У березні цього року, звертаючись до ХIV позачергового з’їздусуддів України, яписала:
«Якщо судді не почнутьзмінюватися й очищатися самі – багатьом із них доведеться і далі дрижати вочікуванні народної люстрації чи захоплення приміщень судів обуреним людом.
Не будемо відповідатизапитам суспільства – за нас вирішуватиме громада».
І ось, шини палають.
Минулої п’ятниці інформаційним простором України прокотиласяновина про захоплення адміністративної будівлі Ширяївського райсуду Одеськоїобласті.
Сторінка суду на офіційному веб-порталі «Судова владаУкраїни» повідомилапро блокування суду та утримання судді в заручниках, гумові покришки піддверима кабінету судді та біля вхідних дверей суду.
Прес-центр судової влади України відреагувавнегайно, застерігши представників громадськості, активістів та волонтеріввід таких дій.
Від себе Прес-центр додав, що «група людей вибила вікна та двері будівлі суду, заблокували входишинами та погрожують їх підпалити».
Щоправда, як передають місцеві ЗМІ, таку інформацію не підтвердила поліціяОдеської області:
«За словамиправоохоронців, до будівлі Ширяївського райсуду прийшли місцеві жителі,незадоволені роботою одного з працівників Феміди. Вказаний суддя відмовився відспілкування з громадянами і закрився у своєму кабінеті.
«Інформація провибитих в будівлі суду вікнах і дверях не відповідає дійсності. На даний моментодне вікно облито зеленкою», — повідомили в поліції».
Уже кілька днів поспіль суддівська спільнота схвильовано обговорюєцю подію.
Але не її причину.
А вона проста.
Причина, яку воліє не помічати більшість колег, – несправедливістьсудових рішень.
Про поштовх до збурення достатньо розповів кореспондентагентства «Інтерфакс-Україна». Учасники акції, близько 30 осіб – переважножителі Ширяєвого, розгнівані винесенням виправдувального вироку дружинімісцевого прокурора. Вона збила автомобілем чоловіка, той залишився інвалідом. Місцевімешканці переконані, що за своє рішення суддя отримав 1 тисячу доларів.
Люди прийшли вимагати від судді прийняти правомірні рішення унизці судових справ або написати заяву про відставку.
Щось мені підказує: це – тільки початок. З огляду нанебажання суддівського корпусу самоочиститися, млявість судової реформи і тіпроблеми в її перебігу, про які говорить громадськість.
У моєму «рідному» Октябрському районному суді м. Полтависудді втретє обрали своїм керівником Олександра Струкова. Знаючи, про його свідоме лжесвідчення в суді за справою,де я визнана потерпілою (мова йде про вчинення тиску на суддю та пропонування неправомірноївигоди).
Не зупинили колег і непоодинокі випадки неетичної поведінки суддіСтрукова, і його доволі сумнівні рішення,які вже не один рік викликають обурення полтавців.
Достеменно відомо суддям Октябрського райсуду про триваліпереслідування мене Струковим. Голові суду не сподобалася моя принципова позиціяпід час розгляду справи за обвинуваченням Полтавського міського головиОлександра Мамая у корупційному правопорушенні. Ще більше його розлютила наполегливість,яку я проявляю, щоб на лаві підсудних опинився не лише посередник, котрийпропонував мені хабар в інтересах мера, але й організатор цього злочину.
Проте навіть висновок Управління Держпраці в Полтавськийобласті, що стосовно мене мало місце порушення вимог Закону України «Про оплатупраці», постанова Харківського апеляційного адміністративного суду, якоюскасовано накази голови суду Струкова, що були прийняті безпідставно та не вспосіб, встановлений законом, ухвала Вищого адміністративного суду України,якою накази Струкова названі протиправними, висновок Робочої групи, створеноїРадою суддів України за моїми заявами, де констатується, що стосовно мене малимісце «вибірковість та упереджене ставлення керівництва суду», а відповідні наказиголови суду «видані з порушенням норм чинного законодавства», та багато іншихобставин не зупинили суддів Октябрського райсуду від голосування за особу, якадавно дискредитувала себе та продовжує компрометувати судову систему України.
Невже інші «служителі Феміди» не усвідомлюють: людині, якасвідомо порушує Закон, не місце не тільки на керівній посаді, але і взагалі усудових лавах.
Тому я розумію, які почуття керують діями людей, враженихочевидною несправедливістю судових рішень.
Втішати себе тим, що кілька десятків осіб не можуть виражатидумку всієї громади, не варто. На вулиці першими завжди виходять найбільшактивні. Решта підтягується потім.
Як історик за першою освітою я можу стверджувати: боятисяслід не ідейних лідерів, а стихії нещадного натовпу, здатного знищити все.
Навіть підвалини нашої державності.