Уряд наполегливо просуває нову версію пенсійноїреформи, яка згідно з визначенням терміну «реформа» мала б вносити суттєві зміни в механізм функціонування, вести допринципово нового результату. Але законопроект,текст якого так і не оприлюднили, а замінили «презентацією» (що говорить проневпевненість та не доопрацювання конкретних пунктів), по суті виглядаєпропозицією банального скорочення видатків на пенсіонерів, перерозподіломмізерних коштів між теперішніми та майбутніми пенсіонерами.
Серед основних пунктів презентації: «осучаснення» (неологізм в економічній термінології), зниження коефіцієнта вартості рокустажу з 1,35 до 1, підвищення страхового стажу.
Довгоочікуване «осучаснення» пенсій для теперішніх пенсіонерів хочуть зробити зарахунок «нових» пенсіонерів. Також наявне жонглювання поняттями: не «подовженняпенсійного віку», а «збільшення необхідного стажу».
Пропозиція щодо пониження коефіцієнта вартостіроку стажу з 1,35 до 1 веде до зниження розмірів виплат майбутнім пенсіонерамдесь на третину (особливо дивує, що ця пропозиція відноситься і до років оплатипідвищеного ЄСВ). Це різко знижує коефіцієнт заміщення у нових пенсіонерів, іце разом з різким підвищенням страхового стажу до 25 років (та ще плюс 1 ріккожного року і аж до 35), призводить до дискримінації покоління 45-60-річних,трудова діяльність яких припадала на 90-і роки (тотальна тіньова зайнятість абобезробіття). Це покоління вже не встигне скоригувати свою трудову біографію,тож опиниться в дуже складному становищі. На момент виходу на пенсію у них небуде ні достатнього страхового стажу, ні фінансової можливості його докупити (придбанняодного року страхового стажу становитиме до 16900 грн). Аргументація членів уряду особистим прикладом, на кшталт - «в мене вже20 років стажу, а в мене 30 років» образлива для пересічного українця, що неміг мати подібної трудової біографії з вказаних вище причин. Для нинішніх пенсіонерівпенсія може й збільшиться на невелику суму, але для тих, хто тільки готуєтьсядо виходу на пенсію і розраховує на певну суму, чекає розчарування. І часу щосьзмінити у них уже немає.
В Українідійсно існує гостра проблема скорочення населення і наявний демографічний дисбаланс. Кожен рік населення скорочується,українців уже близько 42 млн. Вікова структура населення України свідчить прорегресивний тип відтворення поколінь. Чітко прослідковуються дві хвилі такзваного «бейбі-буму»: це покоління, що за кілька років наблизиться до пенсійноговіку та сьогоднішні 30-ти річні (+/-). Якщо нагально не змінити системупенсійного забезпечення, то другій хвилі(30-ти річним) зовсім не варто сподіватись на пенсійне забезпечення зсолідарної системи. Крім того, прогноз світових демографічних тенденційдемонструє ситуацію в Україні ще гостріше, ніж в країнах Європи. До 2050 рокучисельність населення прогнозовано скоротиться до рівня 1950 року. На фонідиспропорції поколінь це може мати катастрофічні наслідки для системипенсійного забезпечення. А мала кількість платників ЄСВ (черездемографічні чинники та через наявністьповної та часткової «тіні» заробітних плат) робить дефіцит бюджету Пенсійного фонду основною проблемоюсолідарної пенсійної системи. Цю проблему неможливо буде вирішити простимиперекидами мізерних коштів між різними категоріями пенсіонерів .
Демографічната економічна ситуація України, світові демографічні тенденції говорять про те,що підвищення пенсійного віку не уникнути. Але робити це потрібно продумано,зважено та поступово, з огляду на показники тривалості життя українців (середнятривалість життя в Україні - 71,4 років, чоловіки - 66,4 років, жінки - 76,3 роки) та бажано післяпокращень в сфері медичного забезпечення, інакше різке підвищення пенсійноговіку буде прийнято українцями вкрай несприятливо. Завуальоване підвищення вікуу вигляді збільшення порогу страховогостажу неприпустимо робити різко, так як пропонує уряд (з 15років необхідного страхового стажу відразу до 25 років). Стрибок на 10 пунктіввиглядає неаргументованим. Подібнінововведення потребують об’ємних обчислювань, чітких обґрунтувань, обережнихкроків при впровадженні та підготовчого етапу для суспільства.
