Арешт майна при закінченому виконавчому провадженні: де баланс прав боржника та кредитора

Виконавче провадження є сукупністю дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 11 Закону України “Про виконавче провадження” визначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку (частина перша, пункт 5 частини третьої).

Згідно з частиною другою статті 25 Закону України “Про виконавче провадження” за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Процедура накладення арешту на майно боржника врегульована статтею 57 Закону України “Про виконавче провадження”.

Частинами першою та другою вказаної статті було передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Системний аналіз вказаних норм свідчить про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України “Про виконавче провадження” підлягає примусовому виконанню.

Як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким жодні інші дії державного виконавця не проводяться.

Але майже завжди у виконавчих провадженнях накладається арешт на майно боржника. І часто цей арешт залишається чинним впродовж тривалого періоду часу інколи й понад 10 років.

Чи справедливо це і яку функцію в такому випадку виконує арешт, якщо стягувач не пред’являє повторно виконавчий документ до виконання й не заявляє про свої претензії боржнику?

Відповідно до статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України передбачає непорушність права приватної власності.

Непорушність права власності полягає в його недоторканності. Всі особи мають утримуватись від безпідставного заволодіння майном власника та завдання йому шкоди. Не допускається також протиправне позбавлення права власності або обмеження в його здійсненні.

Згідно з частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Таку правову позицію сформував Верховний Суд у постанові від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.10.2022 у справі № 203/3435/21.

На наш погляд, така позиція абсолютна слушна та аргументована.

Тим паче Конституційний Суд України у Рішенні від 29.06.2010 № 17-рп/2010 вказав, що одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац 3 п. п. 3.1 п. 3 мотивувальної частини).

Оскільки державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі зокрема судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, об’єкт незавершеного будівництва, майбутній об’єкт нерухомості, що набрало законної сили (частина 2 статті 27 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”), то скасування арешту може бути здійснено виключно згідно з частиною 5 статті 59 Закону України “Про виконавче провадження” - за рішенням суду.