвинуваченням мене уполітичній діяльності.
Автор наклепу – представник Мамая в судах Олександр Ковжога.Останній перебуває в надзвичайно близьких стосунках і з головою Октябрськогорайонного суду м. Полтави, де я працюю, Олександром Струковим. Тим, якийуважає, що, повідомивши про пропозиціюмені неправомірної вигоди правоохоронцям, я зробила провокацію та «проти колективу пішла всього».
Ковжога стверджує, що я – прихильник партії МіхеілаСаакашвілі «Рух нових сил» та беру активну участь у підтримці цієї політичноїсили.
Довелося пояснювати, що в березні 2016-го, майже за рік довиникнення зазначеної партії, я виступала на Антикорупційному форумі у м.Дніпрі. Організував захід «Український рух за очищення», котрий діяв якгромадська коаліція. Саакашвілі тоді був головою Одеської обласної державноїадміністрації. У короткій промові на власному прикладі я розповіла проскладнощі боротьби з корупцією. Жодних політичних гасел чи закликів невиголошувала, у чому легко пересвідчитися, передивившись мій виступ.
Іншими «доказами» виявилася моя участь у кількохантикорупційних акціях у Полтаві, котрі не несли жодного політичного забарвлення.
Усі необхідні пояснення свого часу я письмово надала членуВищої ради правосуддя Тетяні Малашенковій та, схоже, це її не переконало.
Виникли у членів Ради суддів України й запитання щодо моєїпрофесійної кар’єри, адже судочинство я відправляла тільки п’ять років, доквітня 2015-го. Відповіла, що в судовій системі я працювала значно довше,зокрема 8 років – помічником голови Апеляційного суду Полтавської області.
Далі пішли теоретичні питання. Наприклад, як співвідносятьсяконституційне право та верховенство права? Що означає термін «правовладдя» таякий його зв’язок із тим-таки верховенством права?
«Зрізалась» я на тих виняткових випадках, колиКонституційний Суд України може видавати забезпечувальні накази. Викручуватисяне захотіла і чесно зізналася, що не готова дати відповідь відразу.
Згодом з’ясувалося, що співбесіда зі мною тривала найдовше.Це підтверджує текстоватрансляція, здійснена журналістами «Судово-юридичної газети» (телевізійноїчи хоча б онлайн-трансляції організовано, на жаль, не було).
Кілька кандидатів з різних причин пропустили свою чергу. Зними члени РСУ поспілкувалися пізніше. А з суддею Вищого спеціалізованого судуУкраїни з розгляду цивільних і кримінальних справ Валентином Крижановськимнавіть наступного дня. Узяти участь у співбесіді в один день із іншимипретендентами він не зміг, був зайнятий розглядом судових справ.
Результат другого етапу відбору став відомим о 18:00. Радасуддів рекомендувала з’їзду вибирати одного достойника з-поміжп’яти осіб.
Доля усміхнулася суддям Віктору Городовенку (головаапеляційного суду Запорізької області), Василю Гуменюку (Верховний Суд України),Андрію Леонтовичу (Київський окружний адміністративний суд), Роману Савуляку (Апеляційнийсуд Львівської області) та Сергію Чумаку (Дніпропетровський апеляційнийадміністративний суд).
3 листопада до п’ятірки щасливців приєднався ВалентинКрижановський. Довго чекати йому не довелося – про позитивний висновок він дізнавсяневдовзі післявдалого проходження співбесіди.
Потім Рада суддів України приступила до розгляду проектузмін до Регламенту призначення та звільнення суддів Конституційного СудуУкраїни з посад за квотою з’їзду суддів України.
А 7 листопада відбувся брифінг Голови РСУ. ВалентинаСімоненко припустила, що загалом з’їзду буде рекомендовано 9кандидатів.
ХІV позачерговий з’їзд суддів України відновить свою роботу 13листопада, після тривалої перерви, оголошеної 15 березня. Тоді й дізнаємося,кого суддівська спільнота визнає найкращим своїм представником уКонституційному Суді.
Ще по дві вакансії повинні заповнити Президент України таВерховна Рада.
В усіх випадках відбір кандидатур повинен відбуватися наконкурсних засадах.
Рада суддів України вперше отримала повноваження і обов’язкиконкурсної комісії у заповненні квоти від з’їзду суддів. Не мені судити, наскількидобре вона впоралася зі своїми обов’язками, враховуючи відсутність чітких таоднозначних критеріїв вибору, недостатню гласність процесу, певні відступи відсамою ж РСУ встановлених правил та довільність змісту співбесід із різнимиучасниками.
Усе ж, зразки для порівняння маємо. Згадаймо різноманітністьі тривалість випробувань у конкурсі до Верховного Суду чи прискіпливість докандидатів, які виявили бажання стати суддею місцевого суду вперше, з бокуВищої кваліфікаційної комісії суддів України – ці перегони стартувалинещодавно.
Однак звинувачувати в усіх гріхах виключно Раду суддів я бне стала. Нечіткі параметри відбору їй окреслив законодавець – Верховна РадаУкраїни.
Чи викличе проведений «конкурс» довіру в суспільства –питання риторичне.