І при виконанні всіх цих пропозицій, перспективи щодо скорочення дефіциту Пенсійного фонду все одно виглядають невтішними. Це - латання дір солідарної системи, мета - в першу чергу не соціальний захист, а скорочення дефіциту бюджету Пенсійного фонду будь-якими методами та отримання чергового траншу МВФ.
Тоді у чому ж суть пропозиції уряду? Уряд та МВФ пропонують зміни лише в солідарній пенсійній системі, про елементи введення накопичувального пенсійного забезпечення невиразно згадується на сторінці пенсійної реформи ( http://pensii2017.info/show/pensii-dlia-pratsivnykiv-z-shkidlyvymy-umovamy-pratsi ).
Зростання зкожним роком дефіциту бюджету Пенсійного фонду безумовно підштовхує нас дозмін. Досвід інших країн показує, що тенденції збільшення тривалості життябеззаперечно ведуть до дефіцитупенсійної системи, яка збудована виключно на солідарних принципах.
Багато країнсвіту були у схожих ситуаціях і зуміли успішно перебудувати свою пенсійну систему. Реформуванням пенсійноїсистеми було запровадження багаторівневої системи. Тому, логічно було б коригуватипенсійну систему України з врахуванням успішного закордонного досвіду.
У найбільшрозвинених країнах світу накопичувальна складова (складові) є одним із ключовихінститутів акумуляції коштів населення та постачальником довгих інвестиційнихгрошей. Активи накопичувальних пенсійних фондів є надійним джерелом формування ринку позичковогокапіталу в державі, додатковим ресурсом економіки.
Подальшевідтермінування повноцінної реформи пенсійної системи України з введеннямобов’язкового державного накопичувального рівня становить загрозу дляфінансової стабільності країни, оскільки поглиблення кризи солідарної пенсійноїсистеми потребуватиме збільшення державних видатків у довгостроковому періодіта збільшуватиме навантаження на майбутні покоління.
Затримкавведення другого державного накопичувального рівня, негативно впливає і на розвиток системи недержавного пенсійногозабезпечення. Третій рівень - недержавнепенсійне забезпечення працює, але в мінімальному обсязі. Низький рівень доходугромадян, нерозвинута корпоративна культура роботодавців, недовіра дофінансових інституцій та недовіра в довготривалу фінансову стабільність вдержаві негативно впливають на розвиток системи недержавного пенсійногозабезпечення.
У Державномуреєстрі фінансових установ містилася інформація про 64 недержавних пенсійнихфонди та 22 адміністратори НПФ станом на 31.12.2016. А лише рік тому ціпоказники були іншими: 72 НПФ та 23адміністратори.
На кінець 2016року загальна кількість учасників НПФ становила 834,0 тис. осіб (за рік їхнякількість зменшилася на 2,7 тис. осіб), з яких отримали/отримують пенсійнівиплати 81,3 тис. осіб (9,7% від загальної кількості учасників). Виплатиздійснюються переважно одноразові, що також скорочує чисельність учасників тазагальну вартість активів.
Аналізосновних показників показує повну стагнацію ринку недержавного пенсійногозабезпечення, скорочення (злиття) кількості НПФ та зменшення учасників. Маємо загрозу втратинабутого професійного досвіду компаній, що обслуговують недержавні пенсійніфонди та втрати/ненабуття наявними та потенційними вкладниками та учасниками корисної звички накопичувати, моделювати своє фінансове майбутнє.
Подальший розвиток недержавного пенсійногозабезпечення стане можливим виключно при його стимулюванні - впровадженні 2накопичувального обов’язкового рівня пенсійного забезпечення та зростанні доходів українців.
Для Українирозмір щорічних внесків післязапровадження накопичувального другого рівня можуть сягати від 5 до 10 млрд грн(залежно від вибраної схеми сплати внесків), для порівняння - загальна вартість активів всіхнедержавних пенсійних фондів 2.2 млрд грн. Запровадження накопичувальноїсистеми створить умови для подальшого розвитку всієї системи, і, як наслідок,додаткові ресурси будуть спрямовані в національну економіку у вигляді інвестицій – коштівнакопичувальної системи.
Що українці чекають від «пенсійної реформи» - вони чекають докорінних змін, вихід зі «злиденного» становища, а не плюс символічнихпару гривень до мізерної пенсії. А тим часом українські пенсіонери залишаються найбіднішимив Європі, а майбутні пенсіонери не впевнені що вони навіть за свій величезний страховий стаж хоч би щосьотримають з Пенсійного фонду. І стає зрозумілим (але чи для всіх?), що солідарнасистема не може бути єдиним джерелом забезпечення в старості.