Моральна шкода у сімейних справах
Статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закріплює право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода має такі прояви:
1) фізичний біль та страждання, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) душевні страждання, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) душевні страждання, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) приниження честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (з відповідними змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте, з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61- 21130сво21)).
По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування воно характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначення змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути:
1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди;
2) у випадку, якщо не досягли домовленості - рішення суду, в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19 (провадження № 61-13787св20) тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи.
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).
Згідно зі статтею 8 Сімейного кодексу України (далі – СК України) у випадку якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.
У статті 18 СК України серед інших способів захисту сімейних прав та інтересів суд також може застосовувати відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором.
Таким чином, Сімейний кодекс України чітко визначає відшкодування моральної шкоди як спосіб захисту сімейних прав та інтересів, але такий спосіб захисту має бути передбачено або в самому Сімейному кодексі України, або в договорі.
Випадки, в яких закон (СК УКраїни) передбачає відшкодування моральної шкоди:
позбавлення жінки можливості народити дитину (репродуктивної функції) у зв'язку з виконанням нею конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті протиправної поведінки щодо неї є підставою для відшкодування завданої їй моральної шкоди (частина 3 статті 49 СК України);
позбавлення чоловіка можливості здійснення репродуктивної функції у зв'язку з виконанням ним конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті протиправної поведінки щодо нього є підставою для відшкодування завданої йому моральної шкоди (частина 3 статті 50 СК України);
батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню; Той з батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору зобов'язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків (частина 4 статті 157 СК України);
рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини (частина 2 статті 158 СК України);
особа, яка ухиляється від виконання рішення суду, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини (частина 5 статті 159 СК України);
особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала (частина 2 статті 162 СК України).
Верховний Суд, звертаючи увагу на відшкодування моральної шкоди, зазначає, що у частині третій статті 49, частині третій статті 50, частині четвертій статті 157, частині другій статті 158, частині п`ятій статті 159, частині другій статті 162 СК України законодавець передбачив, що певні діяння чи події безпосередньо тягнуть за собою обов`язок правопорушника відшкодувати моральну шкоду (статті 157, 158, 159, 162 СК України), або є підставою для її відшкодування (статті 49, 50 СК України), тобто зазначені шість випадків наведені у тексті Сімейного кодексу України не з метою виключити можливість відшкодування моральної шкоди в інших, а як такі, в яких сам факт завдання моральної шкоди відповідним правопорушенням (ухиленням від виконання договору щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків, рішення суду або органу опіки та піклування щодо участі у вихованні дитини, самочинною зміною місця проживання дитини, позбавленням репродуктивної функції) вже констатовано законом.
Вказані у Сімейному кодексі України випадки (статті 49, 50, 157, 158, 159, 162 СК України) можливо розглядати як перелік діянь, що беззаперечно тягнуть за собою виникнення моральної шкоди. Натомість, це не виключає можливості відшкодування такої шкоди, у разі її належного доведення, і в інших випадках порушення прав учасників сімейних відносин (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року в справі № 2-3897/10).
Ця думка також узгоджується з висновком викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц.:
«….З огляду на різноманітність суспільних відносин було б некоректним вважати, що право на відшкодування моральної шкоди у сімейних відносинах підлягає обмеженню лише вказаними у Сімейному кодексі України шістьма випадками або має бути прямо передбачено у договорі між учасниками сімейних відносин, при тому, що наприклад, у цивільних правовідносинах компенсація моральної шкоди внаслідок порушення права особи, за загальним правилом, може відбуватися у випадку її спричинення незалежно від наявності спеціальних норм».
Приклади судової практики з відшкодування моральної шкоди у сімейних правовідносинах:
«У листопаді 2018 року ОСОБА_1 подала позов до суду з вимогою розірвати шлюб з ОСОБА_3, укладений 31 січня 2003 року, та стягнути з нього 115 000 грн за завдану моральну шкоду. Позивачка пояснила, що з 2011 року відповідач перестав ночувати вдома і майже не надавав кошти на утримання двох їхніх спільних дітей. У вересні 2012 року він пішов із сім'ї. У 2017 році, попросивши копію його паспорта для оформлення субсидії, вона виявила, що у нього є третя дитина, народжена у 2012 році. Позивачка стверджувала, що ця подружня зрада завдала їй значних моральних страждань, виражаючи зневагу до неї та сімейних цінностей, тому вона просила відшкодувати частину завданої шкоди….Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди суд першої інстанції вказав, що позивачем не було надано жодного доказу заподіяння їй відповідачем моральної шкоди, зокрема, характеру та обсягу душевних чи психічних страждань та в чому вони проявилися, вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, зниження престижу і ділової репутації, не було зазначено та не доведено протиправності дій відповідача, наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та настанням внаслідок таких дій будь-яких негативних наслідків для позивача у вигляді моральної шкоди, а також безпосередньої вини відповідача в заподіянні позивачу такої шкоди, обґрунтування розміру моральної шкоди в сумі 115 000 грн» (Постанова Київського апеляційного суду від 18 лютого 2022 року у справі № 361/7580/18).
«позивач звернувся до суду з вимогою поділу спільного майна (автомобіль, кошти, побутова техніка), відступу від рівності часток, а також відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої його дружиною. У позові він зазначив, що у 2015 році подарував дружині квартиру, щоб вона народила дитину, а також інвестував значні кошти у нову квартиру. Після його від'їзду дружина змінила замки у квартирі, вивезла його майно та перешкоджала у користуванні….Позивачем не доведено належними і допустимими доказами спричинення йому відповідачкою моральної шкоди, оскільки складовими елементами загальних підстав для її відшкодування є: наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача, причинний зв`язок між протиправною поведінкою заподіювача і шкодою та наявність вини в заподіянні шкоди, що належними доказами ОСОБА_1 не підтверджено. Посилання позивача про порушення його права на житло, а саме на користування квартирою АДРЕСА_1 є необґрунтованими, оскільки відповідно до договору дарування квартири від 04 лютого 2015 року ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 квартиру, проте у зазначеному правочині відсутня інформація щодо права проживання позивача у квартирі». (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 березня 2021 року у справі № 501/2211/18)
Позивач, батько дитини з інвалідністю ОСОБА_2, подав позов до матері дитини про стягнення аліментів та відшкодування моральної шкоди. Він стверджував, що відповідачка, позбавлена батьківських прав, не брала участі у вихованні та утриманні сина, який має вроджені вади здоров'я і потребує постійного догляду. Суд першої інстанції частково задовольнив позов щодо аліментів, але відмовив у відшкодуванні моральної шкоди, вважаючи, що Сімейний кодекс України не передбачає такої можливості в даному випадку.
Апеляційний суд скасував це рішення. Він збільшив суму аліментів до 5 000 грн щомісячно, врахувавши доходи та майно відповідачки. Також суд стягнув з неї 50 000 грн моральної шкоди, мотивуючи це тим, що відповідачка свідомо знехтувала потребами хворого сина, завдавши йому душевних страждань.
Відповідачка подала касаційну скаргу, просячи скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування норм права.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу. Він погодився з апеляційним судом, що моральна шкода може бути стягнута, оскільки відповідачка відмовилася від дитини, завдавши їй душевних страждань. Водночас, Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд не мав підстав стягувати моральну шкоду за ухилення від сплати аліментів, оскільки позивач не надав доказів, що це завдало дитині додаткових страждань (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року у справі № 2-3897/10).
Проведений аналіз правового регулювання та судової практики у сфері відшкодування моральної шкоди у сімейних правовідносинах дає підстави стверджувати, що інститут моральної шкоди відіграє важливу роль у забезпеченні реального та всебічного захисту прав учасників сімейних відносин. Хоча законодавство України не містить універсальної та вичерпної дефініції поняття «моральна шкода», практика Верховного Суду та положення Цивільного і Сімейного кодексів окреслюють базові підходи до її розуміння та відшкодування.
Сімейний кодекс України закріплює низку випадків, у яких завдання моральної шкоди безпосередньо презюмується законом (позбавлення репродуктивної функції, невиконання договорів чи рішень суду та органів опіки, самочинна зміна місця проживання дитини тощо).
Разом із тим, як слушно підкреслює судова практика, зазначений перелік не є вичерпним, що дає можливість поширювати механізми компенсації на інші випадки порушення прав у сімейних відносинах, за умови належного доведення факту завдання моральної шкоди та причинно-наслідкового зв’язку між діями правопорушника та стражданнями потерпілого.
Хоча Верховний Суд розширив можливість стягнення моральної шкоди, на практиці суди, зачасту, відмовляють у задоволенні вимог по стягнення моральної шкоди. Найголовнішою причиною таких відмов є складність доведення факту моральних страждань. На відміну від матеріальної шкоди, яка має чітку грошову оцінку, моральну шкоду неможливо виміряти. Позивачу часто важко надати конкретні докази, що підтверджують глибину та характер його душевних переживань.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 р. в справі № 214/7462/20 викладені умови, необхідні для компенсації моральної шкоди, а саме:
наявність моральної шкоди;
протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди;
наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою;
вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Узагальнюючи викладене, можна стверджувати, що ефективність застосування інституту відшкодування моральної шкоди у сімейних правовідносинах значною мірою залежить від активності сторін у процесі доказування та належного обґрунтування своїх вимог. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).
Особливого значення набуває подання медичних висновків, психологічних експертиз, документів правоохоронних органів та інших доказів, які б підтверджували факт і ступінь страждань потерпілої особи. Водночас, роль суду полягає у правильному застосуванні принципів розумності та справедливості, що забезпечує баланс інтересів сторін та індивідуальний підхід до кожної справи.
Таким чином, інститут компенсації моральної шкоди у сімейному праві виконує не лише відновлювальну, але й превентивну функцію, сприяючи дотриманню учасниками сімейних відносин взаємної поваги та належного виконання обов’язків. Подальший розвиток цього правового інституту потребує вдосконалення як нормативної бази, так і практики її застосування, що в перспективі дозволить сформувати сталі підходи до визначення підстав і розмірів компенсації моральної шкоди та підвищити рівень гарантій захисту немайнових прав особи у сфері сімейних відносин.
Стаття виконана у співавторстві з Крістіною Мушинською, практикантом АБ "Лесі Дубчак"